Всеукраїнський з’їзд Рад

Спочатку розпочав свою роботу у Києві 4-6 грудня 1917 р.

• Із 2,5 тис. делегатів більшовиків було мало (трохи більше 100)

• Тому з’їзд засудив ультиматум Раднаркому й ухвалив резолюцію про підтримку Центральної Ради.

• Розуміючи, що події розвиваються не так, як хотілося більшовикам, більшовики разом з лівими есерами, деякими українськими соціал-демократами та кількома безпартійними (всього 127 осіб) на чолі з В. Затонським залишили Всеукраїнський з’їзд рад у Києві та переїхали до Харкова, де приєдналися до з’їзду рад Донецько-Криворізького басейну і проголосили себе 1-м Всеукраїнським з’їздом рад.

• Керівництво Радянської Росії було невдоволене самостійною політикою Української Центральної Ради прагненням її до створення власної державності.

• РНК прагнув встановити владу на всій території колишньої Рос. Імперії (крім Польщі і Фінляндії)

• 30 листопада 1917 р. Генеральний секретаріат обеззброїв і вислав з Києва по-більшовицьки налаштовані частини міського гарнізону.

• ЦР дала дозвіл на створення коридору для переходу військових частин генерала Калєдіна та Денікіна на Дон та Урал, де розгортався антибільшовицький рух.

• Спроба перетворити Південно-Західний фронт на Український з підпорядкуванням його Центральній Раді.

Біла гвардія

Основою Білого руху було офіцерство старої Російської армії, її керівництво — представники старого генералітету: Л. Г. Корнілов, М. В. Алексєєв, А. І. Денікін, О. В. Колчак, Є. К. Міллер, М. М. Юденич, П. М. Врангель, О.М. Калєдін.

Маніфест до українського народу з ультимативними вимогами до Центральної Ради

3-4 грудня 1917 р.

• Підписали В. Ленін і Л. Троцький

Непослідовна та нерішуча внутрішня й зовнішня політика Центральної Ради підштовхнула більшовиків до спроб захопити владу в Україні.

• Раднарком Росії надіслав до Києва Маніфест до українського народу з ультимативними вимогами до Центральної Ради

Вимоги Раднаркому Росії

1. Визнання Української Народної Республіки, але більшовицької, а це означало, що Центральна Рада повинна визнати радянську владу і саморозпуститися.

2. Припинити роззброєння червоногвардійських загонів в Україні і повернути їм зброю.

3. Негайно припинити формування української армії. Відмовитися від спроб перетворити Південно-Західний фронт на Український.

4. Не пропускати через Україну антибільшовицькі війська до Росії.

5. Сприяти більшовицьким військам у справі їх боротьби з контрреволюційним кадетсько-каледінським повстанням на Дону.

6. Пропускати більшовицькі війська через Україну на Південний фронт.

• Ультиматум закінчувався прямою погрозою: у разі неприйняття цих вимог протягом 48 годин Раднарком вважатиме Центральну Раду у стані відкритої війни проти радянської влади в Росії й Україні.

• Голова Генерального секретаріату В. Винниченко і генеральний секретар з національних справ О. Шульгін відповіли Раднаркому одразу: всі його вимоги відхилялися. Ультиматум кваліфікували як грубе втручання у внутрішні справи України. Було вирішено припинити транспортування хліба на північ і негайно організувати власну грошову систему. Незабаром до обігу надійшли 100-карбованцеві купюри українських грошей.

• Ультиматум став приводом для першої радянсько-української війни