16. Коренева система кормових рослин

Розрізняють два основних види кореневої системи — стрижневу і мичкувату.

Стрижнева коренева система має добре виражений головний корінь — найбільший за довжиною і товщиною з багатьма бічними і придатковими коренями.

Мичкувата коренева система складається з великої маси придаткових коренів (у злакових, осокових, лілійних, жовтецевих, подорожника та ін.), які розвиваються з верхніх підземних стеблових вузлів (вузлів кущіння).

Ростучий корінь має так званий кореневий чохлик. Під ним безпосередньо розміщується зона клітинного поділу, потім зона росту (розтягу) кореня. Клітини у ній витягуються, у них з’являються вакуолі. Завдяки цьому корінь заглиблюється у землю. Якщо цю зону кореня видалити, ріст його донизу припиняється, з’являються бічні корені. Іноді це треба робити на посівах насінників трав, наприклад люцерни, при пересаджуванні розсади капустяних. Вище від зони росту розміщені кореневі волосинки — тонкі вирости клітин епідермісу 0,2 – 1,0 см завдовжки. Через них рослина всмоктує розчини поживних речовин. Це активна (всмоктувальна) зона кореневої системи. Кореневі волоски відмирають через кожних 15 – 20 днів і знову утворюються на ростучих коренях.

Всмоктувальна зона на кожному корені невелика — від 0,5 – 1 до 2 см, але густо обросла кореневими волосками ділянка (150 – 200 і більше на 1 см²). Ризосфера коренів, проникаючи між ґрунтовими частинками, міцно утримує рослину в ґрунті.

За зоною всмоктування розміщена провідна система, по якій розчини солей, поглинуті волосками, переміщуються в надземну частину рослини. Основна маса коренів (62 – 77%) однорічних і багаторічних культур перебуває у шарі 0 – 40 см. За довжиною найбільше коренів (80 – 85%) розміщено нижче від шару 0 – 40 см.

17. Поділ рослин за будовою кореневих систем, особливостями кущіння (пагоноутворення)

Типи пагоноутворення рослин. Залежно від кущіння розрізняють такі рослини: 1) кореневищні; 2) нещільнокущові; 3) щільнокущові; 4) кореневищні нещільнокущові; 5) гронокореневі; 6) стрижнево-кореневі; 7) коренепаросткові; 8) з повзучими стеблами, що вкорінюються; 9) цибулинні і бульбові. Окремо виділяють дворічні коренеплідні рослини. Цей тип найбільш близький до стрижнево-кореневих рослин. До перших чотирьох типів належать злакові багаторічні трави, до п’ятого типу — бобові і трави інших родин.

Нещільнокущові злаки: з багаторічних — тимофіївка лучна, грястиця збірна, костриця лучна і тростинна, райграс високий і багатоукісний, пирій безкореневищний, житняки та ін., з однорічних — райграс однорічний, суданська трава, пайза, могар, чумиза та ін. Нещільнокущові злаки стійкі проти ущільнення ґрунту, менш вимогливі до його родючості, хоч, як і кореневищні трави, урожайні лише на родючих ґрунтах або при внесенні добрив.

Щільнокущові злаки (багаторічні трави) дуже поширені на природних кормових угіддях. Це менш продуктивні трави, які у природному дерновому процесі замінюють нещільнокущові подібно до того, як нещільнокущові замінюють кореневищні злаки. До них належать рослини степів (ковила, костриця овеча і борозенчаста) і вологих місцевостей (біловус, щучник дернистий, мітлиця собача).

На відміну від нещільнокущових у щільнокущових злаків вузол кущіння знаходиться на поверхні ґрунту, добре закритий щільно розташованими пагонами, що ростуть вертикально, торішнім листям, листковими піхвами, стеблами. Все це забезпечує достатню вологість всередині куща навколо вузлів кущіння.

Важливою особливістю цих злаків є наявність паренхіми — тканини, по якій переміщується повітря. Вона добре розвинена в коренях у вигляді міжклітинних проміжків, які сполучаються з аналогічною тканиною стебел і листя. Паренхіма листя сполучається з продихами. У зв’язку з наявністю паренхімної тканини коріння щільнокущових злаків товстіше, ніж у двох попередніх груп злаків, і слабко розгалужене. На листі деяких злаків, наприклад щучнику дернистого, паренхіму у листках видно неозброєним оком.

Усі щільнокущові трави — це мікотрофні злаки. Вони не мають кореневих волосків, їхнє коріння густо, як повстю, вкрите екотрофною (зовнішньою) мікоризою. Є у них і ендотрофна (внутрішня) мікориза. На коренях щільнокущових злаків мікориза — це розгалужені багатоклітинні волокна міцелію.

астрагалів.