Успенський собор Єлецького монастиря в Чернігові, Іллінська церква в Суботові, Троїцька церква в Чернігові

Й. Старцева, І. Зарудного, Г Гофмана, Ф. Кульчицького, П. і М. Поле- йовських, Д. Аксамитова; на стику високого й пізнього бароко працю­вав А. Квасов. Саме в період високого бароко, церковна архітектура набуває найбільш характерних для цього стилю рис з притаманними йому оригінальною формою бань, плавністю й мальовничістю ліній, пишністю й насиченістю декору.

Провідним типом споруд стає, так званий козацький собор - п’ятикупольний, з чотирма однаковими фасадами. Це - Миколаїв­ський собор в Ніжині, Георгіївський - у Видубицькому монастирі. Особливістю козацьких соборів була відсутність чітко виражених фасадів: вони однакові з чотирьох боків, повернуті водночас до всіх частин світу, до всіх присутніх на площі. Демократичність козацького п’ятиверхого собору не заважає йому бути й виразником суто бароко­вого світовідчуття, зокрема складного відчуття неподільної єдності конечного і безконечного. У козацьких соборах втілено ірраціональ­ний образ світу. За своєю внутрішньою сутністю український козаць-

Михайлівська церква Видубицького монастиря, Богоявленський собор Братського монастиря, зруйнований у 1930-ірр., Собор Спасо-Преображенського Мгарського монастиря

к

Будинок полкової канцелярії Чернігові, Переяславський колегіум, Митрополичий будинок Софії Київської,

Будинок Малоросійської канцелярії в Глухові

Хрестовоздвиженський собор у Полтаві, Покровський собор у Харкові, Спасо-Преображенський собор в Ізюмі,

Георгіївський собор Видубицького монастиря

ий собор органічно вписується в картину духовних шукань європей­ського бароко. Стіни охайно білилися, завдяки чому будівлі органічно вписувалися у навколишній пейзаж українських населених пунктів, у яких домінували хати-мазанки, й у природний ландшафт. Зеленого та блакитного кольору бані соборів прикрашені золотом або обліплені, як небо, золотими зірками. Із середини підкупольний простір також світиться й сяє, як небо вдень, а вночі наповнюється глибокою темря­вою. Козацькі собори стали втіленням на­родної мрії про небо

Церква Святої Катерини в Чернігові,

Спасо-Преображенська церква у Великих Сорочинцях

Миколаївська церква Святогірського монастиря, Дзвіниця дальніх печер Києво-Печерської лаври, Собор Різдва Пресвятої Богородиці в Козельці

на землі. Повне злиття з природою досягнуто при побудові Миколаїв­ської церкви Святогірського монастиря на крейдяній кручі (зараз - те­риторія Донецької області).

На відміну від високого пізнє бароко відзначається більшою лако­нічністю й переходом від вибагливих силуетів до простих геометризова- них, з використанням чистого класичного ордеру і стінами, позбавлени­ми пишного орнаменту. Помітно змінюється й характерна угнута форма бань, у верхах зникає «перехват» - «ковнір». Шедевром українського бароко вважається дзвіниця Далеких печер Києво-Печерської лаври. Ке­рував будівництвом талановитий український народний зодчий С. Ков- нір, а проект, очевидно, розробив І. Г. Григорович-Барський, який багато років займав посаду головного архітектора київського магістрату. Відо­ма також церква Різдва Пречистої в Козельці (1752-1764). Він звів пер­ший київський водогін, архітектурно-скульптурний «фонтан Самсона»,

ц

І. Г. Григорович- Барський. Архітектор

еркви Покровська й Миколи Набережного у Києві, низка споруд в інших містах і монас­тирських комплексах За його проектами спо­руджено, зокрема, полкову канцелярію в Ко­зельці (1760-1767 рр.), собор Красногорського монастиря у Золотоноші (1757 р.), церкву в с. Лемешах (1761 р.), а в Києві надбрамну церк­ву з дзвіницею в Кирилівському монастирі (1750-1760 рр.). У Г Григоровича-Барського та Й. Шеделя вчився кріпак Печерської лав­ри Степан Ковнір. За його участю спорудже­но житловий (ковнірівський) корпус, будинок друкарні й дзвіниці на Дальніх та Ближніх пе-

Архітектурно-скульптурний «фонтан Самсона» у Києві, Покровська церква на Подолі в Києві, Церква Миколая Набережного в Києві

черах Києво-Печерської лаври, церкву Антонія і Феодосія у Василькові (звідки він був родом), та Ф. Старченко.

У внутрішній оздобі храмів, особливо у виготовленні різь­блених дерев’яних іконостасів, проявилося блискуче мистецтво народних майстрів.

Найбільшого розквіту українське бароко набуло за часів гетьма­на Івана Степановича Мазепи. Саме тоді в архітектурі сформувалося мазепинське бароко - новий тип церкви, архітектура якої виражає ідею української державності. Притаманні йому риси: монумен­тальність, велич і сила. Фронтони, колони, пілястри та інші елемен­ти європейської архітектури якщо не протиставляють його тради­ціям дерев’яної народної архітектури, то все ж таки віддаляють від них на певну відстань. Це вже не народно-козачий, а гетьманський храм, просякнутий пафосом утвердження нової державності, духом сильної авторитарної влади.

Будинок полкової канцелярії в Козельці, Спасо-Преображенський собор Красногірського монастиря в Золотоноші, Трьохсвятительська церква в с. Лемеші

Житловий (ковнірівський) корпус у Києво-Печерській лаврі, Друкарня Києво-Печерської лаври, Церква Антонія і Феодосія у Василькові

З

Іван Мазепа. Гравюра М. Бернігерота. 1706р.

Церква Всіх Святих Києво-Печерської лаври

аходами І.Мазепи, було закінчено спорудження Спаської церкви Мгарсько- го монастиря біля Лубен на Полтавщині та п’ятибанної церкви Всіх Святих у Києво- Печерській лаврі - справжньої перлини се­ред усіх п’ятибанних церков українського бароко. Завдяки І. Мазепі та митрополитові В. Ясинському барокового оформлення на­були київський Софійський собор, перебу­дований у 1685 - 1707 рр., Успенська церква Києво-Печерської лаври та Михайлівська церква Видубицького монастиря. З 1690 р. поруч із Лаврою будується Микільський собор, відбудовується лаврська друкарня, неподалік споруджується Вознесенська церква, при якій діяв Печерський жіночий монастир. Його ігуменею, певний час була мати Мазепи - Марія-Магдалена Мазепина. Монастир цей було пізніше закрито царським указом у зв’язку зі «зрадою» Мазепи, а на його місці побудовано будинок «Арсеналу».

По всій Лівобережній Україні І. Мазе­пою, було споруджено 14 і оновлено 20 цер­ковних храмів. З провінційних Мазепиних будов можна назвати Троїцький собор у Чер­нігові, Вознесенський - у Переяславі і найза- гадковішй Храм Божий - Покровська церква

у с. Дігтярівці над Десною, в якій, восени 1708 р. був осідок шведського короля Кар­ла XII і гетьмана Мазепи.

З

Микільський собор у Києві

Вознесенський собор Печерського жіночого монастиря

а часів цього козака будують також, його полковники: М. Миклашевський - Георгіївський собор у Видубичах, К. Мо- кієвський - Феодосіївську церкву, П. Гер- цик - церкву Воздвиження в Ближніх пече­рах, Розумовські й Лизогуби. Продовжують, хоча й не так активно, справу церковного будівництва наступники Мазепи. Іван Ско­ропадський залишив після себе сімейний монастир у селі Гамалії біля Глухова Розбу­довуються міста Київ, Чернігів, Переяслав,

Суми, Харків, Ніжин та ін. Резиденцією гетьманів на Лівобережжі у 1669-1708 рр. став Батурин.

Східна школа українського бароко вби­рає у себе кілька місцевих шкіл: київську, чернігівську (Чернігів, Козелець, Новгород- Сіверський, Путивль, Батурин, Глухов), полтавську (Переяслав, Великі Сорочинці,

Полтава, Мгар) та слобожанську (Суми,

Х

Храм Феодосія Печерського (гроші на спорудження дав полковник К. Мо- кієвський), Хрестовоздвиженський храм на ближніх печерах Києво- Печерської лаври (гроші на спорудження дав полковник П. Герцик), Собор Різдва Богородиці Гамаліївського (Харлампіївського) монастиря

арків, Ахтирка, Ізюм). Для слобожанської школи бароко характер­ний помітний вплив традиційної російської архітектури в поєднанні з українською композицією церков. Ці особливості, насамперед, відчутні

Будинок Гетьмана в Батурині, Будинок Генерального суду Лівобережної України, Скарбниця в Батурині

в Покровському соборі - Харкові (1689) та Преображенському й Ізюмі (1684).

Покровський собор у Харкові - єдина, на сьогоднішній день, існуюча споруда стародавньої фортеці, де органічно поєдналися прийоми українського та російського культового будівництва. Це тридільний триверхий двохярусний храм на підкліті. За пропорці­ями, силуетом, планом це типова трибанна українська церква. Тра­диційна для української архітектури пірамідальність та ярусність створюються за допомогою поступового зменшення восьмериків, поставлених один на другий. Водночас, церкви на підкліті - це типова ознака російських церков, не властива для України.

Суто російський характер має й декоративне оздоблення церкви. Преображенський собор в Ізюмі - найдавніша споруда цієї фортеці. Подібність його до харківського собору, єдність деталей дозволяють припустити, що обидва храми будувалися одним чи групою майстрів. Якщо, Покровський собор у Харкові є кращою трибанною спорудою Слобожанщини, то Преображенський собор - кращий зразок хрещатої п’ятибанної споруди. У плані та конструктивному рішенні у Преобра­женському соборі втілено традиції української дерев’яної культової архі­тектури. У 1902-1903 рр. собор було перебудовано за проектом інженера М. Ловцова: розібрано бічні верхи XVII ст. і замінено їх на не властиві для українського стилю цибулясті бані. У 1953 - 1955 рр. ці пізніші на­шарування було ліквідовано й первісний вигляд собору поновлено.

Інші школи східного бароко різняться головним чином окремими елементами й деталями. Так, київське бароко має характерну форму бань, фронтонів, в оздобленні фасадів активно застосовувався соко­витий орнамент. Чернігівське бароко більш стримане, орнамент на фасадах, тут використовувався менше. Багато в чому подібна до чер­нігівської школи й полтавська.

З найбільш характерних й оригінальних пам’яток Чернігівщини виділяється собор Троїцького монастиря в Чернігові та Успенський монастир у Новгород-Сіверському. Тривалий час, автором проекту Троїцького собору вважали А. Зернікау, але останні дослідження під­твердили авторство І. Баптиста. Цей собор у Чернігові - тринавний шестистовпний триапсидний храм. Інтер’єр його, позначено деякими рисами цивільної архітектури, багата перспектива утворюється завдя­ки розкриттю хрещатих склепінь барокових нав. Багатство пластики досягається за рахунок відмінного планування першого й другого ярусів: перший втілює давньоруську традицію тринавного триапсид- ного храму, другий - хрещатий.

Троїцький собор має сім верхів: п’ять над основним об’ємом і два над кутовими вежами. У традиції виділення головного фасаду кутови­ми вежами відчутний вплив як давньоруської, так і західноєвропей­ської католицької архітектури.

З пам’яток Полтавщини слід виокремити Спасо-Преображенський собор Мгарського монастиря (1684 - 1692) та Хрестовоздвиженський собор у Полтаві. Преображенський собор Мгарського монастиря за своєю композицією в основному схожий на Троїцький собор у Чер­нігові. Подібні вони й за планом, але інтер’єр першого відзначається більшою зібраністю.

Якщо розвиток композиції Троїцького собору йде по горизонталі, що зближує його з базилікою, то інтер’єр Преображенського собору має вертикальне розкриття. На відміну від чернігівського собору тут ледь виділено бічні нави, вони двох-, а не трьохярусні. За первісним проектом Мгарський собор мав також сім верхів, але після віднов­лення в 1754 р. їх кількість зменшилась до п’яти. Тоді ж, собор було прикрашено ліпниною.

Хрестовоздвиженський собор у Полтаві являє собою тринавний шестистовпний храм з однією гранчастою апсидою й сімома верхами (п’ять верхів розміщено по осях згідно з українською традицією, два з боків західного фасаду за давньоруською традицією.) Собор розчле­нований карнизом по горизонталі і прикрашений різноманітної фор­ми вікнами, декоративними нішами та порталами.

Серед пам’яток київської школи вирізнявся Миколаївський (зго­дом Військово-Миколаївський) собор, автором якого, був україн­ський архітектор Іван Зарудний, а підрядчиком - московський зодчий

Й. Старцев. (На жаль, цей шедевр культової архітектури було знище­но 1934 р.) Його фундатором, як і багатьох інших культових споруд, був гетьман І. Мазепа.

Монастир, в якому було зведено Миколаївський собор, мав ти­пове, для часів бароко планування: над головним входом стояла му­рована дзвіниця, невисокі трапезна та келії ченців підкреслювали масштабність і монументальність головної сакральної споруди. Со­бор мав три нави і п’ять бань з характерною «київською» угнутою лінією силуетів; фронтон, вікна та двері були прикрашені рослинним орнаментом, властивим столичній школі.

Крім нового будівництва, у XVII ст. на кошти козацької старши­ни були перебудовані у новому бароковому стилі древні Софійський і Михайлівський золотоверхі собори, церкви Києво-Печерської лаври. Фасади були затиньковані (оштукатурені) та декоровані, іншої, більш складної форми, набули куполи соборів. Будівництво досягло особли­вого розмаху при гетьмані І. Мазепі. За словами Ф. Прокоповича, Київ стараннями І. Мазепи перетворився в новий Єрусалим.

У XVIII ст. у Києві видатні архітектурні споруди були створені за проектами іноземних архітекторів. Певні стильові зміни в українсько­му архітектурному мистецтві були пов’язані з ім’ям російського архі­тектора Й. Г. Шеделя. Він приїхав на запрошення Києво-Печерської лаври для будівництва великої дзвіниці. Вона стала своєрідним програм­ним архітектурним твором свого часу. Це була найвища споруда в межах ім­перії - 96,5 м. Побудована за принципами ордерної архітектури. Шедель добудував також другий поверх Київської академії на Подолі, спору­див Софійську дзвіницю, яка стала, подібно до Лаврської, однією з провідних домінант міської забудови. Крім споруд у Лаврі, Шедель виконує замовлення київського митрополита Рафаїла Заборовського і судячи з усього, йому належить проект знаменитої Брами Заборось- кого (західних воріт Софійського монастиря), що є однією із кращих і найхарактерніших пам’яток українського бароко XVIII ст. Творіння Й. Шеделя оцінюють як програмні для подальшого розвитку архітек­турного вигляду Києва.

У 1747 р. починається будівництво у Києві Андріївської церкви- архітектурного шедевру світового значення. Вибір місця для спору­дження не випадковий. На пагорбі, що домінує над Подолом, ще на

Дзвіниця Києво-Печерської лаври, Дзвіниця Софії Київської, Брама Заборовського (західні ворота Софійського монастиря)

початку XVIII ст. була побудована церква, що завершувала перспективу головної ву­лиці Києва. Центрична об’ємна композиція нового храму визначалась тим, що цю спо­руду було видно з усіх боків. Проект церкви був виконаний видатним архітектором Ра- стреллі. Стрункий силует хрестової у плані церкви із злітаючим вгору високим купо­лом, що завершується бароковою головкою і чотирма тонкими вежками, з усіх сторін прочитується на фоні неба. Ошатність його підкреслена багатством пластики, світлою гамою бірюзових стін, білих колон і золо­тих капітелей та деталей декору. За про­ектом Растреллі в той же час у Києві спо­руджується Імператорський (Маріїнський, як він став називатись пізніше) палац. У первісному вигляді він не зберігся, згорів і був відбудований у стилі растреллівської архітектури.

Д

Б. Ф. Растреллі

Андріївська церква в Києві

ля регіону, який знаходився під відчут­ним польським впливом, характерна західна школа, і тому національні ознаки стилю ви­являлись у ній меншою мірою. Прикладів церков, в яких поєднались традиції західно-

Марийський палац

європейського католицького бароко й національні, небагато. На тлі українського пейзажу з’являються костели, схожі на римо-католицькі західноєвропейські барокові храми, часто з готичними рисами. Вод­ночас у барокових традиціях перебудовуються й давні церкви. Най­частіше це тринавні споруди з еліптичною формою нав, овальними планами, масивним ордером, підкресленим розкріповками карнизу й скульптурою. Головний фасад звичайно прикрашається характер­ним фронтоном і двома вежами по боках.

Найвизначнішим архітектором доби бароко на західноукраїнських землях був Бернард Меретин. Найбільша пам’ятка його творчості - Львівський собор св. Юра (1744-1764 рр.), в архітектурі якого

Храм має центричну пірамідальну композицію; властива костьо­лам підкресленість головного фасаду поєднується з всефасадністю українських храмів. Собор стоїть на терасі; барокові парадні сходи роз­міщені біля самого вхідного порталу. Фасад розчленований пілястрами, що надає споруді особливої чіткості й гармонійності. Прикрасами слу­жать різноманітні балюстради, ліхтарі, багата різьба та ліплення. Собор Святого Юра - є одним з кращих зразків уніатських церков.

Другим визначним твором цього зодчого стало зведення ратуші в Бучачі (1751 р.), де він узяв за основу коринфський ордер, додав цикл скульптурних прикрас на міфологічні (подвиги Геракла) та біблійні (подвиги Давида) сюжети. Споруда досить вишукана і цілісна, але не має нічого спільного з українською архітектурою.

Іншим оригінальним хра­мом західної школи бароко є Успенський собор Поча- ївської лаври. З переходом Лаври до унії у 1721 р. ста­ру церкву було розібрано, а на її місці у 1771 - 1783 рр. збудовано новий Успенський собор. Загальна композиція комплексу - терасна, будівлі розміщені на схилах з поступовим підвищенням до головного акценту - Успенського со­бору. Головний фасад за католиць­кою традицією прикрашають дві вежі, що підкреслює всефасадність собору - характерну рису україн­ських церков.

П

Собор Св. Юра у Львові

одібною до римського тво­ру архітекторів Д. Б. Да Вінтом та Д. делла Порте створені й інші са­кральні пам’ятки - це костели Кази­мира (1656 - 1664 рр.), францискан­ців (1702 р.), Антонія (1718 р.) та ін. Ратуша в Бучачі

У

Успенський собор Почаївськоїлаври

нікальним культурним явищем є і дерев’яна барокова архітектура України, яка була представлена різ­ними школами: волинською, галицькою, гуцульською, буковинською, закарпатською, а також лем­ківською, бойківською, при­дніпровською.

Народні майстри

до цього часу нагрома­дили значний досвід у дерев’яній архітектурі.

Простою сокирою спо­руджувалися і звичайні­сінькі хати, і чудово при-

крашені церкви, які вражали досконалістю форм. Вже в другій половині XVI ст. були створені різ­ні конструктивні та архітектурно- художні варіанти поєднання ква­дратного і восьмигранного в своїй основі зрубу з пірамідальними чи восьмигранними банями, які мали від одного до кількох заломів. Ква- Костел Св. Казимира у Львові дратну в основному кліть - зруб -

н акривали пірамідальним верхом; на цю зрізану піраміду ставили вер­тикальний зруб, накритий пірамі­дальним рубленим склепінням. Ця комбінація похилих і вертикальних частин верху української дерев’яної церкви і є заломом.

Відомі храми з одним і дво- Костел Святого Антонія ма заломами. Далі почали завер­шувати квадратну клітку восьмигранним верхом - це дало великий архітектурно-художній ефект і стало одним із характерних барокових прийомів українських культових споруд.

Для захисту зрубу від вологи його оббивали ґонтом і робили широкий захисний навіс на стовпах чи консолях, залишках дереви­ни. Ґонт обіймав форми зрубу, створюючи м’який, плавний перехід

в

Костел францисканців у Львові

ід однієї форми до іншої. У цьому полягала своєрідність і особлива чарівність українських барокових дерев’яних храмів. Найхарактерні­ша особливість, що вирізняє укра­їнські дерев’яні храми, та, що цер­ковне приміщення перекрите не плоскою стелею, а високим, вежепо- дібним зрубом. Тому в українських культових спорудах завжди є повна відповідність внутрішнього просто-

ру і зовнішньої архітектури. Храми ззовні мають вигляд кількох веж згрупованих за певною системою (три, п’ять, сім і дев’ять бань). Храми не мають ні головних, ні другорядних фасадів. Вони, як скульптура, мають розглядатись з усіх боків. Ще однією особистістю дерев’яних храмів є велика кількість сполучень і варіацій нижніх, середніх і верх­ніх частин споруди. При цьому вдалі сполучення ніколи не загусають, щоразу створюючи нові комбінації, що породжує багатоманітність і не­повторність дерев’яних храмів у різних областях України.

Дуже оригінальними є інтер’єри дерев’яних храмів, часто незвичної і вишуканої форми. Весь простір храму заповнювався різьбленими іконами й квітковим орнаментом. Ікони уквітчували­ся вишитими рушниками.

Відповідному настроєві сприяли й килими на підлозі та лавках. Примхлива гра світла на позолоченому різьбленні іконостасів, спів і речитатив, запах ладану - все це творило урочисте, мальовниче се­редовище. Відчуття грандіозності простору посилюється тим, що сті­ни поставлені з невеликим нахилом всередину, а лінії граней зрубів то наближуються в заломах, то здіймаються вгору, створюючи багатство ракурсів, ілюзію руху і висоти.

Прекрасними зразками створених народними майстрами XVII - XVIII ст. дерев’яних споруд служать церква Миколая із села Кривка (нині зберігається у Львові), церква Параскеви у селі Крехів Львів­ської області, Михайлівська церква у Мукачеві Закарпатської області, церква св. Богородиці у Ворохті, церква Святого Духа в Рогатині та чимало інших. Рідкісною гармонією форм відзначається церква Возд- виження та св. Юра у м. Дрогобичі.

У дусі козацького бароко зводилися також світські кам’яні будів­лі, переважно будинки Генеральної та полкових канцелярій, збройні арсенали, приватні будинки старшин і церковних архієреїв. До нашо­го часу з цих будівель дійшла лише мізерна частина - у Києві, Любе- чі, Козельці, Ніжині, Прилуках, Чернігові, оскільки козацьке бароко було затавроване як «мазепинський стиль» і ставлення до таких буді­вель було ідеологічно упередженим. Однак церковні споруди у стилі козацького бароко продовжували створюватися й далі, аж доки вже 1800 р. не вийшла спеціальна заборона на таке будівництво.

На території Правобережної і Західної України другої полови­ни XVII ст. кам’яне будівництво занепадає, натомість популярнішою 216