Орг. Держ. Влд. В урср (41-45рр.)
22,06,41- введення воєнно стану;
6,07,41р. – «До укр. народу»
Органи влади СРСР
Органи влд. УРСР:
ВР УРСР;
Рада народних комісарів;
Президія ВР УРСР-між сесіями
Перебудова органів механізму на воєнний лад
30 червня 1941р. – ств. Державний комітет оборони (ДКО)- вища державна і військова влада в межах усього СРСР. Ств. спец. комітети, ради й комісії. Склад ДКО: голова-генсекретар ЦК ВКП (б)
Сталін – генерал. секретар ЦК ВКП(б),+голова Раднаркому СРСР
Сесійна робота Вр призупинялася, Функції ВР здійс. Президія-Видавала укази: -про воєнне становище;-про мобілізацію військово зобов’язаних.
В березні 1944 р. відбув. 1 сесія ВР УРСР:
схвалення діял. уряду;
затвердж. держ. бюджету;
внесення відповідних змін до КОнст. УРСР;
утв. союзно-республіканських наркоматів оборони й закордонних справ.
Раднарком:
повноваження ДКО і РНК не були розмежовані;
за РНК залишалися повноваж. закріпленні в Конст.
розширення права наркомів СРСР;
18,07,41-постанова РНК СРСР про розширення прав наркомів УРСР.
30,06,41 – ств. бюро з обліку і розподілу робочої сили.
У 1943р. відбув. зміни в структурі урядових органів. При РНК були ств. управління у справах поліграфії і видавництва, у справах архітектури.
В обл., округах, районах містах селищах, станицях. і селах ----
_ Рада депутатів трудящих;
_ виконкоми.
Структура ДКО:
оперативне бюро;
трофейна комісія;
спец. комітет – ядерна зброя;
комітет з евакуації;
Рада з радіолокації;
група постійно уповноважених ДКО на фронтах.
Судова система: Орг. правосуддя СРСР:
Військові трибунали;
Верховний Суд;
Верховні суди республік;
Загальні: крайові. народні, обл. суди.
Згідно з Конст. 37р. Правосуддя в УРСР здійсн. :
найвищим судом УРСР;
Найвищим судом МАРСР
обл. суди
Судова система:
Верх. Суд СРСР;
Верховний Суд УРСР;
обл., народі суди
22,06,41- полож. про Військові трибунали: ств. при арміях, корпусах, дивізіях.
Наглядові інстанції для трибуналів була ---Воєнна Залізнична Колегія ВС СРСР.
Вироки війс. трибуналів не підлягали касаційному оскарженню.
82.Особливості правотворчості та основні зміни радянського законодавства воєнного часу.
Право УРСР у роки війни. Зміни і доповнення у галузі права вносилися розпорядженнями та постановами РНК, директивами, наказами та деклараціями Ставки, ДКО, Верховної Ради. Окрім норм загальносоюзного законодавства, діяли і нормативні акти республіканського значення. Норми цивільного права продовжували захищати державну власність, охороняли інститут соціалістичної власності, але в умовах війни виникла необхідність законодавчого захисту приватної власності громадян (житла, худоби, майна). Директивами було заборонено виселяти з житла військовослужбовців та їхні родини. У сімейному праві – було збільшено матеріальну допомогу вагітним жінкам, багатодітним та одиноким матерям, організована допомога дітям-сиротам тощо. Кримінальне право часів війни стало особливо репресивним щодо захисту держави. Посилено відповідальність, аж до вищої міри, за ухилення від призову в армію, за дезертирство. Суворе покарання передбачалося за розповсюдження паніки, за крадіжки майна під час пожежі, нападів авіації. У процесі найсуттєвішим стали скорочені терміни досудових дій та швидкість судового розгляду справи.
83.Реорганізація і функціонування державних органів влади і управління УРСР (1945 – 1991 рр.).
Вищі орг. влд. (45-53рр.)
СРСР:
Сталін-голова Ради міністрів СРСР-Генсек
19 з’їзд – про зміну Генсека на Першого секретаря
Верховна Рада: Рада союзу; Рада національностей.
Президія ВР
РНК ВР
Голови Президії ВР СРСР: Калінін-38-46; Шверник-46-53.
Перші секретарі ЦК КПБУ: Хрущов(38-47;47-49),Каганович (Березень-грудень47), Мельников (49-53рр.)
Орг. влд. УРСР:
Верховна Рада УРСР(2/рік,склик.Президією)_у лютому 47 вибори до ВР УРСР;
Президія – найвищий орг. в сесійний період; СТР: голова-Корнієць, Гречуха, 2 заступники, секретар Презд., 15 членів.
Раднарком 25,03,46-указ про перейменування РНК в Раду Міністрів, наркомати у міністерства,
4 вересня 1945р. ліквідовано ДКО
49р.- ВР затвердила держ. символи.
Місцеві орг.влд.:
ради депутатів трудящих(27,грудня 1947р.-вибори);
виконкоми.
84.Основні зміни в діяльності органів суду, прокуратури та охорони громадського порядку (1945 – 1991 рр.).
Судові орг. за Конст. 1937р.:
Найвищий суд УРСР
обл. суди
суди адміністративних округ
спец. суди СРСР
народні суди
1947р.-новий склад Верховного Суду.
86.Період «перебудови»: періодизація, передумови, характерні риси. Реформування державного апарату УРСР в період «перебудови».
Органи влади і управління України в період десталінізації.
Десталінізація(53-64рр.)-процес ліквідації наслідків сталінізації, що почався після смерті Сталіна(5березня1953р.).
30,06,56р. – «Про подолання культу особи»
Ліквідація системи масових репресій та ГУТАбу;
Амністія, реабілітація незаконно засуджених;
Реформа силових відомств, судової системи. Упровадження принципу законності.
Послаблення ідеологічного тиску.
Зростання частки українців у держ. апараті.
Децентралізація управління.
Органи влд. УРСР
Перші секретарі: підгорний-57-63,Кириченко-53-57,Шелест-63-72.
Верховна Рада УРСР(2/рік)
1959р. – з. «про порядок відкликання депутатів ВРУ і місцевих рад»
Президія
Склад: голова,2заступники,15члнів.
Голови Пр.:Гречуха(39-54),Коротченко(54-69)
Рада Міністрів
Керівники уряду УРСР-Коротченко,Щербицький,Казанець.
26,04,55-з. СРСР «Про передачу Кримської обл.»
Місцеві орг. влд.
Ради депутатів трудящих
Строк повноваж.2роки.
Сесії 4(6)/рік, 1/місць-в селі.
22,02,57 – постанова ЦК КПРС «Про поліпшення діял. Рад депутатів трудящ.»: - розширювала права органів місц.влд.
31,05,57р. Президія ВРУ «Про обласні районні селищні міські сільські Ради депут. трудящ.»: розширював компетенцію виконкомів; - почали діяти – органи народного контролю.
Основні тенденції державного розвитку України в період «брєжнівського консерватизму»(1964-1982).
Жовтневий пленум 1964р.:
Хрущова звільнили;
призначили БреєжневатЛ,І,.
Риси брежнєвського консерватизму:
відмова від критика культуґ особи;
згортання гласності;
боротьба з інакомисленням;
віднов. посади генерального секретаря;
зміц. монополії КПРС;
зростання корупції хабарництва, всевладдя.
Період брежнєвської політики отримав назву ЗАСТІЙ --- який характеризувався політикою, що заперечувала будь-які спроби оновлення суспільства, консервувала існуючий режим, наслідком чого стало наростання кризи радянського ладу.
Перший секретар ЦК КПУ – П. Шелест (63-72); В. Щербицький(72-89).
Косигінська реформа 1965р.:
розширення господарчої самостійності підприємств (госпрозрахунок-поєднував централізоване керівництво з певною господарською самостійністю підприємств.);
ліквідація раднаргоспів поновлення галузевих міністерств.
У 1965 р. відбулися два пленуми ЦК КПРС, присвячених проблемам реформування економіки. У березні обговорювалося питання "Про невідкладні заходи з подальшого розвитку сільського господарства СРСР".
Вересневий пленум прийняв ухвалу "Про поліпшення управління промисловістю". Знову ліквідовувалися раднаргоспи, що означало повернення до максимально централізованої системи управління промисловістю.
Період «перебудови»: періодизація, передумови, характерні риси.
1982-1985рр.- «парад генсеків»-період короткочасного правління Ю. Андропова, К. Черненка.
березень 85 – прихід до влд. Горбачова.
Основні етапи перебудови:
1 етап(85-88)- період розробки концепції перебудови, здійс. перших економ. реформ, визрівання політ. курсу перебудови.
2 ет.(88-91)-період активних політ. перетворень, курс на перехід до регульованої ринкової економіки. У результаті безсистемна перебудова призвела до розвалу народного господарства, зростання інфляції, розбалансованості економіки.
Напрями перебудови:
гласність;
ліквідація білих плям;
демократичність.
Реформування державного апарату УРСР в період «перебудови».
Горбачов --- Президент(90-91).
16 липня 1990 р. Верховною Радою прийнято Декларацію про держ. суверенітет України. Декларація складається із преамбули і десяти розділів.
24 жовтня 1990 р. Верховна Рада України прийняла Закон "Про зміни і доповнення Конституції (Основного Закону) Української РСР", на підставі якої було змінено статтю Конституції про принцип демократичного централізму. У новій редакції зазначалося, що організація і діяльність держави грунтуються на засадах виборності всіх органів державної влади, підзвітності їх народові, відповідальності кожної державної та службової особи за доручену справу, обов'язковості рішень вищестоящих органів для нищестоящих відповідно до їх компетенції.
5 липня 1991 р. було прийнято Закони “Про заснування поста Президента Української РСР і внесення змін і доповнень до Конституції (Основного Закону) Української РСР”, “Про Президента Української РСР”, “Про вибори Президента Української РСР”. На 1 грудня 1991 р. призначалися вибори Президента Української РСР. Цими документами було започатковано зміни в конституційному устрої на шляху України до президентсько-парламентської республіки.
Орг. влд.
Верховна Рада
Президія ВР
Рада міністрів у Кабінет міністрів(450деп.)( Посада голови Ради Міністрів замінялась посадою прем'єр-міністра)
Місцеві орг. влд.
Рад народних депутатів;
обласні, районні, міські, районні в місті, селищні, сільські Ради народних депутатів УРСР.
87.Розпад СРСР: причини, наслідки. Угода про утворення СНД. Нормативно-правове забезпечення процесу становлення незалежної української державності.
Проголошення незалежності України.
19-21 серпня 1991 р. у країні сталася спроба державного перевороту, метою якого було збереження централізованої держави. Вище партійно-державне керівництво СРСР проголосило владу антиконституційного Державного комітету з надзвичайного стану (ДКНС).
Події серпня 1991 р. надзвичайно посилили відцентрові процеси, прискорили розпад СРСР.
24 серпня 1991 р. позачергова сесія Верховної Ради УРСР проголосила Акт про незалежність України, яким було визначено новий політико-правовий статус країни.
1 грудня 1991р. відбувся Всеукраїнський референдум, на якому, крім відповіді на запитання: “Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?”, громадяни мали обрати Президента країни.
Розпад СРСР:
7 грудня 1991р. – зустріч лідерів Білорусії – Шушкевич, Росії- Єльцин, України – Кравчук на урядовій дачі в Біловезькій пущі.
8 грудня 1991р. – офіційна констатація розпаду СРСР, підписання угоди про ств. СНД.
88.Організація органів влади та управління в умовах незалежності (1991 – 2010 рр.).
10 грудня 1991 р. Верховна Рада України ратифікувала Угоду про створення СНД.
Законодавча влд. --- Верховна рада(парламент), на місцях – обл., районні, міські, селищні ради.
Виконавча влд.: Кабінет міністрів (уряд), міністерства. відомства,держ. комітети, місцева держ. адміністрація, виконкоми.
Верховна Рада України 8 жовтня 1991 p. ухвалила Закон “Про громадянство України”. Громадянами України проголошувались “особи, які на момент набрання чинності цього закону проживали в Україні, незалежно від походження, соціального і майнового стану.
25 червня 1992 р. Верховною Радою Закону “Про національні меншини в Україні”.
15 січня 1992 р. Президія Верховної Ради видала Указ ”Про Державний гімн України”, яким було затверджено музичну редакцію Державного гімну.
4 листопада 1991 р. Верховна Рада прийняла Закон “Про державний кордон України”.
17 листопада 1992 р. Закону “Про статус народного депутата України”.
28 лютого 1992 р. було утворено новий постійно діючий орган - Державну Думу України. Цей орган мав виконувати консультативні функції при Президентові з питань стратегії державної політики, принципів і напрямів діяльності органів виконавчої влади. Дума мала чотири колегії, керівниками яких було призначено радників Президента України.
Наразившись на жорстку опозицію парламенту, Президент через дев’ять місяців змушений був розпустити Думу.
Законом від 27 березня 1992 р. Верховна Рада вивела місцеві Ради із системи органів державної влади, надавши їм статус органів місцевого та регіонального самоврядування.
У лютому 1994 р. було прийнято Закон “Про формування місцевих органів влади і самоврядування”, відповідно до якого після виборів безпосередньо населенням улітку 1994 р. місцевих Рад та їхніх голів було скасовано інститут представника Президента України і місцевої адміністрації.
89.Судові та правоохоронні органи України в період незалежності (1991 – 2010 рр.).
У квітні 1992 р. Верховна Рада прийняла Концепцію судово-правової реформи. Законом України “Про Конституційний суд України” від 3 червня 1992 р. були закладені основи конституційної юстиції. Але зміни у судовій системі відбувалися надто повільно.
Судова влд.: Верховний суд Укр., загальні, арбітражні(вирішували господарські спори), військові суди, Конституційний Суд.
Невід'ємною складовою побудови демократичної правової держави є проведення судової реформи.
У квітні 1992 року Верховна Рада схвалила Концепцію судово-правової реформи. Судочинство в Україні мало здійснюватися Конституційним Судом і судами загальної юрисдикції.
У Конституції, Законі України "Про Конституційний Суд України" від 16 жовтня 1996 р. закріплено основні положення організації та діяльності Конституційного Суду України. Його діяльність спрямована на посилення конституційного контролю в усіх без винятку сферах, стабілізацію та зміцнення конституційного ладу, утвердження принципу верховенства права та найвищої юридичної сили Конституції, прямої дії її норм, забезпечення конституційних прав і свобод людини і громадянина.
Конституційний Суд є окремим, незалежним від судів загальної юрисдикції, єдиним в Україні органом конституційної юрисдикції. Його функція полягає у вирішенні питань про відповідність законів та інших правових актів Конституції України, а також офіційному тлумаченні Конституції та законів.
Суб'єктами звернень до Конституційного Суду можуть бути Президент України, народні депутати України в кількості, не меншій 45 осіб, Верховний Суд України, Уповноважений Верховної Ради з прав людини, Верховна Рада Автономної Республіки Крим.
Окремі громадяни можуть звертатися до Конституційного Суду не безпосередньо, а через Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, на якого покладено здійснення парламентського контролю за дотриманням конституційних прав і свобод людини і громадянина.
Конституційний Суд України складається з 18 суддів, які призначаються у рівній кількості (по шість) відповідно Президентом України, Верховною Радою та з'їздом суддів України терміном на 9 років без права бути призначеними на повторний строк. Голову Конституційного Суду обирають самі судді зі свого складу шляхом таємного голосування на трирічний термін без права бути переобраним.
Організація, порядок діяльності та компетенція судів загальної юрисдикції визначалися Конституцією України, законами України "Про судоустрій Української PCР" від 5 червня 1991 р., "Про статус суддів" від 15 грудня 1992 р., "Про арбітражний суд" від 4 червня 1991 р., "Про організацію судового самоуправління" від 2 лютого 1994р. та ін.
Найактивнішим за роки незалежності було реформування арбітражних судів. У 1991 р. в Україні було скасовано арбітражні органи в системі центрального управління, а замість них створено єдині арбітражні суди, які мали розглядати всі господарські справи, що виникали між юридичними особами, державними та іншими організаціями. У зв'язку з проведенням судової реформи 21 червня 2001 р. було прийнято Закон "Про внесення змін до Закону України "Про арбітражний суд", в якому назву "арбітражний суд" було замінено на "господарський суд". Господарські суди є спеціалізованими судами в системі судів загальної юрисдикції. Вони становлять єдину трьох ланкову систему спеціалізованих судів, до якої входять місцеві господарські суди, апеляційні господарські суди, Вищий господарський суд України. До місцевих господарських судів належать господарський суд Автономної Республіки Крим, господарські суди областей, міст Києва і Севастополя. Місцеві господарські суди є судами першої інстанції. Апеляційні господарські суди — це суди апеляційної інстанції. Вищий господарський суд України є вищим судовим органом господарських судів України у здійсненні правосуддя у сфері господарських відносин.
У червні 2001 р. до законів України "Про судоустрій України" і "Про статус суддів" було внесено істотні зміни. Відповідно до Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій України" від 21 червня 2001 р. систему судів загальної юрисдикції утворюють місцеві суди, апеляційні суди, вищі спеціалізовані суди, Верховний Суд України.
Місцеві суди
Місцеві суди діють у межах району, міста (крім міст районного підпорядкування), району міста, кількох районів або району і міста одночасно. До місцевих судів за статусом прирівнюються військові суди гарнізонів і господарські суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя. До складу місцевого суду входять не менш як троє суддів. Місцевий суд розглядає як суд першої інстанції, а також у зв'язку з ново виявленими обставинами, цивільні, господарські, адміністративні, кримінальні та інші справи. У передбачених законом випадках місцевий суд розглядає справи про адміністративні правопорушення. Він також вивчає та узагальнює судову практику, здійснює інші повноваження, надані йому законом.
Апеляційні суди
Апеляційні суди діють в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі. До них прирівнюються військові суди регіонів і Військово-морських Сил.
Апеляційні суди складаються з суддів і народних засідателів. Судді апеляційних судів обираються Верховною Радою України безстроково або призначаються Президентом України на період до п'яти років. Народні засідателі цих судів обираються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними. Київською і Севастопольською міськими радами, на території яких знаходиться відповідний суд, терміном на п'ять років.
В апеляційному суді розпорядженням голови цього суду можуть затверджуватися судові палати, очолюють які заступники голови суду. Судові палати утворюються для розгляду справ в апеляційному порядку і для розгляду справ за першою інстанцією.
Голову суду і заступників голови суду обирають загальні збори відповідного суду зі складу суддів апеляційного суду відповідно до кількості судових палат. У разі відсутності судових палат обирається лише заступник голови суду. Апеляційні суди діють як суди апеляційної інстанції щодо рішень місцевих судів, як суди першої інстанції за адміністративними, кримінальними та цивільними справами, віднесеними законом до їх підсудності, а також переглядають справи у зв'язку з ново виявленими обставинами. Вони також вивчають і узагальнюють судову практику та здійснюють інші повноваження, надані їм законом.
Вищі спеціалізовані суди
Вищі спеціалізовані суди є вищими судовими органами спеціалізованих судів. Нині до вищих спеціалізованих судів належить лише Вищий господарський суд України. На стадії формування перебуває Вищий адміністративний суд України. Вищі спеціалізовані суди мають діяти як касаційна інстанція щодо рішень місцевих та апеляційних судів, а у випадках, передбачених законом, — як суди апеляційної інстанції щодо рішень апеляційних судів, створених як суди першої інстанції. Вони також переглядають справи у зв'язку з ново виявленими обставинами. Крім цього такі суди вивчають і узагальнюють судову практику, дають рекомендаційні роз'яснення з питань застосування законодавства.
Верховний Суд України
Вищим судовим органом України є Верховний Суд України. Суддів Верховного Суду України обирає Верховна Рада України безстроково. Одним з головних завдань Верховного Суду України є здійснення спостереження за судовою діяльністю судів країни.
Верховний Суд України має такі повноваження: переглядає в касаційному порядку у межах своїх повноважень рішення судів загальної юрисдикції і справи у зв'язку з ново виявленими обставинами в порядку, передбаченому процесуальним законом, а також розглядає справи, піднесені до його компетенції Конституцією та законами України: водночас узагальнює судову практику, аналізує судову статистику і роз'яснення судам і питань, котрі виникають під час розгляду судових справ щодо застосування законодавства; вирішує п межах своїх повноважень питання, які випливають з міжнародних договорів України; здійснює інші повноваження, надані йому законом.
Для організації роботи з розгляду та перегляду справ, не віднесених ДО підсудності вищих спеціалізованих судів, у Верховному Сулі України діють судові палати. Судові палати Верховного Сулу України також узагальнюють судову практику, аналізують судову статистику та здійснюють інші повноваження, надані їм законом.
У складі Верховного Суду України скликається Пленум Верховного Суду України.
У засіданнях Пленуму беруть участь Генеральний прокурор України та міністр юстиції України. Участь Генерального прокурора у засіданнях обов'язкова. Пленум Верховного Суду України розглядає питання, віднесені до повноважень Верховного Суду України Конституцією України та законами України; розглядає матеріали узагальнень судової практики і судової статистики та дає роз'яснення судам з питань застосування законодавства; затверджує чисельний і персональний склад судових палат, обирає Голову Верховного Суду України, його першого заступника, заступників Голови — голів судових палат, їхніх заступників і секретаря Пленуму та ін.
На проведення судової реформи працювали також закони "Про внесення змін до Закону України "Про кваліфікаційні комісії, кваліфікаційну атестацію і дисциплінарну відповідальність суддів судів України" під 21 червня 2001 р., "Про внесення змін до законів України" Про міліцію", "Про попереднє ув'язнення", "Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі" від 21 червня 2001 р.
Якісні зміни у реформуванні системи судочинства України відбулися з прийняттям нового Закону "Про судоустрій України" (2002). який набув чинності 1 червня 2002 р. Це насамперед виявилося в конкретизації ланок цієї системи, включно з органами апеляційного та касаційного судочинства, починаючи з процесу створення адміністративних судів для розгляду спорів, які виникають з адміністративно-правових відносин, уточнення компетенції всіх судових ланок на чолі з Верховним Судом України, включно зі спеціалізованими, апеляційними та місцевими судами. У Законі визначено порядок формування складу народних засідателів і присяжних та вимоги до них. Таким чином, реалізовано положення Конституції України стосовно впровадження суду присяжних. Було також вирішено низку питань пов'язаних із діяльністю кваліфікаційних комісій та органів суддівського самоуправління.
На розвиток положень закону про судоустрій було прийнято Закон України "Про порядок обрання на посаду і звільнення з посади професіонального судді Верховною Радою України" (2004).
Реформування системи судоустрою відбувалося швидше, ніж приймалися нові процесуальні кодекси. Після прийняття закону про судоустрій Верховна Рада України прийняла, нарешті, Цивільний процесуальний кодекс та Кодекс адміністративного судоустрою, а прийняття нових Кримінально-процесуального та Господарського процесуального кодексів знову затягнулося.
22 лютого 2007 р. Верховна Рала України прийняла Закон "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій України" щодо забезпечення касаційного розгляду цивільних справ", яким цивільні справи за касаційними скаргами на судові рішення і касаційні скарги, не розглянуті Верховним Судом України до 1 січня 2007 р., передавались для розгляду і вирішення до колегії суддів відповідних апеляційних судів, склад яких мав формуватись президіями цих судів. Цивільні справи за касаційними скаргами на судові рішення і касаційні скарги, подані до Верховного Суду України після 1 січня 2007 р., розглядаються та вирішуються Судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України.
Поступово стає зрозумілим статус так званих третейських судів, які не є державними структурами. Особливістю третейських судів і подібних їм формувань є обрання суддів для кожного конкретного правового конфлікту безпосередніми учасниками спору, які зобов'язуються підкоритися будь якому їхньому рішенню. По суті — це прояв життєдіяльності громадянського суспільства, члени якого схильні до вирішення проблем, які їх стосуються, без допомоги державних органів.
З 1998 р. в Україні діє Вища рада юстиції, статус і повноваження якої визначено Конституцією України та Законом України "Про Вищу раду юстиції" від 15 січня 1998 р. Вища рада юстиції—колегіальний, незалежний орган, відповідальний за формування високопрофесійного суддівського корпусу. До його ведення належать внесення подання про призначення суддів на посади та про звільнення їх із посад; прийняття рішень про порушення суддями і прокурорами вимог щодо несу місництва; здійснення дисциплінарного провадження щодо суддів
Прокуратура України — це єдина система державних органів, що здійснює прокурорський нагляд за дотриманням і правильним застосуванням законів.
Прокуратуру України очолює Генеральний прокурор України, якого призначає на посаду та звільняє з посади Президент У країн и за погодженням із Верховною Радою України. Верховна Рада України може висловити недовіру Генеральному прокуророві України, що тягне за собою його відставку. Термін повноважень Генерального прокурора України — п'ять років.
Прокуратура України — це єдина система, до якої входять Генеральна прокуратура України; прокуратура Автономної Республіки Крим; прокуратури областей, міст Києва і Севастополя (на правах обласних); міські, районні та міжрайонні прокуратури; спеціальні прокуратури (військові, екологічні, транспортні).
Як і органи виконавчої влади, органи прокуратури побудовані за ієрархічним принципом. Усі нижчі (за статусом) прокурори підпорядковуються вищестоящим, і всі прокурори — Генеральному прокуророві.
Генеральний прокурор України та підлеглі йому прокурори координують діяльність з боротьби зі злочинністю всіх правоохоронних органів.
Одним із головних підрозділів органів внутрішніх справ, які здійснюють охорону громадського порядку і боротьбу зі злочинністю в Україні, є міліція. Правову основу її діяльності становить Закон України "Про міліцію" від 20 Грудня 1990 року. В цьому Законі вперше комплексно регламентований правовий статус міліції, яка визначається як державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне довкілля, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.
Міліція виконує адміністративну, профілактичну, оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну, виконавчу і охоронну функції. Вона складається з таких підрозділів: кримінальна міліція, міліція громадської безпеки, транспортна міліція, Державтоінспекція, міліція охорони, спеціальна міліція. Постановою Кабінету Міністрів України від 8 липня 1995 р. було створено кримінальну міліцію зі справ неповнолітніх.
У своїй діяльності міліція підпорядкована Міністерству внутрішніх справ України. На покращення роботи органів міліції спрямований Закон України "Про оперативно-розшукову діяльність" від 18 лютого 1992 року.
Законом України від 22 лютого 2006 р. було затверджено Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України.
Державним правоохоронним органом спеціального призначення є Служба безпеки України. її головне завдання—забезпечити державну безпеку України. СБУ підпорядкована Президенту України і підконтрольна Верховній Ралі України. Організація і діяльність Служби безпеки України регламентовані Законом України "Про Службу безпеки України" від 25 березня 1992 року.
Новий розвиток у незалежній Україні отримала адвокатура. Адвокатура не є державним органом і не входить до системи органів держави. Віднесення її до системи правоохоронних органів пояснюється тільки логікою її функціональної діяльності, спрямованої на сприяння захисту прав, свобод і представлення законних інтересів фізичних і юридичних осіб, надання їм іншої юридичної допомоги. Адвокатура — це добровільне професійне громадське об'єднання, незалежне від органів держави.
Діяльність адвокатури регламентується Законом України "Про адвокатуру" від 19 грудня 1992 року.
Закон виокремлює різні організаційні форми і види діяльності адвокатури. Зокрема, адвокат має право займатися адвокатською діяльністю індивідуально, відкривати своє адвокатське бюро, об'єднуватися з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, контори і інші адвокатські об'єднання
90.Формування національної правої системи (1991 – 2010 рр.).
Конституційний процес в незалежній Україні.
Конституційного процесу в Україні розпочався 16 липня 1990 p., коли Верховна Рада прийняла Декларацію про державний суверенітет України, і відбувався у два етапи.
Перший етап: 1990—1993 pp. Головним на цьому етапі було опрацювання на основі чинних конституційних положень легітимного, що відповідав би сподіванням громадян, логічного та юридично завершеного проекту Конституції. Розпочався він із вироблення концепції нової Конституції. Було запропоновано сім варіантів концепції, після цього у червні 1991 р. вона була затверджена Верховною Радою. На її основі було створено чотири варіанти проекту Конституції. Один з них у липні 1993 р. Верховна Рада винесла на всенародне обговорення. За його результатами у жовтні 1993 р. Верховна Рада доручила Конституційній комісії допрацювати проект Конституції та оприлюднити його через засоби масової інформації.
Другий етап: 1994—1996 pp. Розпочався він 20 вересня 1994 p., коли Верховна Рада вирішила питання про склад і принципи утворення нової Конституційної комісії. До її складу увійшли представники законодавчої, виконавчої та судової гілок влади. Комісія діяла під головуванням Президента України Л. Кучми і Голови Верховної Ради О. Мороза.
28 травня — 4 червня 1996 р. проект Конституції розглядався Верховною Радою і був прийнятий у першому читанні. Однак 19 червня 1996 р. у другому читанні проект був заблокований. За таких обставин 26 червня 1996 р. Президент оголосив Всеукраїнський референдум, на який виносився проект Конституції, не прийнятий Верховною Радою. Протистояння Президента і Верховної Ради знову загострилося. Це змусило більшість депутатів повернутись до розгляду проекту Конституції.
28 червня 1996 р. Верховна Рада прийняла Конституцію України кваліфікованою більшістю (315) голосів і закон про введення її в дію (338 голосів).
28 червня став Днем Конституції України. Конституція України складається з преамбули, п'ятнадцяти розділів.
Цивільне право
Реформування економічної системи в першу чергу забезпечується нормами цивільного законодавства. У період, що розглядається, були прийняті закони України "Про господарські товариства" від 19 вересня 1991 року, "Про банкрутство" від 14 жовтня 1992 року, "Про аудиторську діяльність" від 22 квітня 1993 року, "Про авторське право і суміжні права" від 11 липня 2001 р. та ін.
Згідно з новим цивільним законодавством були внесені змінило Цивільного кодексу України 1963 року. 11 липня 1995 року Верховна Рада внесла істотні зміни до ст. 71 ЦК України, яка визначала загальні терміни позовної давності. За новою редакцією загальний термін позовної давності становить три роки незалежно від того, хто подає позов: фізична чи юридична особа.
14 травня 1993 р. було прийнято Повітряний кодекс України, 21 січня 1994 р. — Лісовий кодекс України, 6 червня 1995 р. — Водний кодекс України, в яких поряд з іншими галузевими нормами є ряд цивільно-правових норм.
Значну роль у регулюванні майнових відносин відіграли декрети і постанови Кабінету Міністрів України. Всі ці зміни акумулював у собі новий Цивільний кодекс України, що набрав чинності 1 січня 2004р.
Розвиток ринкових відносин в Україні вимагав створення цілком ринкового Цивільного кодексу (ЦК) України. Остаточний варіант проекту такого кодексу було прийнято Верховною Радою України в третьому читанні 29 листопада 2001 р. і передбачено ввести в дію з 1 січня 2003 р. Однак новий ЦК України був повернутий до Верховної Ради України із зауваженнями Президента України і після доопрацювання 16 січня 2003 р. став законом. У процесі його підготовки перед авторським колективом постало складне і відповідальне завдання — створити перший Цивільний кодекс суверенної незалежної України. Він мав відповідати вимогам ринкової економіки. Цивільне законодавство України в цілому, зокрема ЦК України, мало спиратися на найновіші досягнення світової правової науки. Новий ЦК України 2003 р. побудовано за пандектною системою. Відповідно до неї норми, які можуть бути застосовані при регулюванні будь-яких суспільних відносин, що становлять предмет цивільного права, винесено за дужки та представлено окремою книгою під назвою "Загальні положення". Цивільно-правові інститути особливої частини цивільного права представлено у п'яти книгах: "Особисті немайнові права фізичної особи", "Право власності та інші речові права", "Право інтелектуальної власності", "Зобов'язальне право", "Спадкове право".
Книга перша ЦК України — "Загальні положення" — складається з п'яти розділів і 18 глав. Це розділи про основні положення, осіб (фізичні особи, юридичні особи, держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади), об'єкти цивільних прав, правочини, представництво, строки та терміни, позовну давність. До безперечних досягнень у галузі підготовки першої книги слід віднести вперше врегульований у межах ЦК України правовий статус держави, Автономної Республіки Крим та територіальних громад як суб'єктів цивільних прав та обов'язків, а також розділ про об'єкти цивільних прав. Фактично, в Загальних положеннях ЦК України зосереджені всі елементи цивільно-правових відносин.
Книга друга має назву "Особисті немайнові права фізичної особи". Юридичним фундаментом цієї книги є розділ 11 Конституції України про права людини і громадянина. Конституційні особисті права людини повністю перенесено до книги другої.
У книзі третій — "Право власності та інші речові права" — передбачається регулювання речових відносин. До речових віднесено право власності, право володіння, сервітутні права, право користування чужою землею для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою землею для забудови (суперфіцій), заставу та інші речові права. Новий ЦК передбачає захист речових прав.
Книга четверта — "Право інтелектуальної власності" — містить загальні положення про інтелектуальну власність, а також норми авторського права, права промислової власності, права на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг.
. У ЦК України закладено нові інститути — це суміжні права (права виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення), права на селекційні досягнення, на нерозкриту інформацію, на фірмове найменування, найменування місця походження товару. Передбачається тільки судовий порядок захисту порушених прав суб'єктів прав інтелектуальної і промислової власності.
У книзі п'ятій — "Зобов'язальне право" — регулюються відносини майнового обігу. Йдеться про договірні відносини, пов'язані з переданням майна у власність, виконанням робіт та наданням послуг тощо. Крім договірних відносин, зобов'язальне право регулює відносини, що виникають із правомірних односторонніх дій, із заподіяння шкоди і безпідставного збагачення. Кожний вид зобов'язань має особливості, що зумовлює їхню відносну самостійність і створення окремих інститутів зобов'язального права.
Новий ЦК надає важливого значення звичаям ділового обороту врегулюванні договірних відносин. До новел книги п'ятої ЦК слід віднести інститут суброгації — набуття всіх прав, що належали раніше кредиторові, внаслідок виконання третьою особою (суброгантом) обов'язків боржника щодо цього кредитора; поняття порушення зобов'язань, нову форму цивільної відповідальності (сплата штрафної неустойки за порушення зобов'язання), низку нових договорів, що зумовлено потребами економічного обороту (лізинг, довірче управління майном, факторинг, франчайзинг тощо), нові інститути не договірних зобов'язань, що виникають з односторонніх правомірних дій (публічне обіцяння винагороди, ведення чужих справ без доручення).
Серед охоронних зобов'язань новим є інститут зобов'язань, які виникають внаслідок загрози життю і здоров'ю громадян, а також їхньому майну і майну юридичних осіб у зв'язку з порушенням довкілля. Низкою новел доповнено умови настання відповідальності при заподіянні моральної шкоди, а також шкоди, завданої взаємодією джерел підвищеної небезпеки чи через недоліки у товарах, виконаних роботах, наданих послугах.
У книзі шостій — "Спадкове право" — по-новому вирішується проблема усунення від спадкування, питання щодо спадкування окремих прав та обов'язків спадкодавця.
Чимало нових положень стосується спадкування за заповітом. Мається на увазі складання подружжям єдиного заповіту, право на складання заповіту з умовою складання таємного заповіту тощо. Новий ЦК пропонує п'ять черг спадкоємців за законом. Залишено без змін склад першої та другої черг, який передбачався ЦК УРСР. Змінено підхід до порядку прийняття спадщини.
Такі структура і зміст нового ЦК України. Його прийняття буде великим досягненням Української держави, бо цивілізованість держави, крім інших факторів, зумовлюється досконалістю і потенційними можливостями правової системи держави.
Сімейне право
Основним нормативним правовим актом у цій галузі права є Сімейний кодекс України (підписаний Президентом України 10 січня 2002 р., діє з 1 січня 2003 р.). Він складається із 7 розділів, 292 статей, що визначають поняття сім'ї, коло регульованих відносин, здійснення сімейних прав і виконання сімейних обов'язків, захист сімейних прав та інтересів; умови і порядок укладання шлюбу, особисті немайнові права та обов'язки подружжя щодо взаємного утримання, шлюбний договір, порядок припинення шлюбу; встановлюють підстави виникнення прав та обов'язків батьків і дітей, особисті немайнові права батьків і дітей, права батьків і дітей на майно, обов'язки батьків і дітей щодо взаємного утримання (аліментні обов'язки); визначають порядок усиновлення, порядок установлення опіки та піклування, права та обов'язки опікунів і піклувальників, патронат над дітьми; особисті немайнові права та обов'язки інших членів сім'ї та родичів, обов'язки щодо утримання інших членів сім'ї та родичів; порядок укладання і розірвання шлюбів громадян України з іноземцями й іноземців в Україні, порядок міжнародного усиновлення.
Новелою Сімейного кодексу є запровадження інституту патронату. Патронат" це виховання дитини, позбавленої батьківського піклування, у сім'ї іншої особи (патронатного вихователя) за плату.
Патронатні відносини встановлюються за договором між органом опіки та піклування і громадянином (патронатним вихователем).
Трудове право
Перехід до ринкових відносин змусив законодавця звернути увагу на захист трудових прав працівників. 14 жовтня 1992 року було прийнято Закон "Про охорону праці". Законом від 19 грудня 1993 року до Кодексу законів про працю України були внесені зміни і доповнення, які стосувалися охорони праці. На соціальний захист населення спрямований Закон України "Про основні принципи соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку" від 16 грудня 1993 року. В розвиток положень Конституції України 14 січня 1998 року прийняті Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, які визначать види, принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян України.
Подальший розвиток одержав інститут контракту. В березні 1993 року Кабінет Міністрів затвердив Положення про порядок укладення контрактів керівником підприємства, що є у загальнодержавній власності, при най мі на роботу, а 19 березня 1994 року — Положення про порядок укладення контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівника.
Державні гарантії права на відпустку встановив Закон України "Про відпустки" від 15 листопада 1996 року.
Важливе значення для врегулювання колективних трудових спорів (конфліктів) має Закон України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" від 3 березня 1998 року.
Але як і раніше, актуальним залишається прийняття нового Кодексу законів України про працю, одним із важливих завдань якого буде приведення норм українського трудового права у відповідність до норм трудового права ЄС. Трудове законодавство залишається ледве не єдиною галуззю українського законодавства, яка дотепер не кодифікована.
Законодавство про охорону здоров'я і соціальний захист населення
Конституція України закріплює право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх на випадок повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття, з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Одним з елементів соціального захисту громадян е соціальне забезпечення.
Пенсія — основний вид соціального забезпечення непрацездатних громадян. Порядок призначення і виплати пенсій встановлений Законом України.
Велику увагу держава приділяє державній підтримці багатодітних сімей. Правове регулювання цього виду соціального забезпечення здійснюється згідно із Законом України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" від 24 жовтня 2002 р. Закон визначає види державної допомоги сім'ям з дітьми і коло осіб, які мають право претендувати на отримання цієї допомоги.
На охорону здоров'я громадян України спрямовані Основи законодавства України про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 р.
На поліпшення правового становища інвалідів спрямований Закон України від 6 листопада 2005 р. "Про реабілітацію інвалідів в Україні". Важливе значення для сфери соціального захисту населення має також прийняття 12 січня 2006 р. Закону України "Про житловий фонд соціального призначення".
Аграрне право
Виходячи з цієї концепції Верховна Рада приймає ряд нормативних актів. 20 грудня 1991 року було прийнято Закон "Про селянське (фермерське) господарство", який передбачав утворення спеціального земельного фонду шляхом вилучення частини земель колгоспів і радгоспів. Фонд призначався для надання ділянок усім громадянам, які виявили бажання організувати фермерське господарство. 30 січня 1992 року Верховна Рада прийняла Закон "Про форми власності на землю", який проголосив, що поряд з державною можуть існувати колективна і приватна форми власності на землю.
У березні 1992 року було прийнято два протилежні за змістом акти: Постанова Верховної Ради "Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі" й Закон України "Про колективне сільськогосподарське підприємство". Якщо перший акт був спрямований на прискорення аграрної реформи, то другий — гальмував її. Колгоспи і радгоспи під вивіскою "колективних" підприємств, як і раніше, залишалися єдино важливим у сільському господарстві елементом економічної структури. Згодом стало зрозуміло, що найважливішою ланкою перебудови виробничих відносин в аграрній сфері є земельна реформа. У листопаді 1994 року Президент видав указ "Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва". В ньому передбачалося розв'язання трьох основних проблем земельної реформи — приватизації, оцінювання і ринку землі. В указі розмежовувалися форми власності і форми господарювання на землі.
Протягом 1996 року було фактично завершено перший етап земельної реформи—роздержавлення землі та її передачу у власність юридичних осіб. На 1 січня 1997 року документи про землю отримали майже всі колективні господарства.
Другий етап земельної реформи передбачає передачу землі безпосередньо тим, хто її обробляє. Складність земельної реформи потребує реалізації комплексу правових, економічних, технічних і організаційних заходів з урахуванням особливостей перехідного періоду до ринкових відносин, які полягають у паралельному функціонуванні існуючих і нових господарських формувань.
Допомогти суспільству в переході до ринку землі мав Указ Президента України "Про оренду землі" від 23 квітня 1997 року.
Вжиті заходи дали можливість запровадити економічні метоли регулювання земельних відносин. За останні два роки введено плату за землекористування; розроблено механізм економічного стимулювання суб'єктів землекористування за діяльність, пов'язану з охороною земель та встановлення плати за погіршення природних властивостей угідь; опрацьовані нормативні документи по організації та проведенню земельних аукціонів у населених пунктах; здійснено грошову оцінку земель сільськогосподарського призначення.
25 жовтня 2001 р. було прийнято новий Земельний кодекс України. ВІН вміщує 10 розділів, 212 статей, у яких визначені завдання земельного законодавства та повноваження органів державної влади та місцевого самоврядування у сфері земельних відносин, склад і призначення земель України. Земельний кодекс визначає право власності, право користування землею, право земельного сервітуту, а також обмеження прав на землю; порядок набуття права власності та інших прав на землю; способи захисту прав на землю, порядок відшкодування збитків, завданих землекористувачам і власникам землі, а також порядок розв'язання земельних спорів; порядок охорони та раціонального використання земель; систему заходів, спрямованих на здійснення положень земельного законодавства; перелік заходів, які можуть бути застосовані до порушників земельного законодавства.
Нині виникли можливості для формування в аграрному секторі нового земельного ладу, який базується на приватній власності на землю та інше сільськогосподарське майно і персональній відповідальності за результати праці.
18 жовтня 2005 р. Верховна рада України прийняла Закон "Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року", який спрямований на подолання кризи у сільському господарстві України! має суттєво прискорити його розвиток.
Кримінальне право
Розвиток кримінального права відбувався, головним чином, за рахунок внесення змін і доповнень до Кримінального кодексу України.
У березні 1992 року з Кримінального кодексу України були вилучені такі міри покарання, як заслання і вислання. 17 червня 1992 року був прийнятий Закон "Про внесення змін і доповнень до Кримінального, Кримінально-процесуального кодексів України, Кодексу України про адміністративні правопорушення і Митного кодексу України". Зміни і доповнення торкнулися, головним чином, першого розділу Особливої частини КК. З метою посилення захисту конституційного ладу, територіальної цілісності України та громадської безпеки 24 грудня 1994 року було прийнято Закон України " Про посилення кримінальної відповідальності за деякі злочини проти держави ". Встановлювалася кримінальна відповідальність за дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади" за посягання на територіальну цілісність України, за масові безпорядки. Були переглянуті склади державних злочинів, різко скорочувалося застосування виняткової міри покарання — смертної кари.
Виконуючи зобов'язання, які Україна взяла на себе при вступі до Ради Європи, з березня 1997 року було введено мораторій на призупинення виконання смертних вироків. Але найбільш актуальним залишалося прийняття нового Кримінального кодексу України.
Кримінальний кодекс (КК) України був прийнятий 5 квітня 2001 р. і набрав чинності з 1 вересня 2001 р. Він вміщує Загальну та Особливу частини, що поділяються на розділи та статті (всього 447 статей).
Загальна частина Кримінального кодексу складається з 15 розділів. Вона визначає завдання Кримінального кодексу, підстави кримінальної відповідальності, поняття злочину і покарання, види кримінальних покарань, загальні підстави призначення покарань і звільнення від них, особливості кримінальної відповідальності й покарання неповнолітніх та інші загальні положення.
Особлива частина Кримінального кодексу складається із 20 розділів. Вона містить вичерпний перелік вчинків, що визнаються злочинами, і конкретні покарання за скоєння цих вчинків. Кожний розділ Особливої частини Кримінального кодексу присвячений певній групі злочинів.
Новий Кримінальний кодекс передбачає довічне ув'язнення за найтяжчі злочини. Кодекс запроваджує кримінальну відповідальність за злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод громадянина, порушення недоторканності житла, неправомірне використання виборчих бюлетенів, неправильний підрахунок голосів, за порушення таємниці листування, телефонних розмов, перешкоджання законній діяльності профспілок, політичних партій та громадських організацій.
Новий КК єдиною підставою для притягнення до кримінальної відповідальності вважає наявність складу злочину, закріпленого в кримінальному законодавстві, запроваджує принцип особистої відповідальності, посилює відповідальність за вчинення тяжких і особливо тяжких злочинів з одночасним застосуванням до осіб, які вчинили нетяжкі злочини, покарань, не пов'язаних із позбавленням волі.
Під дію кодексу підпадають також умисна безпідставна невиплата заробітної плати, пенсій, стипендій протягом більш як місяця, посягання на здоров'я людей під приводом проповідування релігійних вірувань або виконання релігійних обрядів, а також порушення недоторканності особистого життя — незаконне збирання, збереження, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди.
Кримінальній відповідальності також підлягають дії, що порушують права людини на здобуття освіти, на безплатну медичну допомогу, на участь у страйках.
КК вводить нові види покарань, у тому числі арешт від одного до шести місяців, громадські роботи та обмеження свободи. Відповідно до останнього людина відбуває покарання у виконавчих закладах відкритого типу без ізоляції від суспільства з обов'язковим залученням до праці. Кодекс передбачає покарання у вигляді позбавлення волі від 1 до 15 років і запроваджує замість смертної кари довічне ув'язнення, що не застосовується до осіб, молодших за 18 і старших за 65 років, і до жінок, що вчинили злочин, будучи вагітними.
Істотно обмежено застосування конфіскації майна. Цей вид покарання тепер застосовується лише за вчинення тяжких або особливо тяжких корисливих злочинів і лише у випадках, обумовлених у спеціальній частині кодексу.
КК містить норми про відповідальність за вчинення терористичного акту і за створення злочинної організації. Разом з тим кодекс містить "заохочувальну норму", відповідно до якої особа (крім організатора і керівника такої групи) може бути звільнена від кримінальної відповідальності, якщо добровільна заявить про її створення, або про підготовку терористичного акту, або про те, що вона бере в цьому участь.
У КК запроваджується кримінальна відповідальність за контрабанду історичних та культурних цінностей, сильнодіючих речовин.
Відповідальність за умисне ухилення від сплати податків, зборів та інших платежів настає втому разі, якщо це призвело до не надходження до бюджету коштів у значних (17 тис. грн.), великих (51 тис. гри) та особливо великих розмірах. Прогресивною нормою є звільнення особи від кримінальної відповідальності, якщо такий злочин вчинено вперше і якщо до моменту пред'явлення обвинувачення податки були сплачені, а заподіяний збиток відшкодований. Проте ця заохочувальна норма не поширюється на несплату податків в особливо великих розмірах.
Новацією кодексу також є відповідальність за умисне доведення підприємства до банкрутства, фіктивне банкрутство, незаконну приватизацію державного і комунального майна шляхом заниження його вартості або використання підроблених документів.
Уперше запроваджено кримінальну відповідальність за такі злочини проти суспільного порядку і моралі, як проституція, примушення до заняття проституцією або втягнення у неї. При цьому, якщо раніше передбачалась відповідальність за зґвалтування тільки жінок, то тепер передбачена кримінальна відповідальність за подібні дії щодо чоловіків.
Із КК вилучено норму про кримінальну відповідальність за образу і наклеп, і тепер ці питання вирішуватимуться у цивільно-правовому порядку.
Прийняття Кримінального кодексу стало суттєвою віхою на шляху розвитку кримінального законодавства України, його демократизації, відповідності принципам правової держави. Проте ідеальних кодексів не існує. Життя постійно вимагає внесення змін і доповнень до чинного законодавства. 1 хоча кримінальне законодавство є найбільш консервативною галуззю, внесення змін і доповнень не оминуло і його. Зокрема 5 квітня 2007 р. прийнято Закон України "Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо встановлення відповідальності за незаконні дії стосовно отруйних чи сильнодіючих лікарських засобів".
Процесуальне законодавство
Досить радикальні зміни були внесені в кримінально-процесуальне законодавство. На посилення процесуальних гарантій громадян було спрямовано норми Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність" від 18 лютого 1992 року.
Законом України "Про внесення доповнень і змін до деяких законодавчих актів України" від 15 грудня 1992 року Кримінально-процесуальний кодекс України був доповнений рядом норм, які посилювали процесуальні гарантії громадян при зверненні їх до суду. Відтепер заарештований, його захисник мали право звертатися до суду з оскарженням санкції прокурора на арешт.
Розширенню прав підозрюваного, обвинуваченого і підсудного на захист сприяв Закон "Про внесення змін і доповнень до окремих статей КПК України" від 23 грудня 1993 року.
4 лютого 1994 року було прийнято Закон України "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві".
Аналогічно кримінально-процесуальному розвивалося цивільно-процесуальне законодавство. Наближенню цивільного судочинства до загального типу цивільного процесу сприяє нова редакція ст. 30 ЦПК, за якою суд звільняється від збирання доказів за власною ініціативою. Він може тільки сприяти сторонам у наданні доказів до судового розгляду.
У зв'язку з прийняттям Закону України "Про прокуратуру" було скасовано прокурорський нагляд у цивільному судочинстві.
У зв'язку з проведенням судової реформи до процесуального законодавства України внесено суттєві доповнення, що набули відображення в законах України "Про внесення змін у Кримінально-процесуальний кодекс України" від 21 червня 2001 р., "Про внесення змін у Кримінальний і Кримінально-процесуальний кодекси України" від 21 червня 2001 р. і 14 березня 2002 р., "Про внесення змін в Арбітражно-процесуальний кодекс України" від 3 квітня 2003 р. У липні 2005 р. Президент України підписав прийнятий Верховною Радою України Кодекс адміністративного судочинства України, що дасть можливість "запустити" давно заплановану систему адміністративних судів. Як і раніше, актуальним залишається прийняття нових процесуальних кодексів: кримінально-процесуального, цивільного процесуального, господарського процесуального.
Але тільки змінами та доповненнями до чинних актів проблему процесуального законодавства вирішити було неможливо. Життя вимагало його кодифікації.
Цивільно-процесуальне законодавство
За роки незалежності значну кількість змін, якими вирішувалися окремі проблеми цивільного судочинства, було внесено до Цивільного процесуального кодексу України 1963 р. Такі фрагментарні зміни положень цього Кодексу призвели до неузгодженості, розбалансованості його норм, що ускладнило їх застосування.
18 березня 2004 р. Верховна Рада України прийняла новий Цивільний процесуальний кодекс України, який мав основним завданням забезпечити повноцінне функціонування судової системи шляхом урегулювання порядку провадження у цивільних справах у судах відповідно до Конституції та законів України. Кодекс надає судам можливість реалізувати покладені на них обов'язки, забезпечити правильний та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав та свобод фізичних і юридичних осіб, а також охорону державних та громадських інтересів. Цивільний процесуальний кодекс України складається з одинадцяти розділів, кожний з яких містить глави: розділ І "Загальні положення"; розділ 11 "Наказне провадження"; розділ III "Позовне провадження"; розділ IV "Окреме провадження"; розділ V "Перегляд судових рішень"; розділ VI "Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень"; розділ VIІ "Судовий контроль за виконанням судових рішень"; розділ VIII "Про визнання та виконання рішень іноземних судів в Україні"; розділ IX "Відновлення втраченого судового провадження"; розділ X "Провадження у справах за участю іноземних осіб"; розділ XI "Прикінцеві та перехідні положення". Кодекс містить деякі принципово нові положення, спрямовані на забезпечення швидкого і справедливого судочинства, дотримання прав учасників цивільного процесу. Водночас вдалося зберегти наступництво основних інститутів цивільного процесу, що, у свою чергу, сприяє доступності нового Кодексу для учасників цивільного судочинства.
Кодексом запроваджується спрощений порядок розгляду цивільних справ — наказне провадження.
Адміністративний процес
6 липня 2005 р. Верховна Рада України прийняла Кодекс адміністративного судочинства України, вперше з пострадянських країн.
Кодекс адміністративного судочинства України (далі — КАС України) містить 7 розділів і 272 статті. У першому розділі містяться загальні положення адміністративного судочинства в Україні, зокрема, призначення самого Кодексу адміністративного судочинства. Особливу увагу слід приділити ст. З КАС України, в якій визначаються багато раніше не встановлених понять, зокрема: справа адміністративної юрисдикції, адміністративний процес визначається КАС України як правовідносини, які складаються під час здійснення адміністративного судочинства. В цьому розділі закріплені також принципи адміністративного судочинства.