4.2. Технологія бізнес-планування у відповідності до стандарту юнідо

На рис. 4.1 наведено технологію бізнес-планування у відповідності до стандарту ЮНІДО [3]. Стандарт ЮНІДО є одним із найбільш поширених. Його масове розповсюдження відбулося у 1991 р. після опублікування ЮНІДО методичних вказівок із підготовки промислових техніко-економічних досліджень.

Рис. 4.1. Технологія бізнес-планування у відповідності до стандарту ЮНІДО

Першим етапом цієї технології є підготовка резюме. Цей розділ, як відомо, є презентаційною частиною основних положень бізнес-плану. Його призначенням є розкриття логіки економічної вигідності реалізації певної бізнесової ідеї. У відповідності до методики ЮНІДО резюме має коротко відображати усі складові бізнес-плану.

На відміну від резюме, інші етапи технології бізнес-планування є не сукупністю узагальнених даних, а аналітичною інформацією, призначенням якої є аргументувати ключові аспекти бізнес-плану. Так, якщо у резюме сутність бізнесової ідеї може бути розкрита одним або кількома реченнями, наприклад, будівництво поліетиленопереробного заводу, то на другому етапі наведеної технології «Формулювання ідеї пропонованого проекту» необхідно навести інформацію про номенклатуру і асортимент продукції або послуг, які має намір виробляти (надавати) підприємство, їхній обсяг, виробничі потужності підприємства, місце розташування підприємства, особливості матеріально-технічного забезпечення виробництва, графік реалізації проекту тощо.

Стандарт ЮНІДО вимагає також, щоб у цьому розділі лаконічно формулювалась ціль реалізації бізнесової ідеї, а також щоб було адекватно вказано засновників проекту реалізації бізнесової ідеї, їхні адреси, розподіл відповідальності за різні етапи реалізації проекту тощо. Важливою складовою цього етапу технології бізнес-планування є опис історії виникнення бізнесово-ідеї. Тут має бути розкритою інформація про авторів бізнесової ідеї та її замовників, а також про факт захисту прав інтелектуальної власності на ідею, проведені експертизи щодо придатності ідеї до її практичної реалізації.

Історія виникнення бізнесової ідеї має давати відповідь на питання, чому саме зараз виникла необхідність реалізовувати проект. На цьому ж етапі бізнес-планування необхідно чітко визначити обсяг витрат, пов’язаних із перетворення бізнесової-ідеї у проект, готовий до практичного впровадження.

Джерелами цих витрат, здебільшого, є аналіз альтернативних варіантів реалізації проекту, попереднє техніко-економічне обґрунтування проекту, проведення додаткових досліджень і випробувань науковцями, технологами, інженерами тощо, перевірка якості матеріалів і сировини, оцінка придатності ландшафту, ґрунтів і будівель для будівництва тощо.

Наступним етапом технології бізнес-планування є оцінювання ринків збуту продукції (послуг). Якщо при розкритті сутності бізнесової ідеї наводилась інформація про обсяг виробництва і виробничі потужності підприємства, які необхідні для реалізації бізнесово-ідеї, то у цьому розділі подаються розрахунки, призначені для обґрунтування значень показників, наведених вище.

Місткість ринку є показником, значення якого вказує на необхідні виробничі потужності, потрібний обсяг інвестицій, потребу у географічній диверсифікації виробничих підрозділів тощо. Місткість ринку, значною мірою, визначає також логістичну модель підприємства. Оцінювання ринків збуту продукції (послуг) зазвичай відбувається у двох напрямках: ідентифікування фактичного обсягу ринку, а також визначення потенційної місткості ринку.

Саме потенційна місткість ринку є вихідною точкою для планування обсягів виробництва і реалізації продукції (послуг). За стандартами ЮНІДО потенційну місткість ринку визначають за оптимістичним і песимістичним сценаріями, і хоча для обґрунтування основних проектних показників компромісний, усереднений варіант оцінювання є достатньо прийнятним, інвестори часто вимагають, щоб базою для обчислення проектних показників виступали песимістичні оцінки потенційної місткості ринку. Доцільно відзначити також те, що технологія бізнес-планування повинна передбачати застосування різних альтернативних методів прогнозування. Це сприяє обґрунтованості побудованих прогнозів, знижує ризик виникнення механічних помилок, усуває ймовірність звинувачення авторів проекту в суб’єктивізмі оцінок.

На цьому етапі технології бізнес-планування, окрім вищенаведеного, здійснюють структуризацію фактичного поточного попиту на продукцію (послуги) у розрізі сегментів ринку; ідентифікування цільових ринків, встановлення рівня конкуренції і визначення основних конкурентів; прогнозування динаміки зміни попиту на продукцію (послуги) і способи проникнення продукції конкурентів на ринки.

За результатами оцінювання ринку збуту відбувається планування маркетингу. Цей етап технології бізнес-планування формується із двох частин. Одна з них присвячена розкриттю суті стратегії маркетингу, інша – тактичному плануванню маркетингу. Стандарти ЮНІДО вимагають, щоб обрання певної стратегії маркетингу було обґрунтованим, тобто розробники бізнес-плану повинні навести конкретні переваги обраної стратегії у порівнянні з іншими стратегіями. Розкриття її сутності повинно давати відповіді на такі питання: як змінюватиметься асортимент продукції у довгостроковій перспективі? Яким буде діапазон цін на продукцію? Які рекламні заходи будуть реалізовуватись до і під час виконання виробничої програми? Щодо тактики маркетингу, то очевидно, що у бізнес-плані вона не може бути описаною до рівня готових оперативних рішень, оскільки такий рівень деталізації можливий лише з огляду на ті обставини, які складаються в реальній дійсності під впливом взаємодії факторів внутрішнього і зовнішнього середовищ підприємства. Тут тактичне планування є комплексом моделей реагування підприємства на зміну ринкової кон’юнктури. Призначенням цих моделей є забезпечити можливість альтернативності поведінки підприємства-виробника.

Наступним етапом технології бізнес-планування за стандартами ЮНІДО є планування виробництва. У цьому розділі розкривається інформація про виробника, необхідні виробничі потужності, наводиться план матеріально-технічного забезпечення виробництва, формується виробнича програма підприємства.

Виробнича програма підприємства представляє собою розгорнутий або комплексний план виробництва та продажу продукції, який характеризує річний обсяг, номенклатуру, якість та терміни випуску ринком необхідних товарів і послуг. У ринкових умовах основу плану виробництва на різних підприємствах становлять укладені договори із споживачами, наявний портфель замовлень та існуюча потреба в товарах, а також діючі закони попиту і пропозиції на продукцію, роботи та послуги.

Для створення виробничої програми можуть використовуватись різні методи: рівневе прогнозування, послідовне прийняття планових рішень, створення ситуаційних планів, лінійне програмування, диверсифікування продуктів і ринків, підвищення конкурентоспроможності продукції тощо [3].

Для організаційного планування необхідна вхідна інформація про таке [5]:

1. Проектні зв'язки, які зазвичай належать до однієї з трьох таких категорій: організаційні зв'язки – формальна та неформальна звітність між різними організаційними підрозділами. Організаційні зв'язки можуть бути надзвичайно складними або дуже простими. Наприклад, розробка складної телекомунікаційної системи може вимагати координації численних субпідрядників протягом кількох років, у той час як визначення програмної помилки в системі, встановленій на окремій ділянці, може вимагати навіть менше часу, ніж на повідомлення замовника; технічні зв'язки – формальна та неформальна звітність між різними технічними частинами.

Технічні зв'язки зустрічаються як усередині проектних фаз (наприклад, ділянка проекту, розроблена інженерами-будівельниками, має бути сумісною з надбудовою, розробленою іншими інженерами), так і між проектними фазами (наприклад, випадок, коли команда, що проектує автомобіль, передає результати своєї роботи команді з переоснащення, яка має знайти можливість виробництва даного автомобіля); міжособистісні зв'язки – формальна та неформальна звітність між різними людьми, залученими до проекту. Перелічені зв'язки часто зустрічаються одночасно, як, наприклад, у випадку, коли архітектор, найманий на роботу проектною фірмою, пояснює основні напрями проектування команді менеджерів проекту підрядчика, яка не пов'язана з будівництвом.

2. Вимоги до персоналу.

3. Обмеження – це чинники, які обмежують вибір команди проекту.

4. Колективні ділові угоди.

5. Переваги команди управління проектом.