2. Сутність, структура та фактори суспільного виробництва.

Суспільне виробництво є вихідною і вирішальною сферою життедіяльності людини. Це основа життя і джерело прогресивного руху людського суспільства, розвитку всієї людської цивілізації. За висловом Франческо Петрарки, для людини немає нічого природнішого за працю, людина народжена для неї, як пташка для польоту і риба для плавання.

Суспільне виробництво – це сукупна організована діяльність людей із перетворення речовин і сил природи з метою створення матеріальних і нематеріальних благ, необхідних для їх існування та розвитку.

Основні елементи процесу виробництва. Праця завжди виступає як процес функціонування робочої сили. Робоча сила – це сукупність фізичних та інтелектуальних здібностей людини, які вона використовує і процесі праці. Предмети праці – всі речовини природи, на які спрямована праця людини і які становлять матеріальну основу майбутнього прибутку. Засоби праці – це річ або комплекс речей, якими людина діє на предмети праці. Предмети праці+засоби праці=засоби виробництва.

Сфери суспільного виробництва: 1) матеріальне виробництво – сукупність галузей і сфер, які виробляють матеріально-речові блага й надають матеріальні послуги; 2) сукупність галузей і сфер, що виробляють нематеріальні блага та послуги, які задовольняють духовні й соціальні потреби людей.

Галузева структура суспільного виробництва. Матеріальне виробництво – промисловість, сільське та лісове господарство, будівництво, особисте, ремісниче господарство; комунальне господарство і побутове обслуговування, які надають матеріальні послуги; транспорт, зв’язок, торгівля (в частині обслуговування процесу виробництва). Нематеріальне виробництво – охорона здоров’я, освіта, інформатика, культура, мистецтво, спорт, туризм, духовне виробництво.

Матеріальне виробництво створює матеріально-технічну базу для функціонування і відтворення як самого себе, так і сфери нематеріального виробництва. Нематеріальне виробництво задовольняє потреби людей в освіті, лікуванні, спорті, туризмі, культурному, естетичному, моральному піднесенні, забезпечуюючи тим самим умови для нормального відтворення всіх працівників, включаючи і сфери матеріального виробництва. Сьогодні у сфері нематеріального виробництва та послуг розвинутих країн зайнято понад 55% працездатного населення й виробляється від 60 до 75% ВНП. Це свідчення високого рівня життя людей та зміни пріоритетів у задоволенні їхніх потреб.

Для здійснення процесу виробництва необхідні певні умови – фактори виробництва. Фактори виробництва – це всі необхідні елементи, які використовуються для виробництва матеріальних і духовних благ. В економічній науці поряд з поняттям „фактори виробництва” використовується така категорія як „ресурси виробництва”. Вони становлять сукупність природних, капітальних і людських сил, які потенційно можуть бути використані в процесі виробництва. Фактори виробництва, на відміну від ресурсів, це вже реально використані в процесі виробництва ресурси, тобто фактори виробництва – це „працюючі ресурси”.

Класифікація факторів виробництва. За марксистською теорією: особистий (робоча сила як сукупність фізичних та інтелектуальних здібностей людини до праці) та речовий фактор виробництва (як сукупність засобів праці, предметів праці та природних умов). Цей підхід має соціальну спрямованість: праця найманого робітника є єдиним фактором, що створює вартість та прибуток. У другій половині ХІХ століття західні економісти ввели в науковий обіг три фактори виробництва: працю,капітал, землю, кожен з яких створює його власнику певний вид доходу. На початку ХХ століття засновник неокласичної теорії А. Маршалл поряд з названими трьома факторами визначив четвертий – підприємницькі здібності щодо організації та управління виробництвом. Сучасна вітчизняна і світова економічна наука до складу факторів виробництва відносить: працю, капітал, землю, підприємницькі здібності, науку, інформацію, екологію.

Праця як фактор виробництва є фізичною та інтелектуальною діяльністю людини, спрямованою на виробництво економічних благ і надання послуг. В економічній науці протягом останнього часу сформувалася концепція „людського капіталу”, згідно з якою праця освіченого та кваліфікованого працівника розглядається як головний фактор економічного і соціального прогресу суспільства. Людський капітал – сформований у результаті інвестицій і накопичений людиною певний запас знань, навичок, здібностей, мотивацій і стан здоров’я, які доцільно й ефективно використовуються в тій чи іншій сфері суспільного виробництва.

Капітал – це економічний ресурс, що визначається як сукупність усіх технічних, матеріальних і грошових засобів, використовуваних для виробництва товарів та послуг.

Земля як фактор виробництва включає в себе землю, лісові й водні ресурси, родовища корисних копалин та інші природні багатства, що використовуються у виробничому процесі.

Наука – це специфічна форма людської діяльності, спрямована на отримання та систематизацію нових знань про природу, суспільство і мислення. Втілюючись у виробничій діяльності людей у вигляді створенні нових засобів праці, впровадження прогресивних технологій, використання нових видів енергії, матеріалів, передових методів організації виробництва та праці тощо, наука перетворилася на головну продуктивні силу суспільства.

Інформація в сучасних умовах є найважливішим фактором суспільного виробництва, який можна визначити як систему збирання, обробки та систематизації різноманітних знань людини з метою використання їх у різних сферах життєдіяльності й насамперед в економічній сфері.

Екологічний фактор можна визначити як систему спеціалізованих видів трудової діяльності та витрат, спрямованих на раціональне використання природних ресурсів, охорону навколишнього середовища, а також на його відтворення.

Підприємницькі здібності – особливий, специфічний фактор виробництва, що характеризує діяльність людини стосовно поєднання та ефективного використання всіх інших факторів виробництва з метою створення благ та послуг.

Співвідношення між будь-яким набором факторів виробництва і максимально можливим обсягом випуску продукції, що виробляється за допомогою цього набору факторів, характеризує виробничу функцію. Виробнича функція – це технологічне співвідношення, що відображає залежність між сукупними витратами факторів виробництва і максимальним обсягом випуску продукції: Q=f(L,K).