Мова поеми

Мова першого художнього твору давньоруської літератури заслуговує на особливу увагу як зразок руської літературної мови ХІІ ст.

Найпоширеніший художній засібу творі – це епітет. Так, епітет великий в різних значеннях і граматичних формах знаходимо у «Слові» 18 разів, хоробрий — 16, золотий – 16, кривавий – 5 і т. д. Найчастіше вживані епітети на позначення кольорів: черлений, чорний, срібний тощо. Дані епітети складають звукову матерію слова, підкреслюючи його емоційне звучання.Так, епітет великий часто виступає як постійний до назви річки Дон: «галки стадами біжать до Дону великого». Проте в інших випадках цей епітет використовується для характеристики величі найвизначніших руських князів: «...давній великий Ярославе»; «Тоді великий Святослав ізронив злато слово». Епітет злат не тільки сприяє відтворенню обстановки багатого княжого побуту, а й надає авторському стилеві піднесеного урочистого звучання.

Порівняння у «Слові про похід Ігорів» менш численні, ніж інші мовно-художні засоби. Більшість з них безпосередньо змикаються з метафорою, майже невіддільні від неї. Так звані прямі порівняння «Слова» також дуже лаконічні. Всі вони дуже виразні, ґрунтуються на глибоких спостереженнях і глибоких співставленнях. Всеволодові воїни – куряни скачуть, «як ті сірі вовки в полі»; половецькі вози скриплять опівночі, «мов лебеді сполохані». Святослав схопив у полон Кобяка із залізних половецьких полків, «яко вихре».Часом порівняння розгортаються у велику картину, як, наприклад, порівняння кривавого бою із засівом, з весільним бенкетом, з молотьбою.«Чорна земля під копитами кістьми була засіяна, а кров’ю полита і тугою зійшов (цей засів) на Руській землі».

Метафори у творі – свідчення про надзвичайно високу мистецьку культуру автора. Саме вони великою мірою зумовлюють той винятковий художній динамізм, який дає нам право зіставляти «Слово» з музичною симфонією.Тричі зустрічається в «Слові...» дуже містка і виразна метафора «крамолу кувати». На Русі здавна вміли куванням обробляти метал, і назва цього виробничого процесу, природно, тут покладена в основу метафори, проте багатство змісту цього мовно-художнього образу досягається символічним значенням іменника меч. У ті часи меч був символом влади, війни. Нерідко він виступав як символ усього руського народу. Меч вважався священною річчю. Ось чому вираз «крамолу коває» сповнений глибокого, можливо, по-справжньому зрозумілого лише для сучасників осуду. «Той-бо Олег мечем крамолу кував». Одним з найулюбленіших різновидів метафори для автора «Слова про похід Ігорів» є персоніфікація. Так, персоніфікованою в поемі виступає природа. Автор наділяє її всіма рисами живої істоти. Вона в нього радіє, жмуриться, тривожиться, страждає, сповнена тих самих почуттів, що й люди.Риторично-оздоблювану функцію у «Слові...» виконують нечисленні перифрази. Вони надають мові фігуральності, а, крім того, за їх допомогою автор уникав повторів там, де вважав це за потрібне. Перифраз «діти бісові» вживається на означення половців, руський народ автор називає Даждьбожим внуком, Руську землю — Трояндовою землею тощо.

Ораторську публіцистичну спрямованість його мови посилюють афористичні вислови. До афоризмів «Слова...» слід віднести такі вирази: «Лучче ж би потятим бути, аніж полоненим бути», «Хоть і тяжко тій голові бути без пліч — зле і тілу без голови»