Вставка горизонтів у тривимірний каркасний грід
Це вставлення горизонтів у 3D грід. На вхід даємо чотири часові поверхні 3D (Base Cretaceous, Top Tarbert, Top Ness и Top Etive). Задаємо параметри майбутніх горизонтів, для Base Cretaceous - тип Erosional, аля всіх інших – Comfortable. Отримуємо горизонти у часовій моделі (рис. 41, 42).
Рис. 41. Вставка горизонтів
Рис. 42. Відображення горизонтів у 3Д вікні
Глибинне перетворення
Модель розломів і 3D грід були побудовані в часовому масштабі, який потрібно перетворити в глибинний. Крім горизонтів, які будуть перетворені в глибинний масштаб, інші поверхні, такі як Seabed, можуть використовуватися в якості вихідної поверхні для здійснення процесу глибинного перетворення. Це означає, що між базовим рівнем і поверхнею дна моря, дном моря і покрівлею резервуара можуть існувати інтервальні швидкості.
Глибинне перетворення моделюється в декілька етапів:
- Створення швидкісної моделі, яка буде використовуватися для глибинних перетворень інших об’єктів;
- Власне глибинне перетворення. Початковий часовий грід вибирається разом зі швидкісною моделлю і настройками перетворень піларів.
Спочатку потрібно зробити перетворення в швидкісну модель. Для цього використовується процес «Make velocity model». В процесі її створення використовуються відбивки по свердловинам для ув’язки пластів.
Після створення швидкісної моделі можемо зробити перетворення в глибинну модель. Для цього використовується як швидкісна модель так і структурний каркас (Скелетон).
Спочатку відкривається вікно процесу (рис. 43), де потрібно додати 4 горизонти та 1 площину, встановити корегування по відбивкам свердловин.
Також потрібно ввести константи:
a) Base Cretaceous: - 0.4
b) Top Tarbert: - 0.22
c) Top Ness: - 0.23
d) Top Etive: - 0.11
Рис. 43. Вікно створення швидкісної моделі
Коли ми ввели все в таблицю, ми натискаємо ОК і отримаємо швидкісні характеристики (рис. 44, 45).
Рис. 44. Створена швидкісна модель
Рис. 45
Створення зон
В цій вправі головним завданням стала побудова структурного каркасу. Для його реалізації потрібно виконати три кроки – побудова ізохор, побудова зон і розбиття на шари. Перед створенням зон потрібно створити ізохори. Ізохори можна згенерувати двома способами. Якщо свердловини вертикальні, то використовується простий спосіб; якщо ж вони викривлені, то для створення ізохор необхідна поверхня на додаток до точок маркерів. Ізохори - це карта потужностей уздовж TVT (Справжньої вертикальної потужності), а ізопахіти - уздовж TST (Справжньою стратиграфической потужності). Ми будемо розглядати тільки простий метод, навіть якщо наші свердловини не зовсім вертикальні. Зауваження: якщо 3D грід з зонами вже створений, то ізохора може бути виведена безпосередньо через настройки зони в фільтрі зон 3D гріда.
Це процес вставки геологічних зон в стратиграфічні інтервали вище, між і нижче горизонтів, які були вставлені в процесі Make Horizons. Зони зазвичай задаються на основі гріду ізохор, постійних значень або завдання пропорційних товщини щодо існуючих горизонтів (рис. 46). Хімічні розбивки можуть використовуватися для підгонки горизонтів, які будуть створені, до свердловинних даних.
Рис. 46. Створення ізохор
Останнім кроком у даній вправі є розбиття попередніх результатів на шари, тобто розшарування – завдання потужності й орієнтації шарів між горизонтами 3D гріду. Для виконання цього кроку я використав процес Layering, котрий робить розширення гріду більш високим й для даного процесу не потрібно жодних вхідних даних. Після заповнення вікна процесу необхідними атрибутами, я отримав розшарований 3D грід, зображений на рис. 47, 48.
Рис. 47. Створення Bulk Volume (Загального об’єму)
Рис. 48. Розбиття на шари
Рис. 49. Створення властивостей над контактами