5. Створення централізованої держави у Китаї. Реформи Шан

Созданию сильного централизованного государства Цинь способствовали реформы Шан Яна — сановника Циньского государства. Эти реформы заключались в следующем. Была узаконена свободная купля-продажа земли, что нанесло удар общинному землевладению. Распад общины ускорил реализацию закона о принудительном дроблении больших семей. В целях централизации государства было проведено новое административное деление по территориальному принципу. Изменилась система взимания налогов: новый налог определялся количеством обрабатываемой земли. Было перевооружено и реорганизовано войско, создано 18 степеней знатности за военные заслуги. Эти реформы ознаменовали переход к развитому рабовладельческому государству. Жизнь в государстве подчинялась общим правилам. Император ввел единые письменные знаки, упорядочил меры веса и длины, утвердил обязательные для всех законы, даже обрядовая утварь и оружие изготовлялись по единому образцу. Строгое соблюдение законов считалось первостепенным условием порядка в стране.

Сильное централизованное государство Цинь сумело подчинить себе остальные китайские государства, и в результате была образована огромная империя. Главой государства был император (ху-анди). В его руках сосредоточивалась вся полнота законодательной, исполнительной и судебной власти. Управление империей осуществлял разветвленный государственный аппарат, в состав которого входили десятки тысяч чиновников. Во главе аппарата управления стояли левый и правый ченсяны (министры). Заместителями ченсянов были секретари. К высшим государственным чиновникам относились начальник дворцовой стражи, чиновник, ведавший культом предков императора, чиновник, ведавший вопросами внешних сношений. Большую роль в деятельности государственного аппарата играли императорские советники.

После завоевания древнекитайских царств в империи были проведены административная, аграрная, финансовая и военная реформы по образцу реформ Шан Яна. Границы прежних царств были уничтожены. Огромную территорию разделили на 36 областей, которые, в свою очередь, делились на уезды, уезды — на волости, а волости — на тин (низшая административная единица). Во главе каждой области стояли два управителя — представители военной и гражданской власти, которые назначались из столицы и в любой момент могли быть смещены императором. Прежняя аристократия была поставлена под строжайший надзор имперских чиновников. Старые аристократические титулы были уничтожены. Критерием знатности стали богатство и государственные заслуги. Были введены очень суровые законы, каравшие за малейшие проступки. Чиновники в своей деятельности руководствовались твердо установленными едиными законами. Государственный аппарат этого периода был громоздким, сложным, на службе состояла масса чиновников.

Проведенные реформы ненадолго сплотили государство. Из-за глубоких социальных противоречий вспыхивали восстания, самое мощное из которых в 206 г. до н. э. привело к гибели циньской монархии. К власти пришла новая династия — Ханьская.

6. Суспільно-політичний лад греків за поемами Гомера.

7. Суспільний і державний устрій Афінської республіки.

За формою державного правління Стародавні Афіни були демократичною республікою. Державний апарат Афінської демократії складався із таких органів влади:

• народних зборів,

• ради п’ятисот,

• геліеї,

• колегії стратегів

• колегії архонтів.

Народні збори були головним і вирішальним органом. Право участі у народних зборах мали всі повноправні афінські громадяни (чоловіки), що досягли двадцятилітнього віку незалежно від їх майнового стану і роду занять. Повноваження народних зборів були дуже широкими і охоплювали всі найважливіші питання життя Афін. На народних зборах приймались закони, вирішувались питання війни і миру, вибирались посадові особи, обговорювався та затверджувався державний бюджет, приймалось рішення у випадку остракізму тощо .

Виступати міг будь-який учасник зборів.

Голосування було таємним, за винятком виборів на військові посади. Кожен громадянин міг внести на розгляд свій законопроект. Але при цьому він ніс кримінальну відповідальність.

Рада п’ятисот, що була одним з найважливіших державних інститутів афінської демократії, не підміняла народних зборів, а була їх робочим органом. Члени Ради п’ятисот вибирались шляхом жеребкування з числа повноправних громадян, що досягли 30-літнього віку. До неї могли входити представники всіх розрядів населення. Рада п’ятисот діяла як вищий адміністративний орган Афін та його передмість. Рада здійснювала контроль за діяльністю посадових осіб, готувала і попередньо розглядала питання, що виносила на обговорення народних зборів.  У системі державних органів зберігся такий державний орган як ареопаг. Ареопаг до середини V ст. до н.е. був одним із найважливіших органів державної влади, що контролював діяльність посадових осіб та народних зборів. Але після 462 р. до н.е. за ним було збережено функції судової установи. Серед органів виконавчої влади в Афінах слід відмітити дві колегії: стратегів і архонтів. Основні функції колегії стратегів – верховне керівництво і командування всіма військовими силами афінської держави, фінанси, зовнішні відносини.

Під керівництвом колегії архонтів діяв вищий судовий орган –геліея. Геліея, крім чисто судових функцій, виконувала функції у сфері законодавства. Суд був відкритим і гласним. З метою запобігання підкупу суддів лише в день слухання справи визначалося, яке саме відділення буде її розглядати. Кримінальне судочинство мало кілька стадій.

Рішення суду оскарженню не підлягало. Під час винесення рішень і вироків суд не завжди був зв’язаний законом. Він міг керуватися звичаями своєї країни і фактично сам створював норми права.

Суспільний лад Населення стародавніх Афін поділялося на дві основні категорії — вільних і рабів. Серед вільних теж існував принциповий поділ: на громадян і негромадян ( метеки, чужинці, вільновідпущеники).

Повноправним громадянином вважали в Афінах тільки ту людину, чиї батько і мати були афінськими громадянами і проживали у законно оформленому шлюбі. Спочатку деякий час діяло правило, що для наявності громадянства було достатньо, аби тільки батько мав таке право, а мати могла бути й чужоземкою, але при законно оформленому шлюбі. Згодом з'явився закон, згідно з яким для повноправності дитини необхідно мати афінське громадянство обом батькам.

Дієздатність афінських громадян наставала з 18-річного віку, коли вони набували право бути внесеними до списків членів дему, в якому числився їхній батько. Приймали громадян у члени дему на загальних зборах дему. Кожен повинен був скласти клятву і прийняти громадянську присягу. Відмову в прийнятті у громадянство можна було оскаржити до суду — геліеї. Але якщо суд підтвердив рішення зборів дему, то скаржника віддавали у рабство.

Жінки-афінянки політичних прав не мали.

Стародавні греки право громадянства вважали священним. Вчинки і дії, які плямували цю честь, тягли за собою втрату прав громадянства ("атімія").

Рабоволодіння накладало відбиток на весь політичний лад і спосіб життя Афін. Раби становили основну масу трудового населення стародавнього світу.

Характерною ознакою рабського стану з юридичного погляду було абсолютне безправ'я. Рабів взагалі не вважали за людей, тому рабовласник міг вільно розпоряджатися рабом, який йому належав. Раб не міг без дозволу пана мати своєї сім'ї, набувати майно. Все, що йому вдалось зберегти або набути, вважалося власністю його господаря.

Головним джерелом рабства були війни з негрецькими державами і племенами.

Розрізнялися раби державні та приватні. Державні були в дещо кращому становищі. Вони могли мати своє господарство,могли створити свою сім'ю.

Чимало рабів становили приватну власність громадян.

Дуже популярною формою експлуатації рабів було здавання їх в оренду.

У суді раб самостійно виступати не мав права.