Парадокс Леонтьєва

Модель Леонтьєва є емпіричною перевіркою теорії Гекшера – Оліна. Для такої перевірки необхідно виміряти наступні величини:

1. забезпеченість країни факторами виробництва;

2. місткість факторів виробництва в окремих секторах цих країн;

3. товарні потоки між країнами.

При емпіричних дослідженнях немає такої інформації у "чистому" вигляді. Тому необхідно визначити, які величини за певних умов можна визнати достатніми. Позитивним прикладом цього є дослідження твердження Гекшера – Оліна через парадокс Леонтьєва, яке було проведене для США. Твердження Гекшера – Оліна прогнозує, що країна, де домінує фактор "капітал", експортує капіталомісткий товар й імпортує трудомісткий. Учені доводять, що США платять високу заробітну плату і мають у розпорядженні багато капіталу, отже, США є країною, де домінує фактор "капітал". Тому треба очікувати, згідно з твердженням Гекшера – Оліна, що США будуть експортувати капіталомісткі товари та імпортувати трудомісткі.

Дослідження можна було б провести легко, якщо визначити, що експорт є капіталомістким, а імпорт – трудомістким, але відсутність статистичних матеріалів не дозволяє це зробити. Тому потрібно знайти інші способи вираження місткості факторів експорту й імпорту.

Найбільш акуратно і коректно дослідження теореми Гекшера – Оліна провів у 1953 році американський вчений російського походження Василь Леонтьєв. Він зумів переконливо довести, що теорія співвідношення факторів Гекшера – Оліна за певних умов не підтверджується на практиці.

Для цього визначав використання праці й капіталу у виробництві експортних та імпортних товарів. Зокрема, В. Леонтьєв з'ясовував обсяг факторів виробництва, що вивільняться, якщо США зменшать як свій експорт, так і імпорт на 1 млн. доларів. Це питання вчений аналізував за допомогою даних про структуру експорт" й імпорту в 1947 році на основі моделі "витрати-випуск" для 200 секторів. Проблема полягає в тому, скільки факторів залучено для виробництва експорту й імпорту.

Капіталомісткість імпортних товарів потрібно було б визначити на основі даних країн-експортерів США. Оскільки у розпорядженні Леонтьєва були лише статистичні дані США, то він ввів допоміжну гіпотезу 1, що капіталомісткість імпортних товарів можна порівнювати з вітчизняними субститутами імпорту. Він вважав, що факторомісткість товарів-субститутів імпорту ідентична з факторомісткісю імпортних товарів. Це припущення не діє тоді, коли США не виготовляють деякі товари-субститути імпорту (чай, кава, джут) і відповідно вони виключалися з розгляду.

Треба відзначити, що В. Леонтьєв проводив своє дослідження після закінчення Другої світової війни, коли ні в кого не викликало сумніву, що США є країною з надлишком капіталу порівняно з іншими державами. Адже саме США ще до війни мали високорозвинену капіталомістку промисловість, у роки війни вона розвинулася ще сильніше, а після війни на фоні інших країн, які відновлювали свої зруйновані виробничі потужності, перевага США у забезпеченості капіталом виглядала неперевершеною. Тому в Леонтьєва не було великих сумнівів щодо отримання в результаті дослідження емпіричного підтвердження висновку Гекшера – Оліна. Фактично він порівняв співвідношення капіталу і праці, які є необхідними для виробництва одиниці американського імпорту (К/А)im, із співвідношенням капіталу і праці для виробництва одиниці американського експорту (К/А)еx. Відповідно до цього співвідношення, яке отримало назву "статистика Леонтьєва", країну вважають капіталонасиченою, якщо:

(К/А)im/(К/А)ех<1

Країну вважають праценасиченою, якщо:

(К/А)im/(К/А)ех>1

Результати досліджень, які провів В. Леонтьєв, виявилися несподіваними, бо вони не підтвердили попереднього припущення, що США експортують капіталомісткі товари, а імпортують трудомісткі. Згідно з отриманими розрахунками виробництво експорних товарів в обсязі 1 млн. дол. супроводжувалося витратами капіталу в сумі 2,55 млн. дол. та праці в розмірі 182,3, тобто співвідношення цих виробничих ресурсів становило 14 000 дол.: 1 рік праці (2, 55 млн. дол.: 182,3).

Аналогічне співвідношення за імпортозамінниками становило 18200 дол. : 1 рік праці. Отже, загальне співвідношення (К/А)im : (К/А)х дорівнювало 1,3. Іншими словами, висновок, який, здавалося, можна було майже безпомилково передбачити, не підтвердився – американський експорт у 1947 році був у 1,3 раза трудомісткішим від імпорту.

Економіко-математична постановка проблеми та її розв'язання, які здійснив В. Леонтьєв, полягали в наступному. Якщо припущення про ідентичність капіталомісткості у імпортних товарів з вітчизняними субститутами імпорту було першою допоміжною гіпотезою, то другою була умова (припущення пропорційності), що частки окремих товарів в експортній та імпортній структурі залишаються сталими. Якщо автомобілі становлять 20% загального експорту, то при зменшенні загального експорту на 1 млн. дол. зменшується експорт автомобілів на 200 тис. дол.

Коли сконцентруємо свою увагу на експорті, то через його зменшення на 1 млн. дол. відбувається зменшення секторальних випусків. Тоді можна зробити висновок щодо вивільнених факторів виробництва.

Позначивши Хi як скорочення попиту на експорт, описавши коефіцієнтами "витрати—випуск" виробничу структуру (третя допоміжна гіпотеза), і розв’язавши матрицю, Леонтьєв прийшов до такого результату: загальні витрати фактору “праця” у виробництві експортних товарів (Ах) є більшими, ніж у виробництві товарів-субститутів імпорту (Ам):

Ах>Ам і Кх<Км,

тобто використання капіталу для експортних товарів (Кх) менше, ніж для товарів-субститутів імпорту (Км). При цьому:

Кх/Ах<Км/Ам, тобто к_х<к_м.

Капіталомісткість сектору з виробництва товарів-субститутів імпорту є більшою, ніж капіталомісткість сектору з виробництва експортних товарів.

ВИСНОВОК: США експортують трудомісткі товари та імпортують капіталомісткі. Оскільки цей результат є протилежним до моделі Гекшера – Оліна, то можна охарактеризувати його як парадокс Леонтьєва.

На перший погляд парадокс Леонтьєва суперечить твердженням Гекшера – Оліна. Але цей висновок можна при точному аналізі спростувати.

1. Леонтьєв змушений був ввести ряд допоміжних гіпотез для того, щоб вивести свій парадокс, а саме: порівняння місткості факторів виробництва імпортних товарів з товарами-субститутами імпорту. Оскільки теорію Гекшера – Оліна необхідно спростовувати не через встановлення спостереження, а за допомогою інших гіпотез, то потрібно впевнитися, що вони мають вищий ступінь надійності.

2. Дослідження Леонтьєва не ставить в основу чіткий операційний аналіз "достатку факторів виробництва". Доки це поняття є інтуїтивним і не досить зрозумілим, доти не може бути жодного спростування твердження Гекшера – Оліна.

Особливою проблемою при визначенні достатку факторів виробництва є те, що обсяги капіталу і праці залежать від рівня технічних знань. Тому людський капітал і ефективність капіталу можуть впливати на твердження про відносне оснащення к* > к та спотворювати його. Наприклад, висока ефективність праці веде до низької капіталомісткості. При визначенні достатку факторів беруть до уваги людський капітал і показники ефективності. У цьому випадку не повинно виникати протиріччя щодо результатів Гекшера — Оліна.

Теорема Гекшера – Оліна і дослідження Леонтьєва базуються на двофакторній моделі. Леонтьєв вказує на те, що треба було б брати до уваги обсяги інших факторів, таких як земля, природні ресурси, врешті, також і суспільна та економічна системи.

Деякі дослідження свідчать, що частка експорту однієї галузі економіки в загальному виробництві США залежить від частки як висококваліфікованих робітників у загальній їх кількості, так і витрат на дослідження та розвиток згаданої галузі економіки. Ці дослідження дають змогу зробити висновок, що експорт США є таким, який містить людський капітал, і що переформульована гіпотеза Гекшера – Оліна, яка враховує ефективність факторів виробництва, може відповідати дійсності.

3. Дослідження Леонтьєва стосуються однієї країни. Ідеально він мав би розглянути торгові потоки між багатьма народними господарствами. Крім цього, є ряд досліджень про зовнішню торгівлю Індії, колишньої НДР, Японії, Канади, які досягли прогресу в науці. У цих працях проаналізовані відносини між двома країнами. Деякі зі згаданих досліджень підтвердили парадокс Леонтьєва, інші – ні.

4. Відомо, що при визначенні забезпеченості факторів к* > к умови попиту можуть звести нанівець твердження Гекшера – Оліна. Припустимо, що країна, де домінує фактор "капітал", надає перевагу торгівлі капіталомісткими товарами, її попит на капіталомісткі товари може бути таким великим, що вона почне імпортувати їх. У цьому випадку теорема Гекшера – Оліна може не відповідати дійсності. Прийняття до уваги фактора попиту привело б у відповідність з дійсністю модифіковане твердження Гекшера – Оліна. Також тут може відігравати свою роль різкий перехід місткостей факторів.

5. Більшістю імпортованих товарів США в 1947 році були нафта, мідь, метали, паперова продукція, природна сировина. Виробництво згаданих товарів є капіталомістким. Ці продукти імпортували тому, що США не могли виробляти їх взагалі або в достатній кількості. Отже, те, що США імпортували згадані товари, не було спричинене їх капіталомісткістю. Ці товари є ресурсомісткими.

6. Емпіричні дослідження свідчать, що з 1972 року парадокс Леонтьєва більше не виявляється.