3. Генеалогія влади (знань)

В другий період, з 70-х років ХХ століття творчість Фуко трансформується із “археології знання” в “генеалогію влади” і визначається як генеалогічний. Значна частина „генеалогічної спадщини” Фуко – низка видань прочитаних ним лекцій в Колеж де Франс. Це „Ненормальні” (1974-75 рр.), „Потрібно захищати суспільство” (лекції 1975-76 рр.), „Герменевтика суб’єкта” (1981 – 82 рр.) та ін.

Генеалогічний період творчості цілком присвячений питанням влади, коли Фуко представ аналітиком влади, її форм, механізмів, технік і, звичайно, дискурсів (способів представлення, легітимізації). Різкого переходу від археологічного до генеалогічного насправді немає, його витоки в першому періоді.

1.Влада як „влада до знань”

Коли ми зазначаємо те, що Фуко лише в ранній період користується поняттям “епістема”, то тут варто ще раз наголосити на відмінностях двох періодів творчості – “археологічний” (структуралістський) і “генеалогічний” (постструктуралістський).

Фуко усвідомлював, що мотодологія “епістеми” (60-і р.) є настільки стихійною, що непіддається ніякій раціональній логіці осмислення. Лейч, дослідник, так характеризує “Археологію знання”: “Ретельно уникаючи будь-яких форм інтенціональності, формалізації та інтерпретації, археологія свідомо відсторонюється від феноменології, структуралізму і герменевтики. Об’єктом її аналізу є не автор, не лінгвістичний код, не читач, або індивідуальний текст, а обмежений набір текстів, який утворює регламентований дискурс окремої наукової дисципліни. Розширюючи свій аналіз, вона корегує різні дисциплінарні дискурси таким чином, щоби виявити загальну систему правил, які регулюють дискурсивні практики своєї епохи”.

Більш того, додомо від себе, Фуко залишався в сфері мовних структур, заручником суб’єктності.

Тому Фуко в другий період творчості фактично відмовляється від застосування терміна “епістема” і йде ще далі у відкритті “першодвигуна” історії – влади як влади до знань. Тут авторитет Ніцше зростає.

Фуко досліджує як “малі, або локальні форми влади (на рівні індивідів), так і “великі апарати”, “глобальні форми панування” (“апарат” – репресивні державні апарати).

Основа його вчення – критика “логіки влади і панування” у всіх проявах. Це найбільше привабило сучасну творчу інтелегенцію. В руслі цієї доктрини працюють Дерріда, Крістєва, Дельоз.

Сутністю розуміння Фуком “влади” є те, що Влада проявляється як влада “наукових дискурсів” над свідомістю людини.

Іншими словами, “знання”, яке досягається наукою, саме по собі має відносний характер і тому є сумнівним з точки зору “загальної істини”. Однак воно нав’язується людині як “незаперечний авторитет”, що заставляє людину (підсвідомо) мислити вже завчасно готовими поняттями і уявленнями.

Звідси, як зазначає Лейч, проект Фуко дає картину культурного підсвідомого, яке проявляється не лише і не стільки в різних лібідозних бажаннях, скільки в прагненні до знань і пов’язаного з ним прагненні до влади.

По суті мовний (дискурсивний) характер знання є механізмом і знаряддям влади. “Воля до знань” – це “воля до влади”, замаскована притензією на наукову “істину”. Фуко говорить: “Історичний аналіз цієї злосної волі до знань виявляє, що всяке знання грунтується на несправедливості і що сам інстинкт до знань шкідливий (іноді згубний для щастя людства).

В своїй праці “Воля до знань”, частині задуманої ним шеститомної “Історії сексуальності” (1976) він виступає проти тиранії “тоталізуючих дискурсів” (одним із яких він вважав марксизм), які легітимують владу. Задля обгрунтування цієї тези Фуко проводить аналіз “генеалогії” знання.

Ця позиція Фуко наближена до Ніцше, чого він й не скривав. Ніцше писав “коли пригнічені хотять справедливості, це лише виправдання того факту, що вони хотять влади для себе”. Історія, таким чином, представляє собою безмежну боротьбу за панування.

Основна проблема генеалогії влади – розкриття механізму функціонування влади, відповідних механізмів, на які вона опирається і функціонує. По суті – виявити феномен „знання”, на які влада опирається, або за допомогою якого певний колективний суб’єкт прагне оволодіти владою.

Тому важливо зясувати конкретні принципи генеалогії влади.