Теорія взаємного попиту

Одним з важливих аспектів, який розкрив послідовник Д. Рікардо Джон Стюарт Мілль (1806 –1873) у класичній праці "Принципи політичної економії", є питання про ціни, за якими обмінюватимуть товари на світовому ринку. У розділі, присвяченому законові інтернаціональної вартості, він показав, що в умовах вільної торгівлі товари обмінюються при такому співвідношенні цін, яке встановлюється десь у проміжку між існуючими всередині кожної з країн відносними цінами на товари, якими вони торгують. Такий кінцевий рівень цін взаємної торгівлі залежатиме від обсягу світового попиту на кожний з цих товарів.

Суть теорії взаємного попиту в тому, що ціну імпортного товару визначають через ціну товару, який треба експортувати, щоб оплатити імпорт. Тому кінцеве співвідношення цін при торгівлі визначається внутрішнім попитом на товари у кожній із країн, що торгують.

Неомеркантилізм

Останнім часом застосовується термін неомеркантилізм. Його використовують стосовно тих країн, які намагаються мати активне сальдо торгового балансу для досягнення якої-небудь соціальної або політичної мети. Країна може, на­приклад, намагатися добитися повної зайнятості, збільшуючи масштаби виробництва понад те, що диктує попит у країні, та експорту­ючи надлишок за кордон. Або, наприклад, країна прагне зберегти політичний вплив у якій-небудь країні, експортуючи туди більше товарів, ніж імпортуючи звідти.

Частина термінології меркантилізму використовується у наш час: термін "активний торговий баланс" означає, що у країні експорт перевищує імпорт; термін "пасивний торговий баланс" вказує на дефіцит торгового балансу. Ці терміни часто вживаються неправильно: "ак­тивний" (сприятливий) — коли йдеться про вигоду, а "пасивний" (несприятливий) свідчить про збитки. Проте не обов'язково є збитковим дефіцит торгового балансу, а активний торговий баланс може бути невигідним для країни. Наприклад, якщо країна має активне сальдо, тобто імпортує товарів та послуг на меншу суму, ніж експор­тує, то якщо у часи панування меркантилізму різниця між експор­том та імпортом відшкодовувалась за рахунок золота, то сьогодні вона компенсується наданням кредиту країні з дефіцитним балан­сом. Якщо кредит не погашається повністю, то активний торговий баланс буде невигідним для країни-кредитора.

Теорія Гекшера – Оліна (теорія співвідношення факторів виробництва)

У середині 20-х рр. шведські економісти-неокласики Елі Гекшер (1879—1952) та Бертіл Олін (1899— 1979) розробили теорію співвідношення факторів виробництва, яка отримала назву теорії Гекшера — Оліна. Не відмовляючись від трудової теорії вартості, вони доповнили її положенням, що у створенні вартості беруть участь, крім праці, та­кож й інші фактори виробництва, такі як земля та капітал.

Згодом положення теорії Гекшера — Оліна були математично підкріплені Полом Самуельсоном. Він визна­чив жорсткі передумови, з дотриманням яких твердження Гекшера — Оліна ставало повністю коректним. Самуельсон припускав, що:

1) існують дві країни, два товари та два фактори виробництва (звичайне спрощення 2х2х2);

2) пропозиція факторів у кожній країні фіксована та їх перемі­щення можливе між секторами всередині країн, але не між країнами;

3) країни відрізняються одна від одної лише забезпеченістю фак­торами виробництва;

4) в обох країнах технологія така, що забезпечується незмінний ефект масштабу.

Зміст теорії Гекшера — Оліна, за словами Б. Оліна, такий: "Товари, які потребують для свого виробництва значних затрат (надлишкових факторів виробництва) та невеликих затрат (дефіцитних факторів), експортуються в обмін на товари, які продукуються з використанням факторів у оберненій пропорції. Так, у прихованому вигляді експортуються надлишкові фактори та імпортуються дефіцитні фактори виробництва". Або, інакше, країни експортують продукти інтенсивного використання над­лишкових факторів та імпортують продукти інтенсивного викори­стання дефіцитних для них факторів.

Щоб довести правильність цього твердження, необхідно насам­перед визначити, що розуміють під надлишком факторів вироб­ництва та інтенсивністю їх використання.

Країна вважається у надлишку наділеною робочою силою, якщо співвідношення між її кількістю та рештою факторів у неї більше, ніж у решті країн світу.

Продукт вважається працемістким, якщо частка затрат на робо­чу силу в його вартості більша, ніж у вартості інших продуктів.

Теорія Гекшера — Оліна, яка пояснює структуру міжнародної торгівлі, починається зі спеціального розділу, присвяченого причи­нам міжнародних відмінностей у цінах до встановлення торгових відносин. Гекшер та Олін стверджували, що джерелом відмінностей порівняльних витрат є співвідношення факторів виробництва, а не відмінності у попиті або технології в різних країнах. Якщо в Америці 1 ярд сукна коштує 2 бушелі пшениці, а у решті країн — менше від бушеля, то це передовсім має пояснюватися тим, що в Америці відносно більше факторів, які інтенсивно використовуються у виробництві пшениці, та відносно менше факторів, які інтенсивно застосовуються у виробництві сукна, ніж в інших країнах. Хай "зем­ля" — фактор, який інтенсивніше використовується у виробництві пшениці, а "праця" — для виробництва сукна. Хай усі витрати можна звести до затрат праці та землі (наприклад, для виробництва добрив, необхідних для пшениці, потрібно витратити певну кількість землі та праці, так само як і на виготовлення пряжі для виробни­цтва сукна). Тоді, якщо США експортують пшеницю та імпортують сукно, з теорії Гекшера — Оліна випливає, що це відбувається внас­лідок працемісткості сукна і "землемісткості" пшениці та внаслі­док того, що пропозиція землі у США більша від пропозиції землі в інших країнах, а пропозиція праці у США менша від пропозиції праці в інших країнах. Тут мають на увазі не абсолютну, а відносну забезпеченість факторами:

1) у США на одного працівника припадає більше придатної для оброблення землі, ніж у решті країн світу;

2) частка США у загальній площі землі у світі вища, ніж її част­ка у сумарному обсязі робочої сили.

У такій ситуації (за інших однакових умов) оренда землі у США має коштувати менше, ніж в інших країнах, а працівники повинні претендувати на вищу порівняно з іншими країнами заробітну пла­ту. Дешевизна землі більшою мірою знижує витрати виробництва у землеробстві, ніж у виробництві сукна. І навпаки, дефіцит робочої сили веде до відносного подорожчання сукна в США. Саме цим, за теорією Гекшера — Оліна, пояснюється відмінність цін, яка існува­ла до встановлення торгових відносин. Саме відмінності у відносній забезпеченості факторами виробництва та у характері їх викорис­тання зумовлюють експорт США пшениці, а не сукна та імпорт сукна, а не пшениці після встановлення торгових відносин.