73. Екологічний податок

Правове регулювання платників екологічного податку передбачено у ст. 240 Податкового кодексу України. Порівняно з колом платників збору за забруднення навколишнього природного середовища коло платників екологічного податку дещо розширилося. Екологічний податок є податком зі змішаним платником, тобто платником екологічного податку можуть бути як юридичні, так і фізичні особи. Якщо диференціювати платників екологічного податку за видом негативного впливу на навколишнє природне середовище, то юридичні особи можуть бути платниками за всіма видами забруднення, передбаченими підпунктами 240.1.1—240.1.5 п. 240.1 та п. 240.2 Податкового кодексу України, а фізичні особи - виключно за викиди забруднюючих речовин в атмосферу пересувними джерелами забруднення у разі використання ними палива.

Крім умовного розмежування платників екологічного податку на юридичних та фізичних осіб, законодавець здійснює певну деталізацію організаційно-правової форми юридичних осіб. Так, платниками екологічного податку можуть бути:

а) суб'єкти господарювання;

б) юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність;

в) бюджетні установи;

г) громадські та інші підприємства, установи та організації;

г) постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників.

Залежно від джерела викиду - об'єкта (підприємство, цех, агрегат, установка, транспортний засіб тощо), з якого надходить в атмосферне повітря забруднююча речовина або суміш таких речовин, диференціюється як платник податку, так і порядок виконання податкового обов'язку. За викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарним джерелом забруднення платником екологічного податку можуть бути тільки юридичні особи, тоді як здійснення таких викидів пересувними джерелами забруднення породжує податковий обов'язок як у юридичних, так і у фізичних осіб. В останньому випадку податок обчислюється та сплачується не самими платниками, а податковими агентами. При визначенні платника за викиди пересувними джерелами забруднення зайвим є зауваження "у разі використання ними палива", оскільки екологічний податок сплачується податковим агентом під час реалізації палива, тобто за фактично придбане, а не використане паливо.

Особливістю статусу платників цього виду податку є те, що до здійснення кожного з видів забруднення навколишнього природного середовища, як правило, суб'єкт повинен одержати відповідний дозвіл або ліцензію. Викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть здійснюватися після одержання дозволу, який видається територіальним органом спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів за погодженням із територіальним органом спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони здоров'я. Дозволи на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря видаються за умови: а) неперевищення протягом строку їх дії встановлених нормативів екологічної безпеки; б) неперевищення нормативів допустимих викидів забруднюючих речовин стаціонарних джерел; в) додержання вимог до технологічних процесів у частині обмеження викидів забруднюючих речовин.

Оподаткування викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря здійснюється у двох режимах залежно від виду джерела забруднення - стаціонарного чи пересувного. При цьому різниться і коло платників екологічного податку: у першому випадку платником можуть бути виключно юридичні особи, у другому - юридичні та фізичні особи. Розмежування таких двох режимів передбачає також особливості реалізації податкового обов'язку. Так, при здійсненні викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення податковий обов'язок виконується платником податку самостійно, включаючи обчислення податку, його сплату та подання податкової звітності. Що стосується оподаткування викидів в атмосферне повітря забруднюючих речовин пересувними джерелами забруднення у разі використання палива, то тут реалізація податкового обов'язку має певну особливість - участь податкового агента.

Стаття 242 Податкового кодексу України визначає об'єкт та базу оподаткування екологічного податку, якими є:

а) обсяги та види забруднюючих речовин, які викидаються в атмосферне повітря стаціонарними джерелами;

б) обсяги та види забруднюючих речовин, які скидаються безпосередньо у водні об'єкти;

в) обсяги та види (класи) відходів, що розміщуються у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах протягом звітного кварталу, крім обсягів та видів (класів) окремих відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об'єктах) суб'єктів господарювання, які мають ліцензію на збирання і заготівлю окремих видів відходів як вторинної сировини і провадять статутну діяльність із збирання і заготівлі таких відходів;

г) обсяги та види палива, реалізованого податковими агентами;

г) обсяги та категорія радіоактивних відходів, що утворюються внаслідок діяльності суб'єктів господарювання та/або тимчасово зберігаються їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк;

д) обсяги електричної енергії, виробленої експлуатуючими організаціями ядерних установок (атомних електростанцій).

Відповідно до ст. 7 Податкового кодексу України об'єкт оподаткування та база оподаткування є обов'язковими елементами правового механізму податку. Однак у наведеній статті законодавець не розрізняє і навіть ототожнює категорії "об'єкт" та "база" оподаткування, у той час коли їх необхідно чітко розмежовувати. Якщо об'єктом оподаткування є забруднюючі речовини, які викидаються в атмосферне повітря стаціонарними джерелами або скидаються безпосередньо у водні об'єкти, конкретні види забруднюючих речовин визначаються статтями 243 та 245 Податкового кодексу України. Базою оподаткування при цьому буде обсяг таких забруднюючих речовин за кожним видом, оскільки ставка екологічного податку встановлена та застосовується щодо конкретного виду забруднюючої речовини.

До прийняття Податкового кодексу України нормативи збору за забруднення навколишнього природного середовища встановлювалися постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору". Такий елемент правового механізму цього збору, як ставка, мав назву "норматив". Ставки екологічного податку встановлюються статтями 242-248 цього Кодексу. Особливістю закріплення екологічного податку є відсутність базової ставки та використання системи конкретних ставок за різними видами забруднення для окремих забруднюючих речовин:

- за викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення;

- за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин пересувними джерелами забруднення;

- за скиди забруднюючих речовин у водні об'єкти;

- за розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах;

- за утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені);

- за тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк.

Величина ставки екологічного податку залежить від шкідливості та небезпечності для здоров'я населення конкретних забруднюючих речовин. Як і всі специфічні ставки, ставки екологічного податку підлягають індексації. Відповідно до п. 4 розділу XIX "Прикінцеві положення" Податкового кодексу України Кабінет Міністрів України зобов'язаний щороку подавати до Верховної Ради України проект закону про внесення змін до Кодексу щодо індексації ставок екологічного податку, визначених в абсолютних значеннях, з урахуванням індексів споживчих цін, індексів цін виробників промислової продукції