Доктрини першого продажу та вичерпання прав[ред. • ред. Код]

Авторське право не обмежує власника копії твору від продажу належної йому копії, за умови, що ця копія була отримана із дозволу власника прав на твір або у інший передбачений законом спосіб. Отже здійснення повторного продажу книги або компакт-диску, що захищені авторським правом буде вважатися легітимною дією. У праві Сполучених штатів ця юридична концепція отримала назву «доктрина першого продажу». У низці європейських країн її називають вичерпанням прав.

Сумлінне використання[ред. • ред. Код]

Авторське право забороняє не будь-яке використання твору. Статті 21—25 Закону України «Про авторське право та суміжні права» передбачають низку випадків, у яких використання твору дозволяється без необхідності отримання дозволу автора, «але з обов'язковим зазначенням імені автора і джерела запозичення». До таких випадків відносяться:

• Вільне використання твору із зазначенням імені автора у низці ситуацій

• Вільне відтворення бібліотеками та архівами примірників твору репрографічним способом[3] (факсимільне відтворення)

• Вільне відтворення примірників твору для навчання (крім комп'ютерних програм)

• Створення однієї резервної копії комп'ютерної програми, модифікація і декомпіляція її для досягнення сумісності іншими програмами, виправлення помилок у програмі, якщо це не заборонено автором

• Вільне відтворення творів у особистих цілях (крім комп'ютерних програм).

Історія авторського права[ред. • ред. Код]

Уже 2300 років тому в Афінській республіці існували право на захист цілісності твору і заборона вносити до нього зміни. Оскільки переписувачі й актори досить вільно поводилися із творами знаменитих авторів трагедій, у 330 р. до н. е. було прийнято закон, відповідно до якого оригінали творів трьох великих класиків підлягали збереженню в офіційному архіві. Актори повинні були дотримуватися офіційного тексту. Це вважається одним з перших випадків охорони авторського права.

Значно актуальнішим це питання стало з появою друкарського верстата і, відповідно, можливості тиражувати літературні твори за допомогою механічних процесів. Видавцям доводилося вкладати значні суми в придбання паперу, у виробництво друкарських машин, а також в наймання робочої сили, що передбачало авансування коштів, які відшкодовуються від продажу друкованої продукції. У такій ситуації, за відсутності якої-небудь форми охорони від конкурентів, що продають незаконні копії, інвестування у видавничу справу було небезпечною і ризикованою справою, яка часто призводила до розорення підприємців. Йшов пошук забезпечення якої-небудь форми охорони; і вона з'явилася у формі привілеїв, що надаються владою. Такі привілеї давали виняткові права відтворення і розповсюдження твору протягом певного часу і надавали засоби захисту для здійснення права книговидання за допомогою штрафів, арештів, конфіскацій підроблених копій і, можливо, стягнення збитків.

Відмінності між двома системами авторського права[ред. • ред. Код]

Історично склалися дві системи авторського права — системами загального (США, Великобританія) і цивільного права (Німеччина, Франція). Концептуальна різниця між ними полягає в тому, що перші охороняють лише майнові права, другі — майнові і немайнові права.