2.3. Сучасний стан санаторно-курортної галузі в Україні

Історично склалося, що санаторно-курортна галузь України є дуже складним та суперечливим сегментом ринку. За однією сукупністю ознак вона належить до сфери медицини та охорони здоров’я, за іншою – до сфери туристичної діяльності. З одного боку, вона є важливою складовою відновлення трудового потенціалу населення країни, з іншого – стратегічно важливим напрямом поповнення бюджету країни завдяки формуванню конкурентоспроможної на міжнародному ринку курортної галузі. 

Аналіз статистичних даних свідчить, що впродовж 2011-2016 рр. спостерігається незначне (у середньому щороку на 23 одиниці або 1,2%) зменшення загальної кількості санаторно-курортних і оздоровчих підприємств. Подібні тенденції відповідно спостерігаються і в ліжковому фонді. Так, кількість ліжко-місць зменшилася за останні 10 років з 502 тис. до 445 тис., тобто на 11%. Порівняно з 2006 р. в якому нараховувалось 562 тис. ліжко-місць їх стало менше на 21%. 

У 2016 р. порівняно з 2015 р. спостерігається також тенденція зменшення по всіх типах санаторно-курортних і оздоровчих підприємств, крім баз та інших закладів відпочинку. За цими підприємствами у 2011-2016 рр. спостерігаємо незначне зростання – 5,2%. Водночас, порівнюючи кількість санаторно-курортних і оздоровчих підприємств за типами у 2016 р. з 2011 р., слід відзначити значне зменшення кількості санаторіїв - профілакторіїв та закладів 1,2 - денного перебування майже у 2,3 та 9,1 рази відповідно²⁴. 

Аналізуючи зміни у структурі підприємств за типами, то з 2011 р. співвідношення певною мірою змінюється, але не принципово. Кількість санаторіїв у загальній кількості закладів залишається у межах 14-15%, при тому, що частка кількості ліжко-місць в них збільшується з 25% у 2011 р. до 28% у 2016 р. Чисельність оздоровлених у закладах даного типу – з 35% до 43%. Найбільшу частку у загальній кількості санаторно-курортних і оздоровчих підприємств становлять бази та інші заклади відпочинку, причому вона стабільно зростає – з 55% у 2011 р. до 61% у 2015 р. та до 66% у 2016 р. А ось частка оздоровлених у цих закладах майже не змінюється, залишаючись у межах 33-34%²⁵. 

За результатами аналізу змін у кількості ліжко-діб, у середньому по всіх типах підприємств відбувалося незначне зменшення кількості ліжко-місць на 1 заклад. Впродовж останніх 10 років даний показник коливається у межах 147-152 ліжко-місць на 1 заклад. Спостерігається певна залежність між кількістю ліжко - місць санаторіїв та пансіонатів з лікуванням. Коефіцієнт кореляції між цими показниками у 2011-2014 рр. становить - 0,55, а у 2014-2016 рр. – 0,57. Тобто можливий обернений зв’язок між середньою кількістю ліжок у санаторіях та пансіонатах. 

3.1. Фактори розвитку санаторно-курортного лікування в Україні

Проведений аналіз стану санаторно-курортної галузі України дозволив видокремити ряд факторів, стримуючих її розвиток, серед яких слід відмітити:  - недооцінюється профілактичний напрям санаторно-курортної галузі, що спричиняє відносно різке зниження загальної кількості санаторіїв-профілакторіїв та їх рівня завантаженості, хоча саме профілактика найбільшою мірою виявляє соціально-економічну ефективність щодо питань охорони і поліпшення здоров'я. 

- нарощування обсягів ринку відбувається не через розширення самої галузі, а завдяки «інтенсивним» чинникам, спрямованим на залучення якомога більшої кількості споживачів, а не зорієнтована на кінцевий соціально-економічний ефект. Це може призвести до зниження якості послуг, та ролі, яку відіграє галузь у підвищенні соціально-економічної ефективності послуг, що надаються в системі охорони здоров'я. 

Розвиток санаторно-курортних послуг тісно пов'язаний з раціональним використанням природних територій курортів, які мають мінеральні та термальні води, лікувальні грязі та озокерит, лиманів та озер, акваторію моря, кліматичні, ландшафтні та інші умови, сприятливі для організації відпочинку та оздоровлення, лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань²⁶.

З метою розв'язання зазначених завдань необхідно провести медико-біологічну оцінку якості природних лікувальних ресурсів, а також еколого-економічну оцінку природних територій курортів як складової частини національного багатства країни для:

-формування ринку природних лікувальних ресурсів;

-реалізації платного природокористування;

-порівняння ефективності рекреаційного та нерекреаційного

-використання території курорту;

-залучення інвестицій тощо.

Враховуючи вищезазначене, подальший розвиток необхідно здійснювати інтенсивним шляхом: 

- через подальше забезпечення доступності та ефективності санаторно-курортного лікування і відпочинку; 

- створення умов і проведення сертифікації санаторно-курортних і оздоровчих підприємств відповідно до державних і міжнародних стандартів; 

- удосконалення структури збуту санаторно-курортних послуг та підтримання високої кон’юнктури попиту шляхом проведення диверсифікації послуг, впровадження інноваційних технологій (прогресивних технологій обслуговування), підвищення якості сервісу.