Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
2 лекція - формування особи суб кту сп лкування.doc
Скачиваний:
2
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
90 Кб
Скачать
☆

7 . Формування суб'єкта навчально - пізнавальної діяльності.

У шкільні роки складаються цілісні ефекти особистості і суб'єкта: характер, загальні та спеціальні здібності, цілепокладання, професійна спрямованість, ціннісні орієнтації, довільна саморегуляція поведінки та діяльності. Ці компоненти особистості є психологічними передумовами для вступу в життя. Головним є мотиваційна сфера. У свідомості першокласників головним є соціальний мотив - прагнення до нової позиції школяра. Надалі моральні категорії можуть виступати в якості мотивів.

У старшому шкільному віці можуть виступати мотиви, пов'язані зі змістом навчальної діяльності і процесом її здійснення, тобто розвиток пізнавальних інтересів .

Інтерес до чогось конкретного (наприклад , розповіді вчителя) може замінюватися більш стійким інтересом до теорій і закономірностям.

У дослідженні М.В.Матюхіной виділені 2 групи мотивів:

1. Інтерес до фактів, правилами.

2. Інтерес до суті явищ, до їх походженням (дізнатися, звідки походять числа, чому предмет називається певним словом).

Мотивація навчального процесу включає в себе три рівні:

1. Виконавський .

2. Пошуково-виконавський - виводити правила з мови, математики.

3. Творчий - самому придумувати завдання і вправи.

Б.Г.Ананьев показав значення операційних механізмів у психічній еволюції дитини.

Спостереження стає універсальною формою навчання, так як воно включається до системи:

«Спостереження - вимір»;

«Спостереження - читання»;

«Спостереження - моделювання»;

«Спостереження - виконання гімнастичних вправ».

Формування суб'єкта навчальної діяльності передбачає включення в його структуру 3 блоків:

І – Функціонального;

ІІ – Операційного;

ІІІ – Мотиваційного;

Порушення одного з блоків веде до неуспішності. Школяр, стаючи суб'єктом пізнавальної діяльності одночасно набуває особистісні властивості і особистісні відносини в процесі навчання. Розвиток інтелектуальних рис залежить від прагнення до розумової роботи з опорою на розвинені розумові навички.

8 . Суперечності індивідуального розвитку і його гетерохронність.

Відомий психолог Б.Г. Ананьєв підкреслював необхідність побудови цілісної системи вікового розвитку людини, що включає в себе дані про всіх фазах і стадіях людського життя і розкриває єдність індивідуальних особливостей. Ананьєв вказує на те, що індивідуальне розвитку людини, як і всякого іншого організму, є онтогенез із закладеною в ньому філогенетичної програмою. Нормальна тривалість життя і послідовна стадій або фаз індивідуального розвитку строго визначені цією програмою та видовими особливостями.

У онтогенез людини виникають і долаються багато протиріч між спадковістю і середовищем, між різними регуляторами життєдіяльності, різними системами, органами і тканинами в цілісній структурі організму. Один з напрямків цих внутрішніх протиріч - нерівномірність розвитку, тобто коли різні психічні функції, властивості і освіти розвиваються нерівномірно і кожна з них має свої традиції підйому, стабілізації і спаду.

Гетерохронність розвитку означає не збіг у часі фаз розвитку окремих органів і функцій вольових дій. З першого моменту життя людина залежить від соціальних умов існування та виховання. Історія особистості, хоча і відрізняється датою народження, починається набагато пізніше. Не менш важким, ніж об'єктивне визначення «початку» індивіда, особистості суб'єкта діяльності, є визначення об'єктивних критеріїв зрілості людини.

За часом не збігається наступ зрілості людини як індивіда (фізична зрілість), особистості (громадянська), суб'єкта пізнання (розумова) і суб'єкта праці (працездатність). Сукупність цих напрямків у розвитку стає основою для формування індивідуальності людини.

Таким чином, облік вікових особливостей людини базується не тільки на обліку хронологічного віку, а й на наступних вимірах:

• життєвий шлях людини, що включає в себе як вікові, так і психологічні, соціальні виміри;

• загальні властивості культури та суспільства, від яких залежать традиційні способи виховання дітей, структури сім'ї, що переважають установки, особливості національної психології;

• історична ситуація, в якій відбувається розвиток людини, особливості його покоління (не можна, наприклад порівнювати поведінку і рівень розвитку сучасних старшокласників і їх однолітків 30- х і 50- х років ХХ століття, не враховуючи впливу акселерації);

• індивідуально - типологічні, зокрема, диференційно-психологічні особливості людей (статеві, конституційні особливості, типи нервової системи, темпи дозрівання).

 Таким чином, вік людини є завжди конвергенція біологічного, історичного і психологічного часу.

Поки в психології не вивчили життєвого шляху людини цілком, здавалося, що істотні зміни відбуваються тільки на перших етапах дозрівання і в старості, дорослість вважалася етапом максимальної стабільності. Проте дослідження останніх років показали, що зрілість не є метою розвитку і тим більше його кінцем: процес розвитку принципово безмежний, тому що являє собою основний спосіб існування особистості.

Ключовою проблемою вікової психології є проблема періодизації життєвого циклу. Нерівномірність процесів і гетерохронність зміни станів індивіда як відображення внутрішніх протиріч розвитку містять різні можливості життя - від передчасного старіння в одних випадках до довголіття - в інших. Справді, можна бути 30-річним дідом і «молодим» 70-річним чоловіком, творчо і фізично активним.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]