2. Метод бесіди як важливий компонент патопсихологічного дослідження

Патопсихологічна бесіда з хворим складається із двох частин. Перша частина здійснюється поза експериментом, до і після експериментальної роботи. Ця бесіда залежить від поставленого психологічного завдання, від даних отриманих з історії хвороби та від стану хворого. Під час такої бесіди психолог повинен уникати обговорення з хворим його хворобливих переживань. Продиктовано це тим, що психолог не повинен втручатися в стратегію лікування і підміняти лікаря. В ході бесіди психолог повинен враховувати ставлення хворого до ситуації експерименту, до експериментатора. Але найголовніше полягає в тому, що і бесіда і експеримент повинні містити елементи деонтології:

• хворого необхідно підбадьорити;

• налаштувати на успішне виконання експериментальних завдань.

Друга частина бесіди здійснюється безпосередньо під час експерименту. Патопсихолог надає хворому допомогу у виконанні експериментальних завдань. Основні види такої допомоги були описані С. Я. Рубінштейн:

• Просте перепитування – прохання повторити те або інше слово, оскільки це привертає увагу досліджуваного до сказаного або зробленого.

• Схвалення подальших дій – «добре», «далі».

• Питання про те, чому випробуваний вчинив ту або іншу дію.

• Навідні питання або критичні заперечення експериментатора.

• Підказка або порада діяти тим або іншим способом.

• Демонстрація дії і прохання самостійно повторити цю дію.

• Навчання тому як потрібно виконувати завдання.

Загальні правила якими слід керуватися при виборі адекватних способів допомоги:

• Спочатку слід перевірити чи не виявляться ефективнішими більш легкі види допомоги і лише потім перейти до демонстрації відповідних дій, навчання.

• Психологові не слід бути надмірно активним і багатослівним, а його втручання повинно бути ретельно обмірковане.

• Кожен акт допомоги повинен бути прописаний в протоколі.

В деяких випадках необхідно звернути увагу хворого на його адекватно завищену самооцінку, переоцінку результатів діяльності. Це можна зробити за допомогою навідних питань, тактовного зауваження, іноді за допомогою міміки або жестів.

В ситуацію експерименту і бесіди входить спостереження за поведінкою хворого. Психологові необхідно відзначити: зовнішній вигляд, вираз облича, емоційність реакції хворого, поведінку під час обстеження. Спостереження не повинно носити нав’язливий характер, а бути тактовним і непомітним для хворого.

3. Метод тестів. Використання особистісних опитувальників.

В клінічній практиці при обстеженні дітей та дорослих широке розповсюдження дістали тести Векслера, «Прогресивні матриці» Равена та тест «Структури інтелекту» Амтхауера.

Метод Векслера для дослідження інтелекту в дорослих (1955) є варіантом, що виник унаслідок переробки тесту Векслера-Бельв’ю (1939), що широко використовувався раніше.

За допомогою методу Векслера можуть бути обстежені особи старше 16 років. Для обстеження дітей створений спеціальний варіант методу Векслера (WISC), адаптований і стандартизований А. Ю. Панасюком (1973).

Метод Векслера складається з 11 окремих методик – субтестів. Кожна з них не містить яких-небудь нових, що не використовувалися раніше в експериментальній психології прийомів. Усі субтести розділені на 2 групи- вербальні (6) і невербальні (5). В набір вербальних завдань входять субтести на дослідження загальної обізнаності; арифметичний субтест на встановлення схожості; відтворення цифрових рядів; словарний субтест. В набір невербальних завдань входять субтести на знаходження бракуючих деталей; встановлення послідовності малюнків; складання фігур з кубиків; на складання об’єктів; шифровка цифр «Кодування» і «Лабіринт». У всіх цих субтестах досліджуються різні сторони інтелекту і сенсомоторних функцій. Оцінка результатів виконання субтестів виражається не тільки в кількісних показниках, але і у вигляді психологічного профілю, що характеризує рівень розвитку окремих психічних функцій.

Тест «Прогресивні матриці» був створений Равеном у 1936році. Спочатку передбачалося, що з його допомогою будуть досліджуватися особливості сприйняття, перцепції. Це було зв’язано з тим, що теоретичною основою тесту, поряд з теорією неогенеза Спірмена (1904), є теорія, яка розвивається гештальтпсихологією сприйняття форм. У роботі з тестом виявилось, що при вирішенні завдань, які включені в тест, виступають три основних психічних процеси: увага, перцепція і мислення. Тому тест Равена не вважається сугубо «інтелектуальним» тестом, таким тестом «загального інтелекту», до якого відносять за звичай шкалу Векслера. При рішенні завдань таблицях Равена велике значення має концентрація уваги, її достатній обсяг і розподіл. Зокрема, увага є тим фактором сприйняття, що створює певну установку для перцептивної діяльності. За допомогою тесту Равена дослідники судять скоріше не про інтелект, а про здатність до систематизованої, планомірної, методичної інтелектуальної діяльності.

Існує два варіанти тесту «Прогресивні матриці Равена» - чорно-білий і кольоровий. Чорно-білий варіант розрахований для обстежуваних віком 8-14 і 20-65 років, тоді як кольоровий для досліджуваних 5-11 років. Тест складається з 60 таблиць (в яких відсутня частина узору), розбитих на 5 серій. Кожна серія включає 12 таблиць, що містять завдання з наростаючими труднощами. У той же час характерне й ускладнення типу завдань від серії до серії.

Тест «Структура інтелекту» Амтхауера уперше описаний у 1953 р. (оцінка інтелекту в 13-61-річному віці). Він містить завдання на діагностику вербального, математично-просторового та мнемонічного інтелекту і містить 9 субтестів:

1. на загальну обізнаність та інформованість у різних галузях знань (не лише наукових, але й побутових);

2. на класифікацію понять;

3. на встановлення аналогій;

4. на узагальнення;

5. на вміння розв’язувати прості арифметичні задачі;

6. на вміння знаходити числові закономірності;

7. на вміння подумки оперувати зображеннями фігур на площині;

8. на вміння подумки оперувати зображеннями об’ємних фігур;

9. на заучування слів.

Перевага тесту – велика об’єктивність. Залишаються підрахунки.

Опитувальники-анкети дають можливість отримати інформацію про досліджуваного, яка безпосередньо не відображає його особистісні особливості. П-д: Біографічні опитувальники, опитувальники інтересів та установок.

Особистісні опитувальники призначені для вимірювання власне особистісних властивостей. Серед них виокремлюють декілька груп. Найбільш поширеними є типологічні опитувальники які розробляються на основі визначення типів особистості і дозволяють віднести до того чи іншого типу відмінним, своєрідним проявами (Айзенка, ММРІ).

Від типологічних опитувальників виокремлюють опитувальники рис особистості, що вимірюють вираженість рис – стійких особистісних ознак (16 факторів – Кеттела). При психологічному вивченні особистості підлітків та юнаків (14-18 років) широко використовують патохарактерологічний діагностичний опитувальник (ПДО) Лічко.