Зліва направо - оборонний комплекс Кам’янця-Подільського, замок у Бучачі, замок у Теребовлі

Д

Замок у Мукачеві

Замок у Чорткові

Зліва направо - Вознесенський костелу Виноградові, Костел у Добросіллі (Бене) і Костел Св. Єлизавети у Хусті

о регіонів, на території яких найактивні­ше поширювалася оборонна архітектура, нале­жить Поділля. Тут з кінця XIV ст. розвивається унікальний оборонний комплекс Кам’янця- Подільського, характер якого багато в чому визначений розташуванням міста на острові, утвореному глибоким природним каньйоном. Кінець XIV ст. ознаменований виникненням на Поділлі цілого ряду укріплених замків - у Бучачі, Язлівці, Сатанові, Скалі Подільській, Теребовлі, Хотині, пізніше неодноразово добу­довуваних і перебудовуваних, від яких починається історія мурованого рези- денційного оборонного будівництва на місцевому ґрунті. Починаючи від XIV ст., досить активно укріплюється територія Закарпаття. Цим століттям датується збережений в руїнах замок у Королевому та рештки замку в Неви- цькому під Ужгородом. З кінця XIV ст.

веде свою історію найкраще збере­жений у регіоні Мукачівський замок, заснований після того, як 1386 р. цю територію отримав князь Федір Ко- ріятович. Його первісним ядром був донжон (втрачений), навколо якого згодом розросталася розбудована система укріплень, більшість яких виходить поза часові рамки розгля­дуваного тут періоду.

О

Залишки фортеці Чембало

Генуезька фортеця у Судаку

собливу сторінку в історії оборонного будівництва на україн­ських землях становлять укріплен­ня Криму - як князівства Феодо- ро, так і генуезьких колоній, що надзвичайно активно розвивалися упродовж розглядуваного періоду.

Ц

Фортеця у Білгороді-Дністровському

е було кам’яне оборонне будівни­цтво західноєвропейської традиції.

Генуезці у 1357 - 1433 рр. збуду­вали на території нинішнього Се­вастополя фортецю Чембало. Най­потужнішою фортецею генуезців на території Криму, були найкраще збережені укріплення в Судаку. У 1383 - 1386 рр. було закінчено місь­ку фортецю у Феодосії (Кафі). До найпотужніших оборонних споруд на українських землях належить фортеця у Білгороді-Дністровському. Найдавніша частина - цита­дель - датується другою половиною XIII - першою половиною XIV ст.; у 1438 - 1454 рр. під керівництвом майстра Федорка було споруджено найбільшу на українських землях муровану фортецю, до комплексу якої входило 35 веж.

Монументальне малярство продовжуючи старокиївську тради­цію посідало досить вагомі позиції у мистецтві українських земель XIII - XV ст. Проте поза фресками, збереженими на території Поль­

щі, вціліли лише поодинокі фраг­менти малярських ансамблів та лічені документальні свідчення про них.

Ц ей вид мистецтва був зна­чно поширений на Волині в часи князя Володимира Василькови-

Зразок розпису стін Бакотського ^ча- Д° ^нього належать фрески монастиря церкви св. Дмитрія Солунського

у

Фрески вірменської церкви св. Стефана в Феодосії

Володимирі та декорація церкви св. Георгія в Любомлі. Обидва хра­ми не збереглися, поза літописом відомостей про них немає.

Фрески, мабуть, кінця XIII ст. були в церкві св. Онуфрія у Лавро­ві. Невеликі фрагменти ансамблів монументального малярства відо­мі на Поділлі. Найстарші з них - збережені у пізніх копіях фрески кінця XIII - XIV ст. монастирської печерної церкви у Бакоті - фігу­ри Христа, св. Георгія та Богородиці. Кінцем XIV ст. можна датувати фрагменти декорації мурованої передвівтарної перегородки церкви перенесення мощів св. Миколая у с. Збручанському. Тут частково збе­реглася півфігура св. Миколая.

В історії української культури монументальне малярство кінця XIV - першої половини XV ст. посідає особливе місце, оскільки діяльність українських майстрів того часу вперше виходить за межі України й поширюється поза її західними кордонами - на корінних польських землях. «Руські» фрески середини XIII ст. були у костьолі Святої Трійці на Блоні під Варшавою.

Окрему сторінку історії монументального малярства XIII - пер­шої половини XV ст. репрезентують пам’ятки Криму. Правдоподібно, найстарішими на півострові є фрески вірменської церкви св. Стефана в Феодосії, від яких збереглися фігури Богородиці, Іоанна Хрестителя та св. Дмитрія.

Якщо розвиток фрескового мистецтва за пам’ятками та писемни­ми джерелами окреслюється доволі чітко, то монументальне маляр-

«Утеча в Єгипет» «Тайна вечеря»

ство західноєвропейської традиції на українських землях тоді лише зароджувалося.

З

Ь.

Фрески Горянської ротонди «Дари волхвів»

«Благовіщення»

даного часу ансамблі монументального малярства західноєвропейської традиції збере­глися лише на Закарпатті. Найранішими є фрес­ки костьолу в Зміївці (60 - 70-ті рр. XIV ст.).

Тут виявлено сцени «З’явлення Христа Марії Магдалині після воскресіння», «Моління про чашу» та дві жіночі фігури з іншої композиції.

Другий ансамбль - фрески Горянської ротонди.

Вони включають композиції христологічного циклу. Пізніше, у першій половині XV ст., маля­рі виконали на торцевих стінах добудованої до ротонди нави великі багатофігурні композиції «Розп’яття» та «Мадонна Милосердя».

Розвивалося також і станкове малярство

ікона

р^епр^{езентоване виключно іконописом}. ^Він «Богоматір Печерська»

розвивався на ґрунті традицій княжої доби, як їхнє безпосереднє продовження.

Н

Св. Миколай з житієм, Радруж

а іконопис Галицько-Волинського князівства кінця XIII - XIV ст. вплинула ки­ївська школа. Найбільш популярною темою мистецтва XIII ст. було заступництво і по­кровительство (ікона Христа-Спасителя у Мельнику). З творів київського живопису відомі ікони «Богоматір Печерська» (бл. 1288 р.), «Ігорева Богоматір», «Микола з житі- єм». Вони вже значною мірою позбавлені суворого аскетизму, обличчя намальовані м’яко, детально виписано одяг. У XIV ст. посилюються народні мотиви. Так, у сю­жетах композицій «Різдва Христового» і «Успіння Богородиці» вже були побутові і пейзажні елементи. Вони присутні в розписі стін Кирилівської церкви у Києві (XIV ст.), Онуфріївської церкви в селі Лаврові (XV ст.), вірменського собору у Львові (XIV - XV ст.). Най­більш популярні сюжети - зображення Юрія Змієборця і «Страшного суду». Останній, часто набував сатиричного й антифеодаль­ного звучання, під впливом смаків замовни­ків - селян і міщан. Майстром, у творчос­ті якого вже у XV ст. був помітний вплив італійського мистецтва епохи Відродження, був Петро Ратенський, уродженець Волині. Його перу належить ікона «Богородиця» у Володимиро-Волинському соборі і так зва­на «Петровська ікона» в Успенському собо­рі в Москві.

З робіт професіональних художників збереглася ікона Богоматері-Одигітрії з По- кровської церкви Луцька (XIII - XIV ст.). Відома, навіть у Польщі, Ченстоховська ікона Божої Матері, яка була популярна у Розпис Онуфріївської Польщі, у XIV ст. була вивезена з Галичини. ^{церкви в селі Лаврові} Ряду українських ікон XV ст., виконаних в

р

Розписи вірменського собору у Львові

услі художніх традицій Галицько-Волинської землі, були властиві

лаконізм і цілісність композиції, стриманість колориту і одночасно вміння об’єднати контрастні кольори та емоційна насиченість образу- символу. Ці особливості стали в майбутньому одним з елементів наці­ональної своєрідності українського образотворчого мистецтва. У той же час в багатьох творах народного декоративного мистецтва Західної України (килими, вишивки, писанки), помітним стало використання і подальший розвиток мотивів, які існували в середньовіччі.

На другу половину XIII - XV ст. припадає подальший розви­

т

«Петровська ікона» в Успенському соборі в Москві

Ікона Богоматері- Ченстоховська

Одигітрії з ікона Божої Матері

Покровської церкви Луцька

ок мистецтва скоморохів - народних лицедіїв, співаків, музикантів, танцюристів. При князівських дворах концентрувалися співаки, які складали «хвалу» на честь бойових подвигів князя і його дружини. У народному середовищі були поширені ігрові, обрядові і трудові пісні. Кобзарі виконували думи в супроводі гри на кобзі-бандурі або лірі. Історія зберегла тільки окремі імена придворних поетів та співців, зо­крема знаменитого Митуси з Перемишля.