Відомості про легендарного Нестора Літописця — автора «Повісті минулих літ»

Нестор жив у другій половині ХІ — на початку ХІІ ст. Відомостей про нього дуже мало. Його життя вперше з’являється у виданні патерика 1661 р. Був пострижений у Печерському монастирі за ігуменства прп. Стефана, що, втім, не виключає його приходу до обителі ще за життя прп. Феодосія. Він належав до молодшого покоління монастирської братії.

Нестор — один із найавторитетніших печерських старців свого часу. В «Іконописному подлиннику» його зовнішність описано так: «Сивий, борода на зразок Богослова — не роздвоїлась. На плечах — клобук, у правій руці — перо, а в лівій — книга і чотки...». За антропологічними ознаками святий мав зріст 163–164 см, належав до жителів Подніпров’я. Присвятив своє життя релі- гійній справі: до кінця своїх днів був ченцем Києво-Печерської лаври.

Помер святий літописець, як уважають дослідники його творів, у 1113–1115 рр., коли мав, на думку антропологів, близько 60–65 рр.

Час канонізації прп. Нестора невідомий, проте є підстави вва- жати, що його ім’я вписане в зірку, як і імена інших святих, було в центральному нефі Великої церкви Києво-Печерської було лаври з ХV ст.

«Повість минулих літ» — історична книга і збірка епічних творів

Історія створення «Повісті минулих літ».

Оригінал цього літопису не зберігся, але до нашого часу він дійшов у списках ХІV–ХV ст. Найдавнішими вважають список Лаврентіївський (1377) та Іпатіївський (ХV ст.). Перший здобув свою назву від імені переписувача чернеця Лаврентія, а інший було знайдено у костромському Іпатіївському монастирі.

Літопис створювався впродовж тривалого часу багатьма митцями, але на початку ХІІ ст. завершив, упорядкував і дав назву літопису київський монах — чернець Нестор. Існують також ще дві редакції «Повісті...»: одну з них зробив ігумен Сильвестр на замовлення Володимира Мономаха, іншу редакцію було здійснено для сина Володимира Мстислава Мономаха. Найвдалішою прийнято вважати саме редакцію Нестора Літописця.

Тема: висвітлення історії східних слов’ян і князівської влади, утвердження християнства на Русі, розповідь про виникнення слов’янської писемності.

Ідея: возвеличення давності слов’янського роду, осуд розбрату князів,уславлення загальноруського патріотизму.

Основна думка: проголошення слов’янського роду як рівноправного серед інших народів.

Жанр: історіографічний літературний твір, літопис.

Сюжет.

У сюжетній структурі твору,окрім біблійної легенди про розподіл землі між Ноєвими синами після потопу,похлдження слов'ян від Яфета та їх розселення,заснування Києва та ін., значне місце займає серія оповідей хронікального плану(від 852р. ),серед яких- розповіді про княгиню Ольгу, князя Святослава, сказання про Бориса і Гліба, опис невдалого походу Ігоря Святославовича, розповідь про смерть Феодосія Печерського; закінчується літопис смертю Святополка (1113 р.).

Композиція.

Єдиної композиції в «Повісті...» немає, до того ж їй властива жанрова неоднорідність. У літописі зібрано богословські трактати, житія святих, фольклорні й топонімічні легенди, історичні сказання, ділову документацію за роками, воїнські повісті, обрядову поезію, повчання й славослов’я, діалоги й монологи персонажів, свідчення очевидців. Тому початок повісті біблійними легендами про «світовий потоп» та синів Ноя продовжується ретельною історично реалістичною розповіддю про східнослов’янські племена, про визначні події з історії Руської землі, зафіксовані приблизно до 1113 року. Починаючи від запису перемоги князя Святослава над хозарами, де зазначена перша дата (852 рік), літописець намагається дотримуватись певної хронологічності подій.