2.3. Цілі розвитку тисячоліття та їх взаємозв’ язок

зі стратегією національної екологічної політики України

Одним із напрямків на шляху досягнення Цілей розвитку тисячоліття є екологічний напрямок: Ціль 7. «Сталий розвиток для довкілля», який формулює наступні завдання для України щодо охорони навколишнього природного сере-довища та забезпечення екологічної безпеки:

1. Збільшити до 2015 року частку населення, що має доступ до централізова-ного водопостачання, зокрема до 90% міського населення та до 30% сіль-ського населення;

2. Стабілізувати до 2020 року викиди парникових газів на рівні нижчому на 20% за рівень 1990 року;

3. Стабілізувати до 2015 року забруднення атмосферного повітря та водних об’єктів. Для стаціонарних джерел забруднення – на рівні 4,7 млн.т/ рік, для пересувних – 3,2 млн.т/рік. Стабілізувати на рівні 8500 млн.м³/рік об-сяг скидів стічних вод у поверхневі водні об’єкти;

4. Збільшити до 2015 року лісистість території України до 16,1% та площу при-

25

родоохоронних територій. Збільшити лісистість території України. Розшири-ти мережу природних заповідників, біосферних заповідників та національних природних парків до 3,5% від загальної площі території України і до 9,0% – загальну площу територій та об’єктів природно-заповідного фонду.

Завдання економічного, соціального та екологічного розвитку мають бути взаємоузгодженими і повинні визначатися з урахуванням основних принципів сталого розвитку. В Україні продовжується практика прийняття економічних, соціальних, технологічних і екологічних рішень без необхідного ув’язування їх в єдину комплексну систему на основі перспективної та збалансованої стратегії розвитку держави.

Важливим компонентом вказаної Стратегії сталого розвитку України має стати поданий на розгляд Верховної Ради України проект Закону України «Про стратегію національної екологічної політики України на період до 2020 року» та Національний план дій з охорони навколишнього природного середовища України на період 2011-2015 роки», що розробляється Мінприроди і є головним механізмом реалізації Екологічної Стратегії.

Екологічна Стратегія є важливим політичним документом, що також ви-значений пріоритетним заходом діяльності Української частини Ради з питань співробітництва між Україною та ЄС і є передумовою підписання Угоди «Про асоціацію між Україною та ЄС».

Довгостроковою метою Стратегії є збалансоване та стале використання природних ресурсів, їх відновлення та гарантування екологічно безпечного природного середовища для життя і здоров’я населення шляхом збереження та відновлення природних екосистем на всій території України.

Стратегія національної екологічної політики України на період до 2020 року ставить перед собою 7 цілей:

Ціль 1. – Підвищення рівня суспільної екологічної свідомості; Ціль 2. – Поліпшення екологічної ситуації та підвищення рівня екологічної безпеки;

26

Ціль 3. – Досягнення безпечного для здоров’я людини стану навколишнього природного середовища; Ціль 4. – Інтеграція екологічної політики;

Ціль 5. – Припинення втрат біологічного та ландшафтного різноманіття і фо-рмування екологічної мережі; Ціль 6. – Забезпечення збалансованого використання природних ресурсів;

Ціль 7. – Удосконалення регіональної екологічної політики.

Важливо те, що перелічені напрямки Стратегії містять в собі і Цілі розви-тку тисячоліття:

Доступ до питної води (централізованого водопостачання)

Населення України має, в цілому, достатній рівень доступу до питної води, яка має відповідати національним стандартам якості. Разом з тим, у 2008 році бі-льше половини підприємств централізованого водопостачання у містах надавали питну воду, що не відповідає вимогам існуючих державних стандартів.

З метою забезпечення населення безпечною питною водою Стратегія пе-редбачає дотримання до 2020 року санітарно-гігієнічних вимог до якості повер-хневих і підземних вод у місцях інтенсивного водокористування шляхом до-тримання санітарно-гігієнічних вимог до якості води, що вживається для пиття та приготування їжі сільським населенням.

Викиди парникових газів

За оцінками Рамкової конвенція ООН про зміну клімату (РКЗК ООН), за-гальний обсяг викидів в Україні неухильно зростає разом із зростанням еконо-мічної активності, збільшуючись в середньому на 6,6 млн. тонн на рік. Таким чином, Україна посідає 19 місце серед найбільших світових емітентів викидів парникових газів.

З метою зменшення викидів Стратегія передбачає впровадження та наро-щення у промисловості та сільському господарстві відновлюваних та альтерна-тивних джерел енергії (на 5 відсотків до 2015 року і на 10 відсотків до 2020 ро-ку) і збільшення використання енергетичних джерел з низьким рівнем викидів

27

вуглецю. Паралельно пропонуються заходи з підвищення енергоефективності виробництва.

Забруднення повітря

Забруднення атмосферного повітря залишається однією з найгостріших екологічних проблем. Основними забруднювачами повітря країни є підприємс-тва переробної (хімічна, коксохімічна, металургійна промисловість) та добувної промисловості (відповідно 33% та 21% шкідливих викидів) та підприємства-виробники електроенергії, газу та води (37%).

Для вирішення проблем забруднення атмосфери Стратегія пропонує зме-ншення обсягу викидів загальнопоширених забруднюючих речовин стаціонар-ними джерелами до 2015 року на 10% і до 2020 року на 25%, а також пересув-ними джерелами в результаті встановлення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах відповідно до стандартів Євро-4, а далі Євро-5.

Забруднення поверхневих водних об’ єктів

Практично всі поверхневі та значна частина підземних водних ресурсів, особливо в районах розміщення великих промислових комплексів, відчувають антропогенний вплив, що проявляється у забрудненні, виснаженні й деградації цих об’єктів.

З метою вирішення проблем забруднення водних ресурсів Стратегія про-понує запровадження управління водними ресурсами за басейновим принципом та зниження до 2020 року на 15% рівня забруднення вод забруднюючими речо-винами в результаті реконструкції існуючих та будівництва нових міських очи-сних споруд.

Збільшення лісистості територій

Лісистість території України, що становить 15,6% практично не змінюва-лась протягом 2001-2008 років і є недостатньою. З метою збільшення лісистості території України Стратегія пропонує збільшення до 2020 року площі залісення території до 17 відсотків території держави в результаті відновлення лісів та лі-сорозведення, а також здійснення заходів щодо забезпечення ефективної охо-

28

рони, належного захисту, раціонального використання та відтворення лісів у відповідності з принципом екосистемного підходу.

Розширення мережі природних заповідників, біосферних заповідників та національних природних парків, збільшення загальної площі природно-заповідного фонду України. Відношення площі ПЗФ до площі держави («пока-зник заповідності») становить 5,04%.

З метою розвитку заповідної справи Стратегія пропонує доведення до 2015 року площі національної екомережі до рівня (41% території країни), необ-хідного для забезпечення екологічної безпеки країни, введення в дію системи природоохоронних заходів збереження біо- та ландшафтного різноманіття і ро-зширення площі природно-заповідного фонду до 10 відсотків у 2015 році та 15 відсотків загальної території країни у 2020 році;

Список джерел

1. Цілі розвитку тисячоліття (Україна: 2010) Національна доповідь. http://www.undp.org.ua/files/ua_52412MDGS_UKRAINE2010_REP_ukr.pdf;

2. Екологія. Підручник / С.І. Дорогунцов, К.Ф. Коценко, М.А. Хвесик та ін. –

К.: КНЕУ, 2005. – 371 с.

29

Лекція 3. Стратегія сталого розвитку України

План

1. Історія розвитку концепції сталого розвитку в Україні

2. Загальні положення стратегії сталого розвитку України

3. Обґрунтування необхідності розроблення Стратегії

4. Стратегічні завдання сталого розвитку України в галузі екології

5. Шляхи та засоби реалізації державної політики сталого розвитку

6. Етапи реалізації Стратегії

7. Індикатори сталого розвитку України

Україна має значний геополітичний потенціал: сприятливі кліматичні, зо-крема агрокліматичні, умови, вигідне географічне положення, достатні природ-ні ресурси, високий рівень освіти і кваліфікації громадян, вагому культурно-історичну спадщину.

Актуальність впровадження Стратегії сталого розвитку в Україні обумов-лена необхідністю стабілізації техногенного навантаження на навколишнє при-родне середовище та розв'язання комплексу екологічних проблем в умовах со-ціально-економічного зростання.