2. Назвіть відмінність між свідомістю та самосвідомістю.

Свідомість– здатність людини відображати світ в ідеальних образах.

Самосвідомість - це здатність людини усвідомити саму себе, своє "Я", свої потреби, інтереси, цінності, своє буття і його сенс, власну поведінку й переживання тощо.

3

Людину,яку пізнають, визначають як суб`єкт. Людина,яка пізнає себе і світ, визначається як об`єкт.

Філософське вчення про те,що джерелом наших знань є досвід називається - апостеріорі.

Білет 11

1.Розкрити сутність категоріального і історичного феномену культури

Культура завжди цікавила філософів, соціологів, психологів, істориків як феномен суспільного життя, що розкриває особливості поведінки, свідомості та діяльності людей в конкретних формах життя (культура праці, культура побуту, художня культура, політична культура), а також як спосіб життєдіяльності людини, колективу і суспільства в цілому. Без світу культури важко собі уявити світ особистості. До культури в цілому відноситься широкий діапазон людських почуттів і думок від пошуку сенсу життя до естетики.

Феномен культури — це діалектична єдність перервного і неперервного. Законом розвитку культури є спадковість. Будь-яка культура одночасно традиційна і новаторська. Саме єдність перервного і неперервного дозволяє виділяти в культурі певні етапи й періоди її розвитку, навіть цілі епохи та цивілізації.Культурно-історичні цінності поняття дуже широке. Воно включає в себе об'єкти матеріальної та духовної культури, що мають художнє, історичне, етнографічне та наукове значення і підлягають збереженню, відтворенню та охороні. Відомий сучасний український філософ М.О.Булатов розробив оригінальну типологію форм категоризації, котра допомагає дещо конкретніше розглянути співвідношення категорій культури, світогляду та філософії у суспільному процесі розвитку і пізнання історичної дійсності. За цією типологією, основними формами категоризації історичної дійсності є: первинна категоризація, або номінація речей; предметно-практична (конкретно-дійова); абстрагуюча категоризація; класифікація; всезагальна категоризація одиничних речей; категоризація дійсності як цілого. "При цьому, — зазначає М.О.Булатов, — перші чотири типи категоризацій пов'язані з власне матеріальною культурою і її синтезом у мові, а саме: номінація — з перетворенням речей природи на предмети культури та їх найменуванням і поєднанням у класи; конкретно-дійова категоризація — зі знаряддєвою діяльністю; з мовою ж пов'язані категоризація та класифікація різних рівнів, що утворюють ієрархію мовних категорій... Наступні типи категоризації формуються у сфері духовної культури. Так, всезагальну категоризацію одиничних речей класично викладає в ученні про категорії Арістотель. Коріння їх він знаходить у мові, граничній оболонці матеріальної культури, і, усвідомлюючи їх, виокремлює новий тип категорій, яких у мові як такій (тобто феномені масової життєдіяльності) немає у розвинутій формі. Розуміння ж категорій як форм членування дійсності у вигляді цілого розвиває, щоправда, на ідеалістичній основі, Гегель"

3 А Діяльність — це процес взаємодії людини з довкіллям, завдяки чому вона досягає свідомо поставленої мети, яка виникла внаслідок появи потреби. 

Б)Футурологія  — наука прогнозування майбутнього, в тому числі шляхом екстраполяції існуючих технологічних, економічних або соціальних тенденцій чи спробами передбачення майбутніх тенденцій.

Варіант 11

1.Прогрес (від лат. progressus — рух вперед, успіх) — напрям розвитку, для якого характерний перехід від нижчого до вищого, від менш досконалого до більш досконалого. Про прогрес можна говорити як щодо системи цілого, так і до окремих елементів, структури та параметрів. Поняття "прогрес" співвіднесене з поняттям регрес (зворотний рух) — тип змін, що за своєю спрямованністю протилежний прогресу. Відомо, що будь-який прогрес, будучи сприятливим для одних явищ, здійснюється ціною придушення інших, що між прогресом і регресом існує складний багатобічний зв'язок, який проявляється, насамперед, у тому, що окремі регресивні зміни можуть відбуватися в рамках загального прогресивного розвитку системи, або ж окремі елементи здатні зберігати прогресивний напрям незалежно від наростання регресивних тенденцій системи загалом.

А) Аксіологія це вчення про цінності, філософська дисципліна, яка вивчає ціннісне ставлення людини до світу — етичне, есте¬тичне, релігійне та ін.

Б) Особливості Матерії:(відповідь: рух, простір та час)

Варіант 12

1.У праці "Серце..." (1860) П. Юркевич розвиває християнське вчення про серце як основу людської істоти і духовно-моральне джерело душевної діяльності. Не в розумі, мисленні, а в житті серця — переживаннях, почуттях і реакціях — виражається індивідуальність особистості. П. Юркевич посилається на аргументи, взяті зі "Священного Писання". Він виділяє такі основні, на його думку, функції серця: — серце є хранителем і носієм усіх тілесних сил людини; — серце є осереддям душевного і духовного життя людини; — серце є містилищем всіх пізнавальних дій душі; — оскільки слово є вираженням думки, то й воно виходить із серця; — серце є осереддям багатоманітних душевних почувань, хвилювань і пристрастей; — серце є осереддям морального життя людини. Ці положення П. Юркевич підтверджує численними посиланнями на священні книги, а потім висловлює свої доведення. Якщо серце людини поєднує в собі всі тілесні сили, є їх "скарбником і носієм", то воно має бути визнаним і найближчим органом душевного життя. Серце є джерелом рішучості людини в певних випадках, різноманітних намірів і бажань, воно — місце волі та бажань людини. Серце є також центром морального життя, в ньому "поєднуються всі моральні стани людини". Воно є "вихідним пунктом усього доброго й злого в словах, думках і вчинках людини". Серце є також центром релігійних переживань людини. П. Юркевич прагне віднайти "гармонійне відно¬шення між знанням і вірою", вважаючи, що саме вчення про серце відображає основи релігійної свідомості людства. Він ставить завдання пов'я¬зати біблійне вчення про серце, згідно з яким серце є прихованим, але основним життям духу, з християнським началом моральності й таким чином виявити значення її для потреб практич¬ної філософії.

2. закономірності генезису основних форм руху матерії

Онтологічна структура тої частини буття, де ми зараз перебуваємо (Земля і навколоземний космос) у філософії відбита в класифікаціях форм руху матерії. Вичерпна класифікація навряд чи буде коли-небудь можлива, тому що в сучасній науці зізнається нескінченна розмаїтість видів матерії і форм руху. Класифікація форм руху є відносним знанням, тому що в науці відкриваються всі нові і нові форми руху матерії. Для приклада зрівняємо класифікації, створені в XIX і XX століттях.

(І.) Класифікація, запропонована Ф. Енгельсом у середині XIX ст.

Відокремлюється п'ять основних форм руху матерії:

- Механічний рух - переміщення макротіл у просторі;

- Фізичний рух - рух молекул;

- Хімічний рух - взаємодія атомів;

- Біологічний рух - життя - рух білкових тіл;

- Соціальний рух - розвиток суспільства і людини

Основні принципи енгельсовської класифікації:

• принцип генетичної побудови: від простого до складного; більше складні форми виникають на основі більш простих;

• принцип зв'язку всіх форм руху: у процесі розвитку можливий перехід від нижчих до вищих форм і навпаки; вищі містять у собі нижчі в знятому виді; Ф.Енгельс писав, що фізику можна назвати механікою молекул, хімію - фізикою атомів, біологію - хімією білків.

• зв'язок кожної форми руху матерії з конкретним матеріальним носієм субстратом; (макротіло, молекула, атом, жива клітина, організм, людина);

• класифікація форм руху відповідає ієрархічній класифікації наук: механіка - фізика- хімія - біологія - соціологія.

3.АЦивілізація мертва культура (відповідь Шпенглер)

БЗакон взаємного переходу кількісних і якісних змін розкриває механізм процесу розвитку, показує, як і в яких формах він реалізується.

Варіант 13