3.3 Прибуток як основа самофінансування

Прибуток як економічна категорія відображає остаточну грошову оцінку виробничої та фінансової діяльності і є найважливішим показником фінансових результатів підприємств, їх фінансового стану. У загальному вигляді прибуток є різницею між доходами від певної діяльності й витратами на її здійснення. Розмір прибутку свідчить про необхідність заходів, спрямованих на зниження собівартості продукції, нарощення обсягів виробництва і реалізації, розширення асортименту виготовлюваних товарів, змін у ціновій політиці. Прибуток є визначальним критерієм ефективності господарювання і основним джерелом фінансових ресурсів підприємства.

Як провідна категорія ринкових відносин прибуток виконує такі важливі функції:

• показника ефективності господарської діяльності підприємства. Позитивний фінансовий результат, тобто наявність прибутку, вже свідчить про рентабельну діяльність. Адже кожне підприємство в ринкових умовах намагається одержувати в кожному звітному періоді прибуток, необхідний і достатній для саморозвитку (поточного та стратегічного самофінансування);

• стимулюючу. Як кінцевий фінансово-економічний результат прибуток у ринковому середовищі є метою діяльності підприємства. Прибуток — це основне джерело приросту власного капіталу і відповідно джерело фінансування оновлення виробничих фондів та диверсифікації виробництва продукції. Крім того, прибуток є джерелом фінансування соціального розвитку трудового колективу;

• джерела формування доходів бюджетів різних рівнів.

Отже, прибуток підприємства — основний фактор його економічного та соціального розвитку. При визначенні фінансових результатів діяльності підприємства використовують такі показники: валовий прибуток; прибуток від операційної діяльності; прибуток від звичайної діяльності до оподаткування; прибуток від звичайної діяльності за вирахуванням податку на прибуток від звичайної діяльності; надзвичайний прибуток; чистий прибуток. Ураховуючи, що прибуток — це не тільки фінансовий результат діяльності підприємства, відображений у фінансовій звітності, а й критерій ефективності господарської діяльності підприємства, його розмір у грошовому вираженні є найпершим абсолютним вимірником ефективності діяльності підприємства. Крім того, використовують відносні показники прибутковості (рентабельності) капіталу, витрат та реалізованої продукції. Самофінансування - обов'язкова умова успішної господарської діяльності підприємств в умовах ринкової економіки. “Цей принцип базується на повній окупності витрат по виробництву продукції і поширенню виробничо-технічної бази підприємства. Він означає, що кожне підприємство покриває свої поточні і капітальні витрати за рахунок власних джерел”. При тимчасовій недостатності в коштах потреба в них може забезпечуватися за рахунок короткострокових позичок банку і комерційного кредиту, якщо мова йде про поточні витрати, і довгострокові банківські кредити, використовувані на капітальні вкладення. Господарська діяльність акціонерного товариства нерозривно пов'язана з його фінансовою діяльністю. Акціонерне товариство самостійно фінансує всі напрямки своїх витрат відповідно до виробничих планів, розпоряджається наявними фінансовими ресурсами, інвестуючи їх у виробництво продукції з метою одержання прибутку. Фінансові ресурси акціонерного товариства, що спрямовуються на його розвиток, формуються не тільки за рахунок: амортизаційних відрахувань; прибутку, одержуваної від усіх видів господарської і фінансової діяльності але й від:

• додаткових пайових внесків учасників у товариствах;

• коштів, одержуваних від випуску облігацій;

• коштів, що мобілізуються за допомогою випуску і розміщення акцій в акціонерних товариствах відкритого і закритого типів;

• довгострокового кредиту банку й інших кредиторів (крім облігаційних позик);

• інших законних джерела (наприклад, добровільних безоплатних внесків підприємств, організацій, громадян).

Принцип самофінансування поки не може бути забезпечений на підприємствах, що випускають необхідну споживачу продукцію з високими витратами на її виробництво й забезпечуючих недостатній рівень рентабельності по різних об'єктивних причинах. До них відносяться підприємства житлово-комунального господарства, пасажирського транспорту, сільськогосподарські й інші підприємства, що одержують асигнування з бюджету. Те ж характерно і для підприємств оборонного значення, господарська діяльність яких не може вважатися підприємницькою і фінансується за рахунок коштів, отриманих відреалізації продукції, тому для цього існують інші джерела фінансових ресурсів, а звідси і шляхи їх використання.

На сучасному етапі трансформації економічної системи держави на прибуток впливають такі процеси, як приватизація, створення конкурентного середовища, структурна перебудова економіки. З огляду на це до необхідних складових збільшення доходів підприємств доцільно зарахувати такі:

• реформування податкового законодавства (держава може знизити податкове навантаження, що стимулюватиме вивільнення коштів підприємств для інвестицій, або застосувати гнучку систему податкових пільг і податкових "канікул" для інноваційних інвестицій);

• збільшення джерел інвестування — внутрішніх заощаджень і залучення зовнішніх ресурсів, що сприятиме фінансовому оздоровленню економіки загалом;

• орієнтація на залучення стратегічного інвестора і розвиток фондового ринку. Основна мета стратегічного інвестора полягає в концентрації власності й досягненні ефективності роботи підприємства у перспективі, а не в одержанні прибутку від тримання акцій у короткостроковому періоді. Значна розпорошеність акцій між дрібними акціонерами негативно позначається на ефективності управління підприємством. Цю проблему загострює неможливість продати акції приватизованих підприємств на фондовому ринку через їх неліквідність;

• розвиток системи правових гарантій захисту інвесторів від інвестиційних ризиків;

• забезпечення ефективного управління державними корпоративними правами;

• поліпшення технологічної структури виробництва з використанням світових науково-технологічних досягнень;

• сприяння повноцінному функціонуванню ринку матеріально-технічних ресурсів;

Висновки

Ефективність управління витратами є одним з вирішальних факторів успішності функціонування підприємств в умовах ринкової економіки. Витрати, як керована категорія мають досить широку класифікацію, мають різне спрямування, але найбільш загальним і принциповим є поділ їх на інвестиційні та поточні. Управління витратами – це комплексний процес, який полягає в цілеспрямованому формуванні витрат щодо їхніх видів, місць та носіїв за постійного контролю рівня витрат і стимулювання їхнього зниження. Воно є важливою функцією економічного механізму будь-якого підприємства. Система управління витратами має функціональний та організаційний аспекти. Вона включає такі організаційні підсистеми: пошук і виявлення чинників економії ресурсів; нормування витрат ресурсів, планування витрат за їхніми видами; облік і аналіз витрат; нормування витрат ресурсів; планування витрат за їхніми видами; стимулювання економії ресурсів і зниження витрат. Чинниками зниження собівартості є підвищення технічного рівня виробництва, вдосконалення організації виробництва і праці, зміна структури та обсягу продукції, галузеві та інші фактори. Зниження собівартості продукції закладається в плані по собівартості продукції і є окремим розділом цього плану. Метою планування витрат підприємства є економічно обґрунтоване визначення величини витрат, необхідних в плановому періоді для виробництва кожного виду та всієї продукції підприємства. У процесі планування витрат встановлюються граничні (допустимі) загальні витрати і підрозділах і в цілому по підприємств (кошториси) та на одиницю продукції. Визначення потреби підприємства у сировині та інших видах матеріальних ресурсів здійснюється за певними нормами їх витрат. Ці норми розробляються самим підприємствами або ж на їх замовлення галузевими науково-дослідними організаціями. У практиці господарювання використовують три основні методи нормування витрат матеріальних ресурсів: аналітично-розрахунковий, дослідно-лабораторний та звітно-статистичний. Ефективність системи управління витратами багато в чому залежить від форми і методу обліку витрат, які застосовують на підприємстві. У нашій країні в даний час основні методи обліку затрат класифікуються:

• стосовно технологічного процесу – за замовленнями, за переділами;

• за об'єктами калькуляції - деталь, вузол, виріб, процес, переділ, виробництво, замовлення;

• за способом збору інформації, що забезпечує контроль за затратами,

• за способом попереднього контролю - нормативний метод.

Ефективність системи управління витратами багато в чому залежить від організації їхнього аналізу. Об’єктами аналізу собівартості продукції є такі показники:

• абсолютна сума операційних витрат у цілому і за елементами

• витрати на гривню продукції;

• собівартість окремих виробів;

• окремі статті витрат;

• витрати в центрах відповідальності.

Список використаної літератури

1. Закон України «Про підприємства в Україні від 27.03. 1991р.

2. Господарський Кодекс України від 16.01. 2003 р.

3. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» (Наказ Міністерства фінансів України №318 від 31 грудня 1999 р. Зареєстровано Міністерством юстиції України №27/4248 від 19.01. 2000 р)

4. Статут (нова редакція) відкритого акціонерного товариства «Гайсинський маслосирзавод», затверджений Загальними зборами акціонерів протоколом №4 від 28.08. 2001 р.

5. І.М. Бойчик «Економіка підприємства» - К.: Атіка, 2002. – 532 с.

6. Дерій В.А., Організація бухгалтерського обліку на підприємстві. Курс лекцій. – Тернопіль: Джура, 2004 – 92 с.

7. Microsoft Excel 2003. Стислий курс.: - М.: Видавничий дім «Вільямс», 2004. – 288 с.

8. Економіка підприємства: Підручник – в 2 т. Т 1. За ред. . С.Ф. Покропивного. – К.: «Хвиля-Прес», 1995 – 400 с.

9. Економіка підприємства: Підручник. За заг. ред. С.Ф. Покропивного. – К.: КНЕУ, 2005. – 528 с.

10. Савицька Г.В. Економічний аналіз діяльності підприємства: Навчальний посібник – К.: Знання, 2004. – 654 с.

11. Семенов Г.А., Панкова М.О. «Економіка підприємства». Навчальний посібник: Київ 2005 – 238 с.

12. Семернікова І.О., Мєшкова-Кравченко Н.В. «Економіка підприємства» Навчальний посібник – Херсон: ОЛДІ-плюс, 2003 – 312 с.

13. Шваб Л.І. Економіка підприємства: навчальний посібник для студентів в. н. з. – К.: Каравела, 2006 – 584 с.

14. Тарасенко Н.В. Економічний аналіз діяльності промислового підприємства – К.: Алеута 2003 – 485 с.

15. Ткаченко Н.М. Бухгалтерський фінансовий облік, оподаткування і звітність: Підручник. – К. Алерта, 2006. – 1080 с.