- •Професор а.Рідлер
- •Змістовий модуль 1. Педагогіка вищої школи
- •Тема 1. Педагогіка вищої школи як галузь педагогіки
- •Питання для самоконтролю
- •Тема 2 . Професійна освіта студентів як основна категорія педагогіки вищої школи
- •3. Типи та статуси вищих навчальних закладів, форми навчання у внз.
- •Питання до самоконтролю
- •Тема 3. Виховання студентської молоді
- •Тема 4. Студент к суб’єкт процесу навчання у вищій школі
- •3. Адаптація студента до навчання у вищій школі, її види та умови ефективності
- •Тема 5. Психолого-педагогічні особливості роботи зі студентською групою
- •1.Психологічні особливості та структура студентської групи.
- •Тема 6. Особистість та діяльність викладача вищої школи
- •Український педагог Василь Сухомлинський застерігав, що в жодній справі помилки і невдачі не призводять до таких тяжких наслідків, як у педагогічній.
- •II. Дидактичні здібності:
- •III Організаційно-комунікативні здібності:
- •2.Професійна самосвідомість викладача. Особливості професійного самовизначення та становлення «я-концепції» викладача.
- •3.Наукова організація праці майбутнього викладача як чинник його професійного самовдосконалення
- •Головною проблемою вищої освіти є не стільки передача знань майбутнім фахівцям вищого технічного навчального закладу, скільки формування їхньої творчої особистості.
- •Усвідомлення «я-ідеального професійного» викликає бажання самовдосконалюватися.
- •4.Психолого-педагогічна структура діяльності викладача.
- •Питання для самоконтролю
- •Тема 7. Педагогічне спілкування
- •1.Сутність та особливості педагогічного спілкування.
- •У будь-якій педагогічній технології головним є студент
- •3. Бар'єри в спілкуванні «викладач-студент». Моделі спілкування педагога і студентів.
- •4. Стратегії, прийоми, методи вирішення педагогічних конфліктів. Правила педагогічного спілкування.
- •Тема 8. Організація освітнього процесу у вищому навчальному закладі
- •2.Сутність процесу навчання у вищій школі.
- •3. Структура діяльності суб'єктів навчального процессу: викладання і учіння.
- •Питання до самоконтролю
- •Тема 9. Організаційні форми, методи і засоби навчання у вищому навчальному закладі
- •4. Організація та методика проведення контрольних заходів у внз.
- •1.Методи організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності:
- •Питання до самоконтролю
- •Тема 10. Методика застосування сучасних технологій навчання у вищому навчальному закладі
- •Питання до самоконтролю
- •Короткий термінологічний словник
- •Список використаних джерел
- •Винославська о.В. Психологія [Електронний ресурс] / о.В. Винославська – Режим доступу: http://www.Ebk.Net.Ua/Book/psychology/vinoslavska_psihologiya/zmist.Htm
- •Головною проблемою вищої освіти є не стільки передача знань майбутнім фахівцям вищого технічного навчального закладу, скільки формування їхньої творчої особистості.
Тема 8. Організація освітнього процесу у вищому навчальному закладі
Дидактика вищої школи як галузь педагогіки вищої школи.
Сутність процесу навчання у вищій школі.
Структура діяльності суб'єктів навчального процессу: викладання і учіння.
Закономірності і принципи навчання у вищій школі.
Зміст освіти у вищій школі.
Дидактика вищої школи як галузь педагогіки вищої школи. Цілеспрямована і планомірна підготовка майбутніх фахівців різного профілю у вищих навчальних закладах є основним завданням процесу навчання. Вирішуючи його, вищі навчальні заклади водночас досягають і загальної цілі, яка передбачає всебічний розвиток студентів, виховання активних і свідомих громадян України.
Таким чином, навчання як основна категорія педагогіки вищої школи тісно пов’язане з таким розділом педагогіки вищої школи, як дидактика, яка досліджує закономірності процесу навчання.
Термін «дидактика» (грец. — повчальний) запровадив у науковий обіг німецький педагог Вольфганг Ратке (Ратихій) (1571—1635), який назвав свій курс лекцій «Короткий звіт із дидактики або мистецтво навчання Ратихія». Відомий як автор проекту реформи школи і суспільства, він робив спробу створити нові методи викладання мов.
У такому самому значенні вжив його і чеський педагог Ян-Амос Коменський (1592—1670), який опублікував у 1637 р. в Амстердамі свою працю «Велика дидактика», що представляє універсальне мистецтво навчання усіх усьому.
Дидактичні погляди В.Ратке і Я.-А. Коменського докорінно відрізнялися. Якщо Ратке відводив учням у навчальному процесі пасивну роль, то Я.-А.Коменський був рішучим прихильником заохочення школярів до самостійності і активності.
На сьогодні, дидактика (грец. — повчальний) вищої школи — галузь педагогіки вищої школи, яка розробляє теорію освіти і навчання у вищих навчальних закладах, а також виховання у процесі навчання.
Невеликий екскурс в історію педагогіки допоможе висвітлити одне принципове питання.
Вища школа і навчально-виховний процес в ній, як відомо, має багатовікову історію; щодо педагогіки вищої школи і дидактики вищої школи як її складової, то на повний голос заговорили про ці науки лише 20-25 років тому. Вже було зазначено, що сама педагогіка почала відбруньковуватися від філософії у ХVІІ ст., що пов’язано з ім’ям Я.-А. Коменського, і потім майже 300 років розвивалася без проблематики вищої школи. Навіть такий авторитет, як К.Ушинський, не вважав навчання і освіту у вищому навчальному закладі об’єктом дослідження педагогіки. Щодо цього він писав: «У педагогіки надзвичайно широка основа і надзвичайно вузьке верхів’я: дидактика початкової освіти може наповнювати томи; дидактика читання лекцій в університеті може бути висловлена двома словами: «Знай добре свій предмет і ясно викладай його». Виникає закономірне запитання: що викликало до життя у другій половині ХХ століття такий активний розвиток педагогіки і дидактики вищої школи? Чому так швидко, менш, ніж за 100 років, спостереження і висновки Ушинського застаріли, а з цієї проблеми сьогодні надруковано тисячі наукових праць?
Відповідь, мабуть, потрібно шукати у бурхливому розвитку вищої освіти, науки, техніки, культури в ХХ-ХІ століттях, що кардинально змінило концепцію вищої освіти. Зокрема, зросло значення університетів, що стали науковими та науково-методичними центрами вищої освіти.
Сьогодні сучасна дидактика вищої школи спрямована на забезпечення ефективної підготовки майбутніх фахівців. Цьому мають сприяти такі методологічні підходи (В. Лозова):
— особистісний, який полягає у визнанні особистості як продукту соціального розвитку, носія культури, інтелектуальної і моральної свободи, права на повагу. Він передбачає опору на природний процес саморозвитку, самореалізацію, самоствердження, створення для цього відповідних умов;
— діяльнісний, спрямований на організацію діяльності суб'єкта, яка б забезпечувала його активність у пізнанні, праці, спілкуванні, саморозвитку;
— системний, який орієнтує на визначення навчання як цілеспрямовану творчу діяльність його суб'єктів, мета, завдання, зміст, форми і методи якої взаємопов'язані;
— гуманістичний, який передбачає духовно-особистісну спрямованість кожного навчального предмета, формування стосунків між студентами, викладачами й студентами на основі поваги, довіри, чуйності, доброзичливості, уваги, співчуття, віри у можливості людини;
— ресурсний, що зосереджений на питаннях організації навчання, орієнтованого на виявлення і розвиток потенційних можливостей кожного студента;
— синергетичний (грец.— той, що діє разом), який полягає у здійсненні самореалізації і саморозвитку особистості на основі постійної взаємодії із навколишнім середовищем, яке сприяє формуванню нових якостей особистості;
— аксіологічний (грец. — цінність), який забезпечує вивчення явищ з метою виявлення їх можливостей задовольняти потреби людини, вирішувати завдання гуманізації суспільства, в якому людина є найвищою цінністю;
— компетентнісний (лат. — належний, відповідний), що передбачає аксіологічні, мотиваційні, рефлексивні, когнітивні, операційно-технологічні та інші результати навчання, які відображають розширення не тільки знань, умінь і навичок, а й досвіду емоційно-ціннісного ставлення до дійсності.
Більшість фахівців під професійною компетенцією розуміють сукупність ключової (психологічної, громадянської, культурної, комунікативної, здоров’язберігаючої (ортобіотичної), володіння інформаційними технологіями), базової (відображає специфіку певної професійної діяльності: педагогічної, інженерної тощо) і спеціальної — інтегрованої (реалізація ключових і базових компетенцій у певній сфері професійної діяльності) компетентності.
На Всесвітньому конгресі з інженерної освіти було розглянуто такі вимоги до випускника вищого технічного навчального закладу:
професійна компетентність (поєднання теоретичних знань і практичної підготовленості, здатність здійснювати усі види професійної діяльності, визначені освітнім стандартом спеціальності або спеціалізації);
комунікативна готовність (володіння літературною діловою письмовою й усною мовою, знання однієї з європейських мов, уміння розробляти технічну документацію і користуватися комп’ютерною технікою та іншими засобами зв’язку й інформації, знання психології та етики спілкування, володіння навичками управління професійною групою та колективом);
розвинута здатність до творчих підходів у вирішенні професійних завдань, уміння орієнтуватися в нестандартних ситуаціях і умовах, аналізувати проблемні ситуації, умови, завдання; розробляти план дій; готовність до реалізації плану і відповідальність за його виконання;
стійке усвідомлення та позитивне ставлення до своєї професії, прагнення до постійного особистісного та професійного удосконалення;
володіння методами техніко-економічного аналізу виробництва з метою його раціоналізації, оптимізації, а також методами екологічного забезпечення виробництва й інженерного захисту навколишнього середовища;
розуміння тенденцій і основних напрямків розвитку науки і техніки.
Найважливішими завданнями дидактики вищої школи є:
— розкриття педагогічних закономірностей, що діють у межах освіти і навчання, і використання їх з метою вдосконалення навчального процесу у вищій школі;
— розроблення теорії вищої освіти;
— конструювання (модернізація) освітніх технологій;
— удосконалення змісту підготовки фахівців різних профілів (визначення оптимальних шляхів, вибір методів, форм, технологій навчання).
Будучи теоретичною наукою, дидактика вищої школи водночас займається формуванням дидактичних відношень у педагогічній практиці. Йдеться про дидактичні знання. Вони, а також їх творче застосування, сприяють формуванню педагогічної майстерності викладача вищої школи. Просте вивчення, засвоєння і використання педагогічного досвіду інших викладачів — необхідна, але недостатня умова педагогічної творчості, а просте копіювання навіть найунікальнішого досвіду без знання об'єктивних закономірностей педагогічного процесу може дати негативні результати.
Функції дидактики. Дидактика розглядає навчання у двох аспектах: як об'єкт вивчення і як об'єкт конструювання. З огляду на це виокремлюють дві функції дидактики: науково-теоретичну і конструктивно-технологічну (В.Попков і А.Кожухов).
Науково-теоретична функція полягає у вивченні, систематизації та узагальненні педагогічного досвіду, його науковому обґрунтуванні, поясненні на основі відкритих психологією закономірностей і механізмів пізнавального, психомоторного розвитку особистості.
Конструктивно-технологічна функція дидактики — це розроблення змісту, ефективних методів, прийомів і засобів навчання, конструювання навчальних технологій. Вона допомагає з'ясувати, як, враховуючи об'єктивні закономірності пізнавального розвитку студентів, організувати навчальний процес для забезпечення його максимальної ефективності; які форми, методи і засоби є оптимальними в конкретних ситуаціях; якими принципами і правилами слід керуватися викладачу та ін.
Отже, найнадійнішим шляхом удосконалення педагогічної майстерності викладача вищої технічної школи є дидактичне осмислення свого викладацького досвіду і звернення до дидактики як галузі знань, що є основним орієнтиром у питаннях навчання у вищій школі.
Основні категорії дидактики. Дидактика як галузь педагогіки, що має свій предмет і сферу дослідження, вирішує чітко окреслене коло питань. Вона оперує певним колом понять.
Як педагогічна дисципліна дидактика оперує загальними поняттями педагогіки: «виховання», «педагогічна праця», «освіта» тощо. Але як теорія освіти і науки вона послуговується власними поняттями. До них належать
процес навчання;
принципи навчання;
зміст освіти;
методи навчання;
форми організації навчання.
