2.3Підстави за яких позовна давність не поширюється

У статті 268 Цивільного Процесуального України наведено невичерпний перелік вимог, на які позовна давність не поширюється. У частині другій цієї статті передбачено, що законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність. Але в деяких випадках позовна давність не може поширюватись і на інші категорії вимог, хоча про це прямо й не зазначено у законі.[8,ст268].

Так, позовна давність не може поширюватися на вимоги про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 Цивільного України), оскільки в такому разі йдеться про так зване триваюче правопорушення. Отже, власник може пред'явити такий позов у будь-який час незалежно від того, коли почалося порушення його прав. Обов'язковою умовою негаторного позову є існування порушення прав власника на час пред'явлення такого позову. Водночас у відповідних випадках судам слід враховувати правила про набувальну давність, передбачені статтею 344 названого Кодексу.

Оскільки зі спливом позовної давності до основної вимоги позовна давність спливає і до додаткової вимоги - стягнення неустойки, звернення стягнення на заставлене майно тощо (стаття 266  Цивільного України України), то господарським судам слід мати на увазі таке.

До відповідних додаткових вимог належать, крім зазначених у цій нормі, порука і притримання, а також інші види забезпечення виконання зобов'язань, які можуть бути встановлені договором або законом (частина друга статті 546 Цивільного України України). Водночас до них не відноситься гарантія, яка не залежить від основного зобов'язання.[65,c217].

Позовна давність обчислюється окремо щодо основної і щодо кожної додаткової вимоги. Відтак можливий сплив позовної давності щодо додаткової вимоги, тоді як за основною вимогою позовна давність триватиме. Але якщо позовна давність спливла за основною вимогою, то вважатиметься, що вона спливла і стосовно додаткової вимоги.

Зі спливом позовної давності за вимогою про повернення або сплату коштів спливає й позовна давність за вимогою про сплату процентів, передбачених статтями 536, 625 Цивільного України , і сум інфляційних нарахувань згідно з тією ж статтею 625 Цивільного України (незалежно від періоду часу, за який обчислено відповідні суми процентів та інфляційних нарахувань ,оскільки такі суми є складовою загальної суми боргу); так само у разі спливу позовної давності за вимогою про повернення безпідставно набутого майна (статті 1212, 1213 Цивільного України) спливає й позовна давність за вимогою про відшкодування доходів від такого майна (стаття 1214 названого Кодексу).

У разі якщо особа захищає корпоративні права, пов'язані з її майновим правом, то до відповідних правовідносин застосовуються положення про позовну давність.[65,c225].

У спорах про переведення прав та обов'язків покупця акцій акціонерного товариства за договором про їх відчуження та про оскарження рішення загальних зборів цього товариства або порядку прийняття такого рішення акціонером, права та охоронювані законом інтереси якого порушено таким рішенням, застосовується спеціальна позовна давність у три місяці, встановлена статтями 7 і 30 Закону України "Про акціонерні товариства".

У розгляді позовних вимог, пов'язаних з переведенням на співвласника прав та обов'язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності, з урахуванням приписів пункту 3 частини другої статті 258 та статті 362 названого Кодексу застосуванню підлягає спеціальна позовна давність в один рік.[68,c163].

Частиною третьою статті 322, частиною п'ятою статті 324 Господарського Кодексу України встановлено особливості визначення та перебігу позовної давності за вимогами, що випливають з неналежної якості робіт за договором підряду на капітальне будівництво і за договором підряду на проведення проектних і досліджувальних робіт (у тому числі й стосовно статей 863 і 864 Цивільного Кодексу України, які по-іншому, ніж зазначені норми Господарського Кодексу України, визначають строки та момент початку перебігу позовної давності). Оскільки Господарський Кодекс України є спеціальним законодавчим актом щодо Цивільного Кодексу України в регулюванні господарсько-правових відносин, господарські суди у вирішенні відповідних спорів мають керуватися саме приписами Господарського Кодексу України.[65,c236].

Постановою Верховної Ради України від 14.07.93 № 3382-XII ратифіковано Конвенцію про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів, підписану 14.07.74 від імені України у м. Нью-Йорку (далі - Конвенція). Відповідно до листа Міністерства закордонних справ України від 21.02.2001 № 21/19-612-267 положення Конвенції набрали чинності для України з 01.04.94.

Відповідно до статті 3 Конвенції ця Конвенція застосовується лише в тих випадках, коли комерційні підприємства сторін договору міжнародної купівлі-продажу товарів у момент його укладення перебувають у Договірних державах. Оскільки Конвенція не передбачає іншого, вона застосовується незалежно від права, яке могло б підлягати застосуванню на підставі норм міжнародного приватного права. Конвенція не застосовується в тих випадках, коли сторони договору купівлі-продажу в ясній формі виключили її застосування.

У статті 8 Конвенції позовну давність встановлено тривалістю у чотири роки. .[36,ст3,8].

Господарським судам слід враховувати, що згідно зі статтею 9 Конституції України Конвенція є частиною національного законодавства України, а частиною другою статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" визначено, що якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

У приписі частини другої статті 17 Закону України "Про міжнародні договори України" визначено, що на запит органів, які застосовують міжнародні договори України, Міністерство закордонних справ України надає інформацію з питань, що виникають у зв'язку з виконанням міжнародних договорів України, зокрема, про склад учасників Конвенції. До кола цих органів належать і господарські суди.[16,ст17,19].

У вирішенні питань, пов'язаних із застосуванням позовної давності у спорах, що виникають у зв'язку з визнанням недійсними правочинів (господарських договорів), господарським судам слід враховувати викладене в пункті 2.8 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 28.05.2013 № 11 "Про деякі питання практики вирішення господарськими судами спорів про визнання недійсними правочинів (господарських договорів)".