Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Лекция Геополитика ФИФ.docx
Скачиваний:
4
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
809 Кб
Скачать
☆

2.3. Німецькоцентрична геополітика к.Хаусхофера

Свого «апогею» німецька геополітика досягла у науково-практичній діяльності генерала армії, дипломата, викладача Карла Хаусхофера. У 1917 р., докладно опрацювавши роботу Р. Челлена «Держава як форма життя», Хаусхофер визначив геополітику метою свого життя. Він вважається незаперечним авторитетом, очільником німецької геополітичної школи, з чим погоджувалися навіть його критики. Його основні ідеї викладені в таких працях, як: «Межі в їх географічному і політичному значенні» (1927), «Про геополітику: роботи різних років» (1928), «Статус-кво і оновлення життя» (1939), «Континентальний блок: Центральна Європа, Євразія, Японія» (1941).

З авдяки зусиллям Хаусхофера геополітика в Німеччині стала фокусом суспільної уваги, її обов’язково викладали в університетах, друкувався «Журнал геополітики» (1924-1944), у Мюнхені створений Інститут геополітики (1924), який був визнаний на вищих щаблях нацистської влади. Хаусхофер підтримував найтісніші контакти з Р. Гессом, через якого кілька разів спілкувався з Гітлером. Знайомство фюрера з ідеями Хаусхофера було опосередкованим (в інтерпретації Гесса) і поверховим. Геополітика використовувалася Гітлером настільки, наскільки дозволяла виправдовувати нацистську політику. Тому звинувачення К. Хаусхофера у прямій участі та вирішальній ролі його теорії у розробці військової стратегії Третього рейху є перебільшеними. Той і сам запевняв, що наука геополітики була незрозумілою для недоука Гітлера.

Карл Хаусхофер

(1869 – 1946)

В основі концепції К.Хаусхофера – постулат про дуалізм Суші і Моря. Оскільки морські держави, передусім США і Великобританія, проводили «політику анаконди» по відношенню до континентальних країн, про що свідчить Версальський договір, то континентальні держави мають йти блоком проти морських. Ця ідея зафіксована у «концепції Великих просторів», в якій звичайні національні держави мають розвиватися у напрямку нової форми політичної організації – великого простору (тобто орієнтуватися до об’єднання), при цьому формування геополітичних макроструктур побудовано на переважанні або зміні широтних і меридіональних типів експансії світових держав. Хаусхофер виходив з визнання протистояння «великих просторів» уздовж паралелей (англо-американський комплекс) і меридіанів (східно-азіатський комплекс). З цієї позиції майбутнє планети залежить від здатності англо-американського комплексу до експансії уздовж паралелей нейтралізувати спротив східно-азіатського уздовж меридіанів.

Ці ідеї були розвинуті в іншій концепції Хаусхофера – панрегіоналізму. Панрегіони – це меридіональні глобальні економічні регіони (кожний складається з ядра і периферії), які базувалися на т. зв. панідеях, що зосереджували в собі єдність розуміння соціально-політичних, економічних, культурних проблем держав, які входили до складу панрегіонів. За Хаусхофером світ складається з 3 панрегіонів, орієнтованих з півночі на південь: пан-Америка на чолі з США, Євро-Африка з ядром в Німеччині, пан-Азія (з Австралією) з ядром в Японії. Дещо пізніше Хаусхофер виділив ще й пан-Росію з її впливом на Персію, Афганістан та Індостан.

«...Геополітика представляє собою постійний запас політичних знань, які можна викладати і засвоювати. Цей запас інформації можна порівняти з мостом, що відкриває шлях до політичної діяльності, з географічною свідомістю, що веде до стрибка зі світу знань у світ влади, а не із світу незнання у світ влади, оскільки другий стрибок буває більш довгим і більш небезпечним». (К.Хаусхофер)

Формування геополітичних поглядів К.Хаусхофера відбувалося під впливом поразки Німеччини у Першій світовій війні, за якою вона втратила 12% своєї території і усі колонії. Перенаселення в країні і її принизливий міжнародний імідж надихнули К.Хаусхофера на пошук наукових аргументів щодо необхідності розширення життєвого простору Німеччини і набуття нею панівного статусу у світі. На його думку, проблему вирішить мирне приєднання нових територій на кшталт аншлюсу Австрії і Судетської області, об’єднання усіх територій, заселених етнічними німцями, а якщо це неможливо, переселення їх на територію рейху. Ідеальним було б суміщення національних і державних кордонів країни.

Однак реванш Німеччини можливий лише зі стратегічними союзниками. Хаусхофер наполягав на союзі з континентальними Росією та, як не дивно, Японією (яку вважав «спорідненою» в духовно-культурному плані з Німеччиною). Так з’явилася концепція континентального блоку, де була втілена ідея осі Берлін – Москва – Токіо (орієнтації на Схід), а фактично великого євразійського континентального союзу. Вважаючи Центральну Європу оплотом Німеччини, Хаусхофер вказував на Схід як провідний напрям німецької територіальної експансії (але ж мирної!), який дарує його вітчизні сама доля. Реалізація цієї ідеї забезпечила б Німеччині широкі трансконтинентальні комунікації і вихід до відкритого океану, а це дало б можливість володіти і континентальною, і морською могутністю, і встановити світове панування. Тому німецько-радянський пакт 1939 р. був позитивно оцінений К.Хаусхофером. Надалі його концепція була спотворена, Хаусхофер був безпорадний стати на заваді реалізації військової агресії Гітлера. Після провалу Липневої змови 1944 р. за участю його сина, Хаусхофера відправляють до концтабору. Розстріл сина у квітні 1945 р., арешт американськими військами у травні 1945 р. та допити за Нюрнберзьким трибуналом довели К.Хаусхофера до самогубства.