Елвін тоффлер «футурошок»

" Футурошок " - книга американського футуролога Елвіна Тоффлера . Людство може загинути не через екологічної катастрофи , ядерної реакції або виснаження ресурсів . Шок , який відчувають люди , призводить до психологічного оніміння , до самої реальної небезпеки , яка підстерігає людство. Це головна загроза . Треба усвідомити її і по можливості усунути. Автор сподівається , що запропоновані ним заходи зможуть допомогти людині вижити в новій реальності і запобігти шок майбутнього. Головна думка Елвіна Тоффлера полягає в тому , що сучасна людина відчуває шок від швидких змін , страх перед майбутнім. Боязнь майбутнього є не просто можливою віддаленій небезпекою , а реальної хворобою , від якої страждає все більша кількість людей. У першій частині книги Тоффлер розглядає розвиток людства з 800 - м відрізком, в якому відображає розвиток людства від самого початку до сучасного світу та технологій, які в ньому присутні . Також у цьому творі Тоффлер вперше вводить концепції, які змінюють один одного як хвилі типів суспільства . Перша хвиля - це результат аграрної революції , яка змінила культуру мисливців і збирачів . Друга хвиля - результат індустріальної революції , яка характеризується нуклеарним типом сім'ї , конвеєрною системою освіти і корпоративізмом . Третя хвиля - результат інтелектуальної революції , тобто постіндустріальне суспільство , в якому спостерігається величезна різноманітність субкультур і стилів життя .

Інформація може замінити величезну кількість матеріальних ресурсів і стає основним матеріалом для робочих , які вільно об'єднані в асоціації. Третю хвилю інакше можна назвати терміном , який зараз використовується досить часто вже в повсякденній мові - « інформаційне суспільство». Ми стали залежні від інформації як від чогось необхідного нам щодня. Необхідністю стали газети , журнали і звичайно ж інтернет , який став другою реальністю , замінюючи багатьом їх реальне життя.Наше суспільство стало заручником тієї інформації , яку воно отримує. Людині не важливо, яку він отримує інформацію , а важливо , щоб він її отримував без перерв , будь то звістка про особисте життя якого-небудь діяча , або новина про початок військових дій в який-небудь віддаленій африканській країні. Зміни, що відбуваються в нашому суспільстві , є його невід'ємною частиною і закономірним процесом . Тоффлер говорить про неминучість футурошока.

П.Д. Юркевича «Серце і його значення в духовному житті людини за вченням слова Божого»

У праці П.Д. Юркевича «Серце і його значення в духовному житті людини за вченням слова Божого» розгортається цілісна філософсько-антропологічна концепція про серце як визначальну основу фізичного та духовного життя людини. Юркевич пропонує досить оригінальний і не типовий для його епохи погляд на людину як на конкретну індивідуальність, котрий аж ніяк не вписувався ні в матеріалістичні, ні в ідеалістичні антропологічні теорії того часу.

Серце в філософії Юркевича – це скарбник і носій усіх тілесних сил людини; центр душевного й духовного життя людини, у ньому зароджується рішучість на ті чи інші вчинки, наміри і бажання; центр усіх пізнавальних дій душі; те, що ми добре пам'ятаємо, записуємо в серці своєму;центр морального життя людини. З нього виходить все добре та зле у словах, думках і вчинках. Серце - це джерело життя.Зовнішні вияви не вичерпують цього джерела. Серце складає щонайглибшy частину нашого єства. В серці людини лежить основа того, що вона має свою особистість, окремо визначений напрям (індивідуальність).

Увесь пафос цієї праці спрямований проти раціоналістичних спроб звести сутність душі, увесь духовний світ до мислення, позаяк у такому випадку знімається проблема людської індивідуальності, а залишається якась абстрактна людина, котра ніде й ніколи не існувала, якесь колективне «ми», а не індивідуальне «я».

Мислення не вичерпує собою всієї повноти духовного життя людини, так само як досконалість мислення ще не визначає всіх досконалостей людського духу. Хто стверджує, що «мислення є вся людина» й сподівається вивести всю багатогранність душевних явищ із мислення, той досягне не більше за того фізіолога, котрий став би з'ясовувати явища слуху (звук, тони і слова) із явищ зору, якими є протяжність, фігура, колір тошо. У відповідності з цим можна припустити, що діяльність людського духу має своїм безпосереднім органом у тілі не одну лише голову або головний мозок з нервами, а поширюється значно далі й глибше всередину тілесного організму. Як сутність душі, так і її зв'язок із тілом має бути багатшим і різноманітнішим.

Отже, робить висновок Юркевич, світ як система явищ життєдайних, повних краси й знаменності, існує й відкривається найперше для глибокого серця, а вже звідси для розуміючого мислення. Завдання, що їх вирішує мислення, виникають урешті-решт не із впливів зовнішнього світу, а із спонук і нездоланних вимог серця. Якщо з теоретичного погляду можна сказати, що все, гідне бути, гідне й нашого знання, то в інтересах вищої моралі цілком справедливим було б положення: ми маємо знати тільки те, що гідне нашої моральної й богоподібної істоти. Древо пізнання не є древом життя, а для духу його життя уявляється чимось більш вартим, ніж його знання. Сама істина стає нашим благом, нашим внутрішнім скарбом лише тоді, коли вона лягає нам на серце. За цей скарб, а не за абстрактну думку людина може стати на боротьбу з обставинами й іншими людьми, позаяк тільки для серця можливий подвиг і самовідданість.

З усього цього Юркевич робить два принципово важливі висновки: 1) серце може виражати, знаходити й досить своєрідно розуміти такі душевні стани, котрі за своєю ніжністю, духовністю та життєдайністю недоступні абстрактному знанню розуму; 2) поняття й абстрактне знання розуму, оскільки воно стає нашим душевним станом, а не залишається абстрактним образом зовнішніх предметів, відкривається або дає себе відчувати й помічати не в голові, а в серці: в цю глибину воно мусить проникнути, щоб стати діяльною силою й рушієм нашого духовного життя. Духовне життя вникає раніше за розум, котрий є вершиною, а не коренем духовного життя людини. Закон для душевної діяльності, писав Юркевич, не покладається силою розуму як його витвір, а належить людині як готовий, незмінний, Богом установлений порядок морально-духовного життя людини й людства. Міститься цей закон у серці як найглибшій скарбниці людського Духу.