7.Первісні та похідні способи набуття права власності

Первинними є такі способи набуття права власності, де права власника не ґрунтуються на правах інших осіб.

Первинними способами виникнення права власності є

1) виробництво - спосіб виникнення права власності у зв'язку з виготовленням або створенням речі, що не існувала раніше (новостворене майно). Власником у цьому випадку стає той, хто виготовив (створив) цю річ для себе, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі (ст. 331 ЦК).

Момент виникнення права власності залежить віл того, яка річ створена - рухома або нерухома.

2) специфікація або переробка - це створення нової речі шляхом переробки матеріалу, що належить іншій особі, а не тій, яка створила нову річ. Визначальною ознакою тут є не сам факт створення нової речі, а те, що нова річ створюється в результаті праці однієї особи з матеріалів, що належать іншій особі. Виникнення права власності на таку річ залежить від добросовісності чи недобросовісності специфікатора, тобто особи, яка використала чужий матеріал для створення нової речі.

Особа, яка самочинно переробила чужу річ (яка при цьому знала або мусила знати, що створює річ із чужого матеріалу), не набуває права власності на нову річ і зобов'язана відшкодувати власникові матеріалу його вартість. Крім того, власник матеріалів може зажадати від специфікатора відшкодування збитків, а також моральної шкоди, заподіяних переробкою матеріалу.

3) привласнення плодів і доходів. Плоди, приплід тварин, доходи від речі належать власникові речі, якщо інше не встановлено законом або договором власника з іншою особою. Тут слід розрізняти природні плоди, принесені в результаті органічного розвитку плодоносної речі (приплід тварин, вовна, яйця, молоко тощо), і доходи, що з'являються від використання речі у цивільному обігу (дивіденди по цінних паперах, орендна плата тощо). Право власності на плоди і доходи виникає у власника речі з моменту їхньої появи як таких. Це право виникає у власника і у тому випадку, якщо річ знаходиться у незаконному недобросовісному володінні іншої особи. Що стосується плодів і доходів, отриманих добросовісним незаконним власником до того моменту, з якого він дізнався про неправомірність свого володіння, то вони належать йому, а з моменту, як він дізнався про це - власнику речі;

4) привласнення загальнодоступних дарів природи (ягоди, дичина, риба тощо) Особа, яка зібрала ягоди, лікарські рослини, зловила рибу або здобула іншу річ у лісі, водоймі тощо, є їхнім власником, якщо вона діяла відповідно до закону, місцевого звичаю або загального дозволу власника відповідної земельної ділянки (ст. 333 ЦК);

5) набуття права власності на безхазяйну річ (майно). Безхазяйне майно - це майно, що не має власника або власник якого невідомий.

Більш вдалим є загальне правило ст. 335 ЦК, згідно з яким безхазяйне майно можна набути за набувальною давністю, якщо це не суперечить нормам закону, що регулює конкретні відносини (скарб, знахідка тощо).

Для цього безхазяйні нерухомі речі беруться на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вони розміщені. Про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік робиться оголошення у друкованих засобах масової інформації.

Після спливу 1 року з дня взяття на облік безхазяйної нерухомої речі вона за заявою органу, уповноваженого управляти майном відповідної територіальної громади, може бути передана за рішенням суду у комунальну власність.

Безхазяйні рухомі речі можуть набуватися у власність за набувальною давністю, крім випадків, встановлених ст. 336, ст. 338, ст. 341 і ст. 343 ЦК.

Положення ст. 335 ЦК про набуття права власності на безхазяйну річ не стосується майна особи, визнаної безвісно відсутньою. Воно не може перейти у власність іншої особи, оскільки над таким майном за рішенням суду встановлюється опіка (ст. 44 ЦК).

6) набуття права власності на рухому річ, від якої власник відмовився.

Особа, яка заволоділа рухомою річчю, від якої власник відмовився, набуває право власності на цю річ з моменту заволодіння нею (ст. 336 ЦК). Правила цієї статті застосовуються за наявності таких умов: а) власник виражено (ясно) відмовився від свого майна; б) це майно належить до рухомих речей; в) набувач фактично заволодів такою рухомістю; г) припускається, що набувач має намір стати власником речі, що знайшло вияв у його діях з заволодіння майном;

7) знахідка - це виявлення речі, що вибула з володіння власника або іншої уповноваженої на володіння особи поза їхньою волею.

За ЦК 1963 р. у разі, коли особа, яка загубила річ, не з'являлася протягом 6 місяців, знайдена річ безоплатно переходила у власність держави. Особа, яка знайшла загублену річ, зобов'язана негайно повідомити про це особу, яка її загубила, або власника речі і повернути їм знайдену річ. Якщо особа, що загубила річ, невідома, доля цієї речі та інші наслідки знахідки залежить від місця і обставин знайдення речі (ст. 337 ЦК).

Право власності на загублену річ може виникати у того, хто її знайшов, або у територіальної громади.

Особа, яка знайшла загублену річ, набуває право власності на неї після спливу 6 місяців з моменту заяви про знахідку міліції або органові місцевого самоврядування. Для цього необхідна наявність 2 умов: а) не встановлено власника або іншу особу, яка має право вимагати повернення загубленої речі; б) власник або інша особа, яка має право вимагати повернення загубленої речі, не заявили про своє право на річ тому, хто її знайшов, міліції або органові місцевого самоврядування.

Якщо особа, яка знайшла загублену річ, подасть органові місцевого самоврядування письмову заяву про відмову від набуття права власності на неї, ця річ переходить у власність територіальної громади.

8) набуття права власності на скарб, тобто закопані у землі чи приховані іншим способом гроші, валютні цінності, інші цінні речі, власник яких невідомий або за законом втратив на них право власності.

За загальним правилом, право власності на скарб набуває особа, яка виявила його.

Якщо скарб був прихований у майні, що належить на праві власності іншій особі, особа, яка виявила його, та власник майна, у якому скарб був прихований, набувають у рівних частках право спільної часткової власності на нього.

9) набуття права власності за надувальною давністю ґрунтується на тому припущенні, що власник майна, котрий тривалий час не цікавиться, де і у кого перебуває його річ, не має наміру зберігати за собою право власності на неї. З метою визначеності цивільних відносин ця річ визнається власністю фактичного добросовісного володільця.

Згідно зі ст. 344 ЦК, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом 10 років або рухомим майном - протягом 5 років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК.

За похідних способів придбання права власності право набувача грунтується на праві відчужувача. Такими способами є придбання майна за договором і в порядку спадкування.

1. Договір як узгоджене волевиявлення двох осіб є підставою виникнення права власності в тих випадках, коли в ньому є намір передачі такого права від відчужувача до набувача. Це може бути купівля-продаж, дарування, міна тощо. Якщо такого наміру у сторін немає, і йдеться про передачу майна у тимчасове користування, на зберігання тощо, право власності до іншої особи не переходить.

Деяким європейським системам приватного права відомі так звані "речові договори", суть яких полягає саме у передачі права власності від власника до інших осіб. Такі договори характеризуються відсутністю вказівки на підставу передачі права власності на річ, тобто є за своїм характером абстрактними угодами. Проте українському цивільному праву такі договори практично невідомі (виняток становить видача векселя). Тому в договорі має бути зафіксоване не тільки бажання передати право власності на річ іншій особі, але й підстава виникнення зобов'язань (наприклад, купівля-продаж, міна).

Оскільки передача права власності в Україні опосередковується звичайними зобов'язальними договорами, виникає проблема встановлення співвідношення моменту переходу права власності і моменту виникнення зобов'язань. Правильне визначення конкретного моменту виникнення у особи права власності має важливе значення, адже з цього моменту власник набуває право на захист набутої власності передбаченими законом способами. Крім того, з цього моменту набувач має право здійснювати правомочності власника, на нього переходить тягар власності і ризик випадкової загибелі або псування майна.

Цьому питанню у ЦК присвячена спеціальна норма. Стаття 334 ЦК визначає, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Отже, момент виникнення права власності у набувача визначений у ЦК диспозитивно. Договором сторін може бути встановлено, що право власності переходить до набувача до або після передання речі (наприклад, момент оформлення правочину тощо). Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки. До передання майна прирівнюється вручення коносаменту або іншого товарно-розпорядчого документа на майно.

Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню (ст. 209 ЦК), виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації (ст. 182 ЦК).

2. Спадкування. Перехід права власності в порядку спадкування можливий за заповітом або в силу прямої вказівки закону. У цих випадках підставою виникнення права власності у спадкоємця є юридична сукупність: а) смерть спадкодавця + заповіт + прийняття спадщини спадкоємцем; або 2) смерть спадкодавця + прийняття спадщини спадкоємцями за законом.