Після опрацювання даної теми, ви повинні вміти:

і. Розрізняти поняття «шлюб» та «сім'я» і давати їм характеристику.

2. Характеризувати особливості різновидів української сім'ї.

3. Давати характеристику основним положенням Кодексу про шлюб в Україні.

4. Визначити зміст правових відносин між подружжям, батьками та дітьми.

5. Перерахувати та охарактеризувати основні функції сім'ї. '

Питання для самоперевірки та обговорення

1. Дайте визначення шлюбу та сім'ї.

2. Як реалізувався принцип соціальної ендогамії при укладанні шлюбу в Україні? Як ви ставитесь до цього тепер?

3. Які типи сімей переважають нині в Україні, у вашому регіоні, селі?

4. Обговоріть важливість та необхідність знання прав та обов'язків подружжя при укладенні шлюбу.

5. Яка функція сім'ї, на вашу думку, є найголовнішою? Обґрунтуйте свою думку.

6.3. Батьківська педагогіка

Важкі діти в сім’ї

Процес виховання дітей майже ніколи не протікає спокійно і рівно. Він складний і має безліч протиріч. Під впливом ряду обставин у дитини можуть виникати конфлікти з батьками, навколишніми людьми причиною яких є розходження між зовнішніми вимогами, які до неї ставляться і її внутрішніми прагненнями та бажаннями, які не відповідають вказівкам і вимогам дорослих членів сім'ї. Якщо таких конфліктів багато і вони мають постійне місце в житті дитини, то їх постійність формує характер дитини, в основу якого лягає негативне ставлення до вимог батьків. І як наслідок, вже до кінця дошкільного віку з'являються, так звані, «важкі» діти. Поведінка важких дітей характеризується досить стійкими відхиленнями, тобто вона не відповідає соціально-закріпленим нормам і правилам.

А.С. Макаренко підкреслював, що «важка» дитина - це нормальна дитина, розвиток якої підкоряється загальним законам, а окремі викривлення в цьому розвитку слід шукати в умовах життя і помилках виховання в сім'ї.

Яких же дітей вважають "важкими", чим вони різняться від інших дітей?

Останнім часом у педагогіці все більше переймаються цією проблемою. Головною ознакою, за якою можна вважати, чи є дитина «важкою» чи ні, є неприйняття нею засобів педагогічного впливу. Вона протікає в яскраво виражених негативних реакціях на звичні пропозиції чи прохання батьків. Дитина виявляє невмотивовану неслухняність, упертість та вередування без видимих на те причин.

Іншою важливою ознакою є ускладнені взаємини з іншими дітьми в сім'ї чи однолітками за межами сім'ї, часті конфлікти «важкої» дитини з оточенням. Це виявляється в нестриманості, порушенні встановлених правил, войовничому ставленні до всіх (забирає іграшки, заважає своїми діями іншим). В інших випадках, навпаки, «важкі» діти відмовляються від контактів з членами сім'ї, надають перевагу самотності, можуть просто сидіти, нічого не роблячи, відмовляються від пропозиції до будь-яких видів діяльності.

Ці дві головні ознаки можна виділити в дошкільному, у молодшому шкільному віці, у дітей-підлітків. Різним буде лише рівень стійкості відхилень у поведінці.

Різновидності відхилень у поведінці дітей

До них належать: неслухняність, дитячий негативізм, упертість, вередування, а також свавілля, недисциплінованість, правопорушення.

Неслухняність - найбільш поширена в дошкільному і молодшому шкільному віці форма опору вимогам, проханням, порадам батьків, моральним нормам спільної поведінки. Батьки частіше всього нетерпимо ставляться до неслухняності в різних її проявах, не вникаючи в ЇЇ різновидності чи, навпаки, заохочують неслухняність своєю байдужістю до неї, припускають потуранню, всепрощенню, потаканню дитини. Нерідко батьки самі і сприяють перетворенню негативних проявів у звичку. Для того, щоб правильно розібратись, як слід чинити в кожному окремому випадку, корисно знати класифікацію різновидностей неслухняності (пустощів, бешкетування, проступків).

Пустощі та витівки - це короткочасні епізодичні відрізки поведінки дитини, в яких яскраво виявляється її активність, ініціатива, винахідливість. Особливістю пустощів є їх позитивний тон, переживання великого задоволення від зробленого і обов'язково добре ставлення до оточення.

У пустощах, витівках завжди є елементи видумки, творчості. Вони, як правило, не повинні каратись, бо вони соціальне нешкідливі.

Різні бешкетування - це епізоди в поведінці дитини. У них теж проявляються вигадка, ініціатива, активність. Але на відміну від ^витівника, бешкетник вже свідомо порушує встановлені правила, навмисне здійснює дії, які приносять шкоду іншим. Мета бешкетування ~~ віддячити, помститись чи одержати для себе вигоду.

З пустощами і бешкетуванням добре знайомі батьки дошкільників і Д*тей більш старшого віку.

До них ставляться ліберальне, поблажливо, однак певна небезпека ^в пустощах та бешкетуванні все ж є. Справа в тому, що вже в молодшому Шкільному віці ці невинні на перший погляд вчинки можуть перерости ^в проступки.

Дитячі пустощі, бешкетування, хитрощі і проступок пов'язані загальною основою і часто переходять один в одне. Різниця між перш за все в мірі доброзичливості порушників до людей.

Проступок - це вже соціальне небезпечне явище, але і у нього можна помітити багато спільного з бешкетуванням (видумка, ініціатива самодіяльність, активність дитини). Як і бешкетування, проступок планомірно порушує вимоги дорослих, якщо і без злого наміру, то все •% з усвідомленням того, що робиться погано. Основна відмінність проступків від бешкетування в їх повторюваності і в тому, що вони заздалегідь продумуються. Якщо дитина повторяє проступки неодноразово, то є всі підстави думати про те, що в неї проявляються негативні риси характеру. Проступки слід відрізняти від помилок у поведінці, які завжди випадкові.

Найчастіше проступки можна пояснити особливостями нервової діяльності, невмінням дитини довільно керувати своїми імпульсивними бажаннями і свідомо керувати поведінкою.

Батьки мають усі підстави боротись з проступками дітей. У таких випадках не слід допускати безкарності, можна застосовувати метод природних наслідків, який обґрунтував Жан Жак Руссо. Суть цього методу полягає в тому, що втрати чи незручності, які спричинились неслухняністю, не поспішають ліквідувати, щоб скоєне саме переконувало в недопустимості неслухняності.

Можна скористатись і методом відстроченого покарання, яким широко користувався А.С. Макаренко у своїй виховній практиці.

Дитячий негативізм. Він виявляється як невмотивований і нерозумний опір дитини впливу на неї навколишніх людей. Розрізняють два різновиди негативізму: пасивний і активний. У першому випадку дитина виражає своє небажання виконати прохання чи вимогу старших. У другому випадку дитина діє протилежним чином у порівнянні з тим, що від неї вимагають батьки (не слід йти - йде, треба лягати спати -продовжує гратись). Негативізм може проявлятись епізодично, але може ставати і постійно рисою характеру.

До причин, які сприяють проявам негативізму в дітей, відносять зневажливе ставлення до дитини.

Батьки часто, висуваючи вимоги до дитини, не враховують ї¹ психічного стану. Дитина в даний момент може бути втомлена перевантажена враженнями, роздратована і словесне звертання до неї в цей час втрачає звичайну силу: дитина не реагує на слова, грубі окрики? роздратованість дорослих.

Іноді негативізм виявляється як протест проти несправедливо^¹ батьків, як реакція на образу.Більш складні випадки негативізму можуть бути пов'язаними зі танами в розвитку дитини. Поведінка дитини в такий час розглядається як психологічний захист. Щоб запобігти негативізму в сім'ї, слід створити доброзичливі взаємини, чуйне ставлення до дитини та її переживань, виключати випадки несправедливості, розумна вимогливість, повага до її особистості.

Впертість - психічний стан, який дуже близький до негативізму.

Впертість виявляється в бажанні продовжувати розпочаті дії навіть у тих випадках, якщо стає очевидним, що вони не мають сенсу, не приносять користі. Іноді впертість проявляється як неадекватне прагнення до самостійності. Деякі вияви впертості, подібно до негативізму, виступають як засіб психологічного захисту і носять вибірковий характер. Впертість може бути стійкою і ситуативною.

Причина впертості теж криється в неправильному вихованні, у розбещеності дитини, у відсутності поваги до батьків та ін.

Впертість так само, як і негативізм, може стати рисою характеру. Основним шляхом попередження впертості й боротьби з нею є педагогічне доцільна організація життя дитини в сім'ї. Слід активно використовувати всі засоби, які добре допомагають при негативізмі.

Корисним буде застосування і спеціальних прийомів і методів подолання впертості:

спокійне ігнорування і відстрочений вплив за проступок;

відволікання уваги дитини в момент вияву впертості на який-небудь вид діяльності;

метод природних наслідків;

відстрочка виконання дії, яка вимагалась батьками та ін.

Соціальна небезпека впертості в тому, що вона породжує дитячу брехню, може призвести до розладів нервової системи, неврозів, роздратованості, схильності до скандалів.

Свавілля вважається різновидом впертості. Воно може виникати як результат розвитку самостійності і вольового елемента в поведінці молодшого школяра, у його бажанні самоствердитись і в невмінні обрати для цього відповідні засоби.

Рушійною силою свавілля може бути неправильно реалізоване прагнення школяра до дорослості або протест проти несправедливості батьків. Але найчастіше причиною свавілля дітей є неправильне виховання, потурання примхам дітей, непослідовність виховних впливів на них з боку батьків.

Основним шляхом подолання свавілля є створення сприятливих умов у середовищі, де виховується дитина, в обстановці доброзичливості, довір'я, а також усунення помилок, які були допущені раніше батьками стосовно таких дітей.

Недисциплінованість особливо характерна для хлопчиків. Вона може бути злісною і не злісною. До не злісних порушень дисципліни, як правило, ведуть пустощі, витівки, бешкетування.

А іноді підлітки неправильно розуміють зміст таких моральних категорій як мужність, ризик, відвага, сміливість, витривалість, фізична сила.

Соціальне небезпечними є злісні порушення дисципліни. Вони вже не ситуативні, мають стереотипний характер, яскраво виявляється їх дезорганізуюча роль. Злісна недисциплінованість може виявлятись у бездіяльності, неробстві, злостивості, безконтрольності.

Правопорушення. У підлітків у міру їх дорослішання в умовах прогресуючої педагогічної занедбаності спостерігається перехід до злочинної поведінки.

Вони здатні здійснювати різні злочини (хуліганство, бандитизм та пограбування), і особливо в складі групи. Беручи участь у групових злочинах, вони стають особливо небезпечними, брутальними та жорстокими.

Особливу увагу батькам слід звернути на такі характерні негативні прояви в підлітків: вживання спиртних напоїв, куріння, бомжування, безпритульність.

Іншого характеру в підлітків набуває брехливість. Якщо дошкільний і молодший школяр, брешучи батькам, товаришам, не переслідують мети зазіхати на інтереси навколишніх, а найчастіше просто фантазують, у силу особливого складу своєї психіки, то в підлітковому віці брехня стає _свідомим ухилянням від істини.

Психолог В. Крутецький вважає, що в основі брехні найчастіше лежить страх перед покаранням та правдою, виявлення якої може скомпрометувати підлітка. Джерелом брехні може бути кругова порука, неправильне розуміння дружби.

Переборювати брехливість краще педагогічними засобами впливу: довір'ям, переконаннями в тому, що брехня обов'язково розкриється, усуненням страху за погані вчинки, роз'ясненням суті брехні та ін.

Багато психологів, виділяючи особливості поведінки «важких» дітей та підлітків, беруть за основу не зовнішнє вираження негативного ставлення до навколишніх, не власну поведінку, а психологічні стани, які викликають ці зовнішні прояви. До них належать: внутрішня психологічна напруженість, протиріччя бажань і почуттів, тривалі конфліктні ситуації з оточенням, егоїстична життєва позиція, надзвичайна нестійкість інтересів і прагнень, швидка зміна настрою, бажань, протидія виховному впливові. З цього чітко видно, що всі названі стани своїм корінням йдуть глибоко в сім'ю, психологічну атмосферу, в її моральний клімат та педагогічний потенціал.

Щоб моральний і психологічний вплив сім'ї на виховання був позитивний, сім'ю треба зміцнювати у всіх аспектах цього важливого процесу і попереджати найбільш характерні типові помилки в сімейному вихованні.

Типові помилки батьків у вихованні дітей

На думку фахівців, що займаються проблемами сімейного виховання, найпоширенішою помилкою є педагогічна занедбаність дітей з раннього віку і бажання батьків як тільки можна швидше їх перевиховати. Коли діти маленькі, їм все дозволяється, все прощається, їх не привчають до праці та обов'язків. І тільки в сім-вісім років батьки починають помічати, Що мають дитину ліниву, егоїстичну, вередливу.... Для них стає цілком очевидним, що її слід перевиховувати чи, як говорять у народі «вибивати дурість».

Така різка зміна методів та підходів до виховання дитини веде до травмування нервової системи дитини, зростає можливість зробити неврастеніка.

Друга помилка, яку допускають батьки у вихованні своїх дітей, є прямою протилежністю першій, але результат по суті справи той же.

Вона полягає в тому, що батьки дуже суворо ставляться до своїх дітей, виявляють жорстку владу над ними. З раннього віку діти пізнають всі види покарань. За найменшу провину їх б'ють та карають, часто застосовуючи жорсткі міри впливу: ставлять у куток на коліна, а під них насипають горох, кукурудзу.... Дитину залякують міліцією... І до 10-12 років таку дитину вже нічим, стосовно покарань, не «здивуєш», бо в неї виробляється імунітет до цих покарань, вона вже на них ніяким чином не реагує і не сприймає. Саме в такому віці розпочинається найважча пора виховання, потрібні найсуворіші міри впливу, а у батьків вже увесь арсенал методів вичерпаний. І залишається облік у кімнаті неповнолітніх правопорушників, трудова колонія....

З цих причин видно, що крайнощі скрізь шкідливі, а особливо вони шкідливі у вихованні.

Третя помилка, якої припускаються батьки, зводиться до того, що вони свідомо ухиляються від занять з дітьми, їм «хочеться ще самим пожити, доки молоді», і тому дітям надається повна свобода, якою вони ще не вміють користуватись.

Діти, що залишаються без нагляду та контролю довгий час, схильні до всіляких правопорушень.

Уважно розглянувши всі ці помилки, можна зробити висновок про те, що їх можна запобігти і подолати у кожній сім'ї, якщо до справи виховання власних дітей ставитись з усією серйозністю та відповідальністю.

Учитись бути педагогом

До цього має прагнути кожен із батьків. Сімейне виховання в сучасній педагогіці розглядається як керована система взаємин батьків з дітьми. Це означає, що кожному з батьків слід оволодіти педагогічними знаннями, педагогічними уміннями та навиками. Всі стосунки між батьками і дітьми носять виключно виховний характер. Отже, треба вчитись бути педагогом, вчитись керувати взаєминами з дітьми, які за своєю природою є стосунками педагогічними. Педагогічні стосунки -це особливий вид взаємодії між людьми, який слід розглядати, як специфічну категорію стосунків, як вияв цілеспрямованого впливу батьків на особистість дитини.

У сучасній практиці сімейного виховання виділяються три види педагогічних стосунків: авторитарне, демократичне і ліберальне ставлення батьків до своїх дітей. (Про однойменні стилі спілкування в сім'ї ми вже згадували в попередніх темах).

Батькам слід пам'ятати, що авторитарний спосіб виховання призводить до виховання безвольних, боязких, забитих, злостивих дітей, які схильні до помсти і самодурства.

Ліберальний спосіб сприяє вихованню егоїстів, лицемірів, користолюбних людей, що вміють «загравати» до інших.

Демократичний спосіб спілкування ґрунтується на довірі до дитини, доброзичливому ставленні до неї та діловій вимогливості.

Батьки повинні прагнути підвищувати рівень своєї педагогічної майстерності, навіть багато чим жертвувати в ім'я правильного виховання своїх дітей. Кілька слів про «жертви».

Є такі жертви, які й справді потрібні, а є такі, що зовсім не обов'язкові й навіть шкідливі. Біда «домашньої педагогіки», на думку фахівців, саме в тому, що батьки значно частіше схильні приносити якраз непотрібні жертви. Зайві ласощі, підкреслено призначені тільки для малюка, зайві дорогі іграшки, без яких можна обійтись, зайві обнови, на шкоду собі, замість чогось, значно необхіднішого для сім'ї - адже без усього цього дитина може прекрасно обійтись і буде тільки здоровіша душею...

А які ж жертви благотворні, потрібні? Серед них - викорінення негативних вад свого характеру, щоб не показувати поганого прикладу дітям. Можна відмовитись від поганої звички (палити, пиячити).

Можна пожертвувати часом, який хочете провести в товаристві сусідів за грою в карти чи доміно, задля прогулянки природою зі своєю сім'єю, чи задля читання дитині цікавої книги чи навчання її чомусь корисному і потрібному.

Сила прикладу велика і заразлива. Та все ж одного прикладу недостатньо. Треба вчити і дітей піклуватись про інших, жертвувати тим же. «Потрібні вправи в моральних вчинках», - говорив А.С. Макаренко. Гармонійно поєднати загальні зусилля кожного в єдине ціле в сім'ї - це справа справжніх батьків.

Після опрацювання даної теми, ви повинні вміти:

\. Орієнтуватись у характерних ознаках «важких» дітей!

2. Давати характеристику різновидності відхилень у дитячій поведінці, розрізняти їх.

3. Визначати типові помилки батьків у вихованні дітей.

4. Проводити батьківську діагностику. І

Питання для самоперевірки та обговорення

1. У чому слід шукати причини «важкого» виховання дітей на думку А.С. Макаренка?

2. Чим різняться пустощі дітей від бешкетування?

3. Обговоріть шляхи впливу на вперту дитину.

4. Поясніть, які причини можуть спонукати дітей до брехні.

5. Яких типових помилок припускаються батьки, виховуючи своїх дітей.

6. Що означає для батьків вчитись бути педагогом.

7. Наведіть приклади авторитарного, ліберального та демокра­тичного ставлення батьків до своїх дітей, відомі вам з кінофільмів та літературних творів.