11.К. Р. Роджерса «Що означає: «ставати людиною»?»

"Слова і символи так само відносяться до світу реальності, як карта до території, яку вона представляє ... ми живемо за сприймається" карті ", яка ніколи не є сама реальність". К. Роджерс.

Первинно увагу спрямовується на те, що людина сприймає як свій світ, а не на загальну реальність. Поле досвіду обмежено психологічно і біологічно. Ми зазвичай направляємо нашу увагу на безпосередню небезпеку або на безпечне і приємне в досвіді, замість того, щоб сприймати все стимули навколишнього.

Самость

У полі досвіду знаходиться самість. Це не є стійка, незмінна сутність. Разом з тим, якщо розглядати самість в кожен даний момент, вона здається стійкою. Це відбувається тому, що ми як би "заморожуємо" фрагмент досвіду, щоб розглянути його. Роджерс каже, що "ми маємо справу не з повільно зростаючої сутністю, або поступово, крок за кроком, навчені ... результат очевидно є гештальт, конфігурацією, в якій зміна незначного аспекту може повністю змінити всю фігуру". Самость - це організований зв'язний гештальт, який постійно перебуває в процесі формування у міру зміни ситуації.

Як фотограф "зупиняє" щось, що змінюється, так і самість не є ні один із "стоп-кадрів", які ми знімаємо, а що лежить за ними текучий процес. Інші теоретики використовують термін "самість" для позначення того аспекту тотожності особистості, який є незмінним, стійкий, навіть вічний. Роджерс ж використовує цей термін стосовно до безперервного процесу усвідомлення. Ця відмінність, це підкреслення зміни і текучості, лежить в основі його теорії і його віри в те, що людина має здатність росту, зміни, особистого розвитку. Самость або уявлення про себе є погляд людини на себе, що грунтується на минулому досвіді, даних сьогодення і очікуваннях майбутнього.

Ідеальна самість

Ідеальна самість - це "подання себе, яким індивідуум більш за все хотів би мати у своєму розпорядженні, яким він надає найбільшу цінність для себе". Як самість, це зрушується, що змінюється структура, постійно підлягає перевизначення. Ступінь, в якій самість відрізняється від ідеальної самості, - один з показників дискомфорту, незадоволення і невротичних труднощів. Прийняття себе таким, яким людина дійсно є, а не таким, яким він хотів би бути, - ознака душевного здоров'я. Таке прийняття не є покірність, здача позицій, це спосіб бути ближче до реальності, до свого актуального стану. Образ ідеальної самості, в тій мірі, в якій він сильно відрізняється від реальної поведінки і цінностей людини - одне з перешкод особистому зростанню. Це може прояснити наступний приклад. Студент збирається залишити коледж. Він був найкращим учнем у початковій і середній школі, і дуже добре вчився в коледжі. Він іде, як він пояснює, тому, що він отримав погану оцінку на певному курсі. Його образ себе, як "завжди кращого", опинився під загрозою. Єдиним способом действованія, який він може собі уявити, є відхід з академічного світу, заперечення різниці між його актуальним станом та ідеальним уявленням себе. Він каже, що він буде працювати, щоб бути "кращим" десь ще.

Ради захисту свого ідеального образу себе він захотів закрити для себе академічну кар'єру. Він залишив коледж, обійшов світ, за кілька років перепробував масу різних, нерідко ексцентричних, занять. Коли він знову повернувся, він вже міг обговорювати можливість, що може бути не так уже й обов'язково бути кращим з самого початку, але все ще йому важко зайнятися будь-якою діяльністю, в якій він може припустити невдачу.