- •Короткий зміст лекції:
- •1. Критерії періодизації вікового розвитку.
- •2. Проблема розвитку дитини у вітчизняній психології.
- •3. Погляди на розвиток дитини зарубіжних психологів.
- •4. Формування особистості суб'єкта спілкування, пізнання і діяльності в дошкільному періоді.
- •5. Гра і її роль у психічному розвитку.
- •6. Основні проблеми фізичного і психічного розвитку дитини.
- •7 . Формування суб'єкта навчально - пізнавальної діяльності.
- •8 . Суперечності індивідуального розвитку і його гетерохронність.
- •9. Вікові класифікації.
7 . Формування суб'єкта навчально - пізнавальної діяльності.
У шкільні роки складаються цілісні ефекти особистості і суб'єкта: характер, загальні та спеціальні здібності, цілепокладання, професійна спрямованість, ціннісні орієнтації, довільна саморегуляція поведінки та діяльності. Ці компоненти особистості є психологічними передумовами для вступу в життя. Головним є мотиваційна сфера. У свідомості першокласників головним є соціальний мотив - прагнення до нової позиції школяра. Надалі моральні категорії можуть виступати в якості мотивів.
У старшому шкільному віці можуть виступати мотиви, пов'язані зі змістом навчальної діяльності і процесом її здійснення, тобто розвиток пізнавальних інтересів .
Інтерес до чогось конкретного (наприклад , розповіді вчителя) може замінюватися більш стійким інтересом до теорій і закономірностям.
У дослідженні М.В.Матюхіной виділені 2 групи мотивів:
1. Інтерес до фактів, правилами.
2. Інтерес до суті явищ, до їх походженням (дізнатися, звідки походять числа, чому предмет називається певним словом).
Мотивація навчального процесу включає в себе три рівні:
1. Виконавський .
2. Пошуково-виконавський - виводити правила з мови, математики.
3. Творчий - самому придумувати завдання і вправи.
Б.Г.Ананьев показав значення операційних механізмів у психічній еволюції дитини.
Спостереження стає універсальною формою навчання, так як воно включається до системи:
«Спостереження - вимір»;
«Спостереження - читання»;
«Спостереження - моделювання»;
«Спостереження - виконання гімнастичних вправ».
Формування суб'єкта навчальної діяльності передбачає включення в його структуру 3 блоків:
І – Функціонального;
ІІ – Операційного;
ІІІ – Мотиваційного;
Порушення одного з блоків веде до неуспішності. Школяр, стаючи суб'єктом пізнавальної діяльності одночасно набуває особистісні властивості і особистісні відносини в процесі навчання. Розвиток інтелектуальних рис залежить від прагнення до розумової роботи з опорою на розвинені розумові навички.
8 . Суперечності індивідуального розвитку і його гетерохронність.
Відомий психолог Б.Г. Ананьєв підкреслював необхідність побудови цілісної системи вікового розвитку людини, що включає в себе дані про всіх фазах і стадіях людського життя і розкриває єдність індивідуальних особливостей. Ананьєв вказує на те, що індивідуальне розвитку людини, як і всякого іншого організму, є онтогенез із закладеною в ньому філогенетичної програмою. Нормальна тривалість життя і послідовна стадій або фаз індивідуального розвитку строго визначені цією програмою та видовими особливостями.
У онтогенез людини виникають і долаються багато протиріч між спадковістю і середовищем, між різними регуляторами життєдіяльності, різними системами, органами і тканинами в цілісній структурі організму. Один з напрямків цих внутрішніх протиріч - нерівномірність розвитку, тобто коли різні психічні функції, властивості і освіти розвиваються нерівномірно і кожна з них має свої традиції підйому, стабілізації і спаду.
Гетерохронність розвитку означає не збіг у часі фаз розвитку окремих органів і функцій вольових дій. З першого моменту життя людина залежить від соціальних умов існування та виховання. Історія особистості, хоча і відрізняється датою народження, починається набагато пізніше. Не менш важким, ніж об'єктивне визначення «початку» індивіда, особистості суб'єкта діяльності, є визначення об'єктивних критеріїв зрілості людини.
За часом не збігається наступ зрілості людини як індивіда (фізична зрілість), особистості (громадянська), суб'єкта пізнання (розумова) і суб'єкта праці (працездатність). Сукупність цих напрямків у розвитку стає основою для формування індивідуальності людини.
Таким чином, облік вікових особливостей людини базується не тільки на обліку хронологічного віку, а й на наступних вимірах:
• життєвий шлях людини, що включає в себе як вікові, так і психологічні, соціальні виміри;
• загальні властивості культури та суспільства, від яких залежать традиційні способи виховання дітей, структури сім'ї, що переважають установки, особливості національної психології;
• історична ситуація, в якій відбувається розвиток людини, особливості його покоління (не можна, наприклад порівнювати поведінку і рівень розвитку сучасних старшокласників і їх однолітків 30- х і 50- х років ХХ століття, не враховуючи впливу акселерації);
• індивідуально - типологічні, зокрема, диференційно-психологічні особливості людей (статеві, конституційні особливості, типи нервової системи, темпи дозрівання).
Таким чином, вік людини є завжди конвергенція біологічного, історичного і психологічного часу.
Поки в психології не вивчили життєвого шляху людини цілком, здавалося, що істотні зміни відбуваються тільки на перших етапах дозрівання і в старості, дорослість вважалася етапом максимальної стабільності. Проте дослідження останніх років показали, що зрілість не є метою розвитку і тим більше його кінцем: процес розвитку принципово безмежний, тому що являє собою основний спосіб існування особистості.
Ключовою проблемою вікової психології є проблема періодизації життєвого циклу. Нерівномірність процесів і гетерохронність зміни станів індивіда як відображення внутрішніх протиріч розвитку містять різні можливості життя - від передчасного старіння в одних випадках до довголіття - в інших. Справді, можна бути 30-річним дідом і «молодим» 70-річним чоловіком, творчо і фізично активним.
