25. Проаналізуйте причини запровадження в 2014 р. Міжнародних санкцій проти Росії, їхнє значення та перспективи подальшого продовження чи скасування.

У березні 2014-го, США, Канада, Австралія, Нова Зеландія, Японія й держави Європейського Союзу припинили інвестиційну та військову співпрацю з Росією. Формальною причиною вимушених економічних санкцій було оголошення промосковськими чинниками в Криму, що статус півострова визначить несанкціонований Україною й наднаціональними інституціями “референдум”. Підписаний Путіним, після незаконного дійства анексійний указ, спричинив передбачені міжнародними угодами та домовленостями дії проти причетних до окупації осіб. 17.03.2014, США та ЄС оголосили список офіційних осіб, котрим заборонили в`їзд, на їхнє майно й рахунки було накладено арешт, а фінансовим установам та приватним кампаніям країн підписантів, було заборонено підтримувати будь-які стосунки з внесеними до списку та організаціями до яких вони приналежні. 

Кремлівські чинники свідомі того, що Європа і США в зовнішній політиці керуються принципами. Вони не дозволяють залишати без санкцій авторитарні режими, що здійснюють агресивну зовнішню політику з метою списання усіх внутрішніх економічних негараздів на зовнішніх ворогів. Нинішній політично-економічний устрій РФ не здатний конкурувати з навколишнім світом. Сама ж система змінити себе не спроможна в причини деградації еліти.

Перемога Сполучених Штатів в справі “іранської ядерної програми” створює нові умови для розширення санкцій проти Росії. Ніхто не ставить під сумнів той факт, що нав`язані Україні “мінські угоди” насправді не будуть виконані в повному об'ємі. Ситуація на Донбасі у будь-який момент може перейти з уповільненої фази в гостру. Це означає, що у США і Євросоюзу завжди буде привід посилити тиск на Росію. Попередній раунд санкцій, безумовно, став украй негативним чинником для російської економіки, але поточні втрати насправді не спричинили стагнації російської економіки.

Продовження європейських санкцій проти Російської Федерації не залежить від ступеня виконання Кремлем своїх зобов'язань у рамках Мінських угод.Про це заявив посол Європейського Союзу в Укрїні Ян Томбінський, передає «Слово і Діло» з посиланням на «Європейську правду».

«Санкції були запроваджені проти Росії в зв'язку з незаконною анексією Криму, агресією проти України та підривом українського суверенітету. Тому кожен, хто братиме участь в ухваленні цих рішень, перевірятиме: причини запровадження санкцій вичерпали себе або ще актуальні. Своєю чергою, Мінські домовленості були створені пізніше для стабілізації політичного конфлікту», – говорить він.Посол також додав, що зараз складно передбачити, що відбудеться через півроку, й підкреслив, що в ЄС є розуміння того, що Росія не виконує Мінські домовленості.

26.Розкрийте альтернативні підходи європейських країн до проблеми біженців.

Багато років проблема середземноморських мігрантів турбувала лише окремі держави ЄС – Італію, Іспанію, Грецію та Мальту, які через географію сталипритулком для бажаючих будь-якою ціною потрапити в Європу з Африки і з Близького Сходу. Ці держави неодноразово починали спроби врегулювати рух мігрантів різними способами.

Наприклад, з допомогою амністії для мігрантів без документів: за 1985-2005 роки Іспанія провела п'ять таких амністій, легалізувавши понад 1,2 млн осіб. Також країни укладали угоди про реадмісію (повернення додому) з країнами походження мігрантів і посилювали відповідальність за незаконне перебування і недокументовану проникнення на територію ЄС.

Наприклад, в Італії в 2009 році були введені штрафи до 2000 євро за незаконний в'їзд і перебування в країні, а уповноважені міграційні органи отримали право укладати під варту осіб, які порушують міграційне законодавство.

Проте все це були точкові заходи, які не були частиною загальноєвропейської стратегії щодо гуманітарних мігрантів. Протягом останніх 10-15 років Європейський союз намагався вирішити цю проблему в основному через сприяння гуманітарних мігрантам поза території ЄС. З початку кризи в Сирії ЄС виділив 3 млрд євро на гуманітарні програми в Сирії та сусідніх країнах, з яких 872 млн євро пішли на фінансування центрів прийому біженців на території Йорданії, Туреччини, Лівану та Іраку.

Британський уряд ще в 2003 році виступило за створення подібних центрів прийому і розміщення біженців поза межами Великобританії і ЄС. Спільно з Голландією і Данією британці просували проект транзитних центрів. З ідеєю створення безпечних зон на території Африки неодноразово виступав і уряд Німеччини, хоча сама пропозиція викликала різку критику Міністерства внутрішніх справ на чолі з Отто Шилі.

2011 рік став поворотною точкою. «Арабська весна» і криза на Близькому Сході викликали нову неконтрольовану хвилю гуманітарних мігрантів, справиться з якою поодинці і старими методами у держав ЄС не вистачило ні адміністративних сил, ні фінансових можливостей.

Окремі держави Євросоюзу, в першу чергу, країни Середземномор'я, знову заговорили про центри прийому мігрантів поза ЄС, реформування системи притулку, вибудуваної на Дублінських угодах, і створення єдиного центрального агентства ЄС з питань міграції, притулку і надання захисту, яка була б уповноважена розподіляти фінансові та адміністративні ресурси і встановлювати квоти на гуманітарних мігрантів, обов'язкових до прийому та розміщення в країнах ЄС.

Сама ідея розподілу гуманітарних мігрантів по всім державам ЄС, запропонована Єврокомісією в травні 2015 року, повинна була враховувати: розмір населення країни ЄС (40%), ВВП країни (40%), рівень безробіття (10%), кількість прохань про притулок на мільйон жителів країни, поданих у 2010-2014 роках (10%).