Психологічні прийоми політичного впливу

У політичній діяльності активно використовується психологічний вплив, а у контексті сфери використання він є політичним впливом. Якщо вплив – це активна, цілеспрямована зміна уявлень, поглядів, поведінки особистості або групи, одна з форм реалізації влади, то психологічний вплив — це зміна психологічних характеристик особистості, групових норм, суспільної думки чи настрою шляхом використання як психологічних, так і соціально-психологічних закономірностей.

У науці існує класифікація впливу:

• сильний і слабкий;

• глибокий і поверхневий;

• прямий і непрямий;

• безпосередній і опосередкований;

• постійний і непостійний;

• очікуваний і неочікуваний;

• свідомий і неусвідомлюваний;

• навмисний і випадковий;

• індивідуальний і фронтальний;

• ефектний і невиразний;

• конструктивний і деструктивний;

• життєдайний і згубний.

Серед методів психологічного впливу на свідомість людини є маніпуляція. Власне корінь слова “маніпуляція” походить від латинського слова manus — рука. У словниках європейських мов це слово тлумачиться як дія, спрямована на об'єкти і асоціюється з певними намірами, цілями (наприклад, ручне керування, огляд пацієнта лікарем за допомогою рук тощо). Мається на увазі, що для таких дій потрібні спритність і вправність. Звідси походить і сучасне переносне значення слова — спритне поводження з людьми як із об'єктами, речами.

Маніпуляція — це складова технології влади, а не просто вплив на поведінку друга чи партнера; це спосіб панування духовного впливу на людей через програмування їхньої поведінки. Цей вплив спрямований на психічні структури людини, здійснюється приховано і має за завдання змінити думки, спонуки й мету людей у напрямку, потрібному владі.

Доценко Євг. (психолог) у книзі "Психологія маніпуляції" пояснює: "Маніпуляція – це психологічний вплив. Він не тільки спонукає людину, що перебуває під впливом, робити те, що бажають інші, він змушує її хотіти це зробити. Маніпуляція – це не насильство, а спокуса"

На основі перерахованих вище визначень можна виділити ознаки й особливості, які властиві маніпулюванню свідомістю.

1. Маніпулювання є цілеспрямованим однобічним впливом суб'єкта на об'єкт, що має ряд особливостей.

2. Духовний, психологічний вплив (а не фізичне насильство або погроза насильства). Воно базується скоріше на фальсифікації й перекручуванні надаваної інформації, ніж на фізичному примусі.

3. Прихований вплив, факт якого не повинен бути замічений об'єктом маніпуляції. Якщо спроба маніпуляції розкривається, то це приносить значний збиток маніпулятору. Ще більш ретельно приховується головна мета – так, щоб навіть викриття самого факту спроби маніпуляція не привело до її з'ясування.

5.Маніпулювання вимагає значної майстерності й уміння. Для маніпуляції масовою свідомістю (а вона є складним об'єктом) потрібні спеціальні технології, розроблені професіоналами у своїй справі. Технології будуються на знанні законів психології, соціології, лінгвістики й інших наук і на використанні методів і прийомів манипулятивного впливу.

6. Маніпулювання масовою свідомістю здійснюється через канали ЗМІ. Воно базується на спеціальному прийомі, розрахованому на певний тип особистості або коло об'єктів.

7. Ефективне управління людьми, маніпулювання ними за допомогою інформаційного впливу стають можливими тільки при наявності зворотного зв'язку.

Вся схема інформаційного впливу може працювати вхолосту, якщо не взяти до уваги динаміку зрушень у масовій свідомості, а також можливостей несподіванки, непередбачуваності. У розвинених країнах відбувається безперервний зондаж масової суспільної думки. Це дозволяє вносити своєчасні корективи в пропаганді, усувати виникаючі неузгодженості офіційної ідеології і масової свідомості.

Інші прийоми політичного впливу

Психологія людини характеризується здатністю здійснювати перенесення, аналогії, побудову асоціативного ряду. Ці властивості використовуються наступним чином:

– перенесення іміджу оточення (люди, техніка, природа ін.) на імідж людини, тобто створення авторитетного тла;

– зворотне дистанціювання від негативного іміджу, чітке відокремлення опонента;

– перенесення фактів, подій локального характеру на глобальний контекст;

– показ протиріч між поведінкою опонента у минулому та нині;

– посилення смислових акцентів;

– апеляція до компетентних джерел (для “викриття” опонента);

– експлуатація традиційної символіки.

Серед допоміжних прийомів психологічного впливу ЗМІ застосовують:

– прийоми лінгвістичного маніпулювання (слова-синоніми, що передають різні відтінки, а тому й формують різне ставлення);

– викривлення масштабів подій та часу;

– звернення до деструктивного потенціалу свідомості;

– “метод Геббельса” на TV: ракурс, освітлення, монтаж кадрів, час; посилання на сфабриковані вияви громадської думки;

На відміну від преси та інших друкованих видів ЗМІ, де інформація подається послідовно, телебачення здійснює це фрагментарно, тобто подрібнює інформацію, створюючи таким чином ілюзорність її оперативності та різноманітності.

Окрім зазначених прийомів впливу, у політиці використовують ще низку скритих політичних феноменів.

Політична інтрига – складний, заплутаний, інколи загадковий збіг обставин, який веде до погано прогнозованих для буденної свідомості, як правило несподіваних наслідків.

Зовнішньо, феноменологічно, така інтрига являє собою з’єднання в часі і просторі декількох різнопорядкових політичних подій і процесів, які породжують якісно новий напрямок розвитку політичної ситуації. Внутрішньо, з точки зору механізмів, інтрига є наслідком цілеспрямованих зусиль, політико-психол-ї гри політичних сил і (чи окремих політичних діячів, які спрямовують події до потрібних результатів в умовах ніби розвиток цих подій спонтанний, несподіваний, самовільний). Найбільш виразно ці механізми інтриги проявляються в такій її різновидності як політичний заколот. Значно рідше інтрига є наслідком дійсно випадкового збігу обставин – в цьому випадку вона являє собою таку гру політичного випадку, наслідками якої можуть скористатися самі несподівані сили і фігури.

Цілеспрямована інтрига являє собою досить тривалий процес який містить 3 компоненти. По-перше, це зав’язка – поява задуму, цілі, ідеї інтриги. По-друге, кульмінація – виникнення критичної ситуації, що містить максимум заплутаності і одночасно підготовку умов для досягнення поставлених цілей. По-третє, вирішення – досягнення ініціаторами інтриги мети, що скрита для більшості. Розрізняють короткочасні та довготривалі інтриги...

Політична інтрига може носити як внутрішньо- так і зовнішньополітичний характер (визначається цілями). Зрозуміло, політичні інтриги носять елітарний, верхів очний характер і погано співвідносяться з інтересами народних мас.

Політична змова означає таємну згоду (угоду, договір) декількох осіб, що виступають в індивідуальній якості чи в якості лідерів політичних сил, про спільні дії проти когось чи рідше чогось для досягнення певних політичних цілей. Зговір – особливий різновид інтриги, який відрізняється максимально можливою конспіративністю. Змова завжди спрямована „проти”, а не „за”.

Політична мімікрія – від англ. – „наслідування” – політична мімікрія означає складний комплекс захисних мір і пристосувань соціально-політичного характеру, який дозволяє вижити і зберегтись тим соціальним групам, сила, прошаркам, для яких у суспільстві виникли нестерпні умови життя і дяльності. (Наприклад, представники правлячих колись класів).

Провокація (від лат. виклик) – спонукання окремих осіб, груп, організацій і навіть мас до дій, які спричинять тяжкі наслідки для них. Іноді – зрадницькі дії, що здійснюються агентами поліції чи спецслужб, спрямованих на дискредитацію тих чи інших особистостей, груп, організацій, партій. Інший зміст провокації в тому, що вона є інструментом впливу на свідомість і поведінку людей, що спонукає їх до прийняття вигідних провокатору рішень. 

Містифікація (від грец. mystes – той, що знає таємниці і від лат. facere – робити) – спланований обман (введення противника в оману) при допомозі різноманітних засобів. В масових масштабах – за допомогою пропаганди та агітації тих чи інших дій.

Є ще цілий ряд інших психологічних прийомів політичних дій, блеф, шантаж, психологічна війна, „спецпропоганда”. Являючи собою різні явища, вони мають вихідну психологічну структуру. Це ті сфери політики, які як правило залишаються глибоко в тіні через свою „ненормативність” непроглядність. Тим не менше вони є досить ефективними.