4.4. Механізм макроекономічного регулювання
Існування та розвиток суспільства, опосередковані задоволенням його потреб, відбуваються в процесі економічного кругообігу – постійного відновлення і відтворення суспільного виробництва – суспільного відтворення, що ґрунтується на відновленні використовуваних факторів виробництва: робочої сили, засобів і предметів праці:
Розрізняють два типи відтворення:
просте – передбачає відновлення суспільного виробництва за незмінних його масштабів – зі збереженням кількості і якості факторів виробництва і його результатів. При цьому, відбувається повне особисте споживання додаткового продукту.
розширене – процес відворення суспільного виробництва характеризується зростанням його обсягів, переважно опосередковане технічним прогресом. Таке витворення називають економічним зростанням.
Економічне зростання – збільшення обсягів реального ВВП, порівняно до попереднього періоду. Буває:
екстенсивне – за рахунок використання більшої кількості факторів виробництва: збільшення чисельності зайнятих, обсягів капіталу тощо;
інтенсивне – досягається внаслідок більш раціонального та ефективного використання ресурсів: технологічного прогресу, підвищення якості освіти та підготовки кадрів тощо;
змішаний тип економічного зростання – полягає в поєднанні перших, може характреризуватись як переавжно інтенсивнне зростання, або переважно екстенсивне.
Економічне зростання оцінюють за:
зростанням реального ВВП (ЧНП, НД);
зростанням реального ВВП (ЧНП, НД) в розрахунку на душу населення (одного зайнятого);
річними темпами приросту:
,
де
– відповідно поточний і базовий реальний
ВВП (ЧНП, НД).
Фактори економічного зростання:
Фактори пропозиції – кількість та якість природних та трудових ресурсів, обсяг основного капіталу (фондів), науково-технічний розвиток.
Фактори попиту – споживчий, інвестиційний, державний попит, а також, попит з-за кордону (показник чистого експорту).
Фактори розподілу – розподіл зростаючих обсягів виробництва з метою отримання максимальної кількості корисної продукції, а також, розподіл доходів суспільства.
Д.З. Фактори стримування економічного зростання.
Бюджетно-податкова політика держави.
Державні фінанси – система розподільчих відносин, пов’язана з використанням і перерозподілом ВВП з метою створення фондів грошових коштів, що використовуються з метою виконання державою, покладених на неї функцій. Внаслідок перерозподілу утворюються:
державний бюджет;
місцеві та регіональні бюджети;
спеціальні фонди;
фінанси державних підприємтсв.
Функції державних фінансів:
розподільча;
контролююча;
регулююча.
Фінансова система складається з:
державних фінансів – фінансів дербюджету, бюджету АРК, місцевих бюджетів тощо;
приватних фінансів – фінасів підприємств і організацій, фінансів населення.
Бюджет – головний інструмент фінансів. Це фінансовий план видатків та джерел їх покриття. Буває:
особистий;
сімейний;
підприємства (організації);
місцевий;
регіональний;
державний.
Державний бюджет – зведення запланованих державою витрат та доходів, що їх покриватимуть на певний період (рік). Основні витрати державного бюджету:
оборона та військовий комплекс;
утримання державного апарату;
фінансування бюджетного сектору економіки;
соціальні програми;
програми розвитку підприємництва, інновацій, науки тощо;
погашення зобов’язань ти відсотки по кредитах та інше.
Головні джерела доходів державного бюджету:
податки;
доходи від реалізації (приватизації) майна;
трансферти та благодійні внески;
прибуток державних підприємств тощо.
Залежно від структури та обсягу видаткової та дохідної частин дербюджету спостерігатимемо:
профіцит державного бюджету – перевищення доходів над видатками;
дефиціт державного бюджету – перевищення видатків над джерелами їх покриття. Дефіцит на рівні 2-3% ВВП вважається безпечним.