Рис. 1 – Види банкрутства підприємства
Приховане банкрутство розпочинається з моменту невідповідності стратегії підприємства і є об’єктом прогнозу.
Навмисне банкрутство проявляється в тому, що керівник або власник в особистих або інших інтересах навмисно робить підприємство неплатоспроможним.
Фіктивне банкрутство – це заздалегідь фальшиве оголошення про неспроможність підприємства з метою отримання від кредиторів відстрочки платежів (боргів) або їх зниження.
2. Ліквідація збанкрутілих підприємств
Ліквідація – припинення діяльності суб'єкта підприємницької діяльності, визнаного господарським судом банкрутом, з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів шляхом продажу його майна.
Ліквідатор – фізична особа, яка відповідно до рішення господарського суду організовує здійснення ліквідаційної процедури боржника, визнаного банкрутом, та забезпечує задоволення визнаних судом вимог кредиторів.
Рис. 2 – Причини прийняття судового рішення про ліквідацію підприємства
З моменту визнання боржника банкрутом: 1) припиняється підприємницька діяльність боржника; 2) до ліквідаційної комісії переходить право розпорядження майном банкрута й всі його майнові права й зобов'язання; 3) визнаються минулими строки всіх боргових зобов'язань банкрута; 4) припиняється нарахування пені й відсотків на всі види заборгованості банкрута. Ліквідаційна комісія оцінює і реалізує все майно банкрута (рис. 3).
Рис. 3 – Форми реалізації майна банкрута
3. Санація (фінансове оздоровлення) підприємства
Термін «санація» походить від латинського «sanatio», що переводиться як оздоровлення або лікування.
Більшість економістів трактує це поняття як систему заходів, що застосовуються для запобігання банкрутства, виведення суб'єкта господарювання із кризи й відновлення або досягнення його прибутковості й конкурентоспроможності в довгостроковому періоді.
Особливе місце в процедурі санації займають заходи фінансово-економічного характеру, що відображають фінансові відносини, які виникають у процесі мобілізації й використання внутрішніх і зовнішніх фінансових джерел оздоровлення підприємств.
Метою фінансової санації є покриття поточних збитків і ліквідація причин їхнього виникнення, відновлення або забезпечення ліквідності й платоспроможності підприємств, скорочення всіх видів заборгованості, поліпшення структури оборотного капіталу й формування фондів фінансових ресурсів, необхідних для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру.
Рішення про проведення санації приймають у таких (як правило) випадках.
1. З ініціативи суб'єкта господарювання, що перебуває в кризі, коли існує реальна загроза неплатоспроможності й оголошення його банкрутом у недалекому майбутньому.
2. Право вибору умов санації при цьому залишається за боржником. Одночасно з подачею заяви і різної фінансово-майнової інформації боржник представляє в господарський суд умови санації.
3. За згодою кредиторів з умовами й механізмами задоволення їхніх претензій, господарський суд приймає рішення про призупинення процедури банкрутства й про проведення санації юридичної особи.
4. Застосування комплексу санаційних заходів:
а) передати оперативне управління підприємством адміністрації, сформованій за участю банку;
б) реорганізувати боржника;
в) змінити порядок платежів;
г) направити на погашення кредиторської заборгованості виручку від реалізації продукції.
5. За невиконання зобов'язань, забезпечених іпотекою підприємства, заставоутримувач має право здійснити передбачені договором заходи для оздоровлення фінансового стану боржника, включаючи призначення своїх представників в управлінські органи підприємства, обмеження права розпорядження випущеною продукцією й іншим майном цього суб'єкта господарювання.
Залежно від масштабів кризового стану підприємства. і умов надання йому зовнішньої допомоги виділяють два види санації:
а) без зміни статусу юридичної особи. Таку санацію здійснюють із метою усунення неплатоспроможності підприємства, якщо його кризовий стан - тимчасове явище;
б) зі зміною статусу юридичної особи підприємства. Ця форма санації має назву реорганізації підприємства й передбачає здійснення процедур зміни форми власності, організаційно-правових форм діяльності тощо. Реорганізацію підприємства проводять у випадку глибокого кризового стану.
Відповідно до законодавства України санація вводиться на термін не більше дванадцяти місяців. На клопотання комітету кредиторів або керуючого санацією або інвесторів цей строк може бути продовжене ще до шести місяців або скорочено.
4. Загальна характеристика процесу реструктуризації підприємства
За змістом термін «реструктуризація» означає зміну структури чого-небудь.
Реструктуризація підприємства – це здійснення організаційно-господарських, фінансово-економічних, правових і технічних заходів, спрямованих на реорганізацію підприємства, зокрема шляхом його розподілу з переходом боргових зобов'язань до юридичної особи, що не підлягає санації, якщо це передбачено планом санації, на зміну форми власності, управління, організаційно-правової форми, що буде сприяти фінансовому оздоровленню підприємства, збільшенню обсягів випуску конкурентоспроможної продукції, підвищенню ефективності виробництва та задоволенню вимог кредиторів. Категорії підприємств, що рекомендуються до реструктуризації, наведено в таблиці 1.
Таблиця. 1
Класифікація підприємств на шляху реструктуризації чи ліквідації
Реструктуризація підприємства спрямована на розв'язання двох основних завдань:
по-перше, оперативно забезпечити виживання підприємства;
по-друге, відновити конкурентоспроможність підприємства на ринку.
Відповідно до цих завдань і розглядають взаємозалежні форми, види і методи реструктуризації підприємств.
Вибір виду реструктуризації залежить від характеру проблем підприємства. Іноді підприємство має потребу лише в частковій або так званій обмеженій реструктуризації для відновлення економічної й технічної життєздатності.
Організаційно-правовий вид реструктуризації характеризується процесами комерціалізації, корпоратизації, зміни організаційної структури й власника підприємства.
Технічний вид реструктуризації пов'язаний із забезпеченням такого стану підприємства, за яким воно досягає відповідного рівня виробничого потенціалу, технології, "ноу-хау", управлінських навичок, кваліфікації персоналу, ефективних систем постачання, тобто всього того, що дає підприємству можливість виходити на ринок з конкурентоспроможною продукцією.
Економічний вид реструктуризації характеризується капітальними й поточними витратами, обсягом реалізованої продукції, ціновою політикою, тобто тим, що забезпечує досягнення високого рівня рентабельності I господарської діяльності підприємства.
Управлінський вид реструктуризації пов'язаний з підготовкою й перепідготовкою персоналу з орієнтацією на конкурентоспроможне функціонування підприємства, зміною його організаційної структури, менеджменту, технологічної, інноваційної й маркетингової політики.
Фінансовий вид реструктуризації можна здійснити шляхом:
відстрочки погашення кредиторської заборгованості;
одержання додаткових кредитів;
списання безнадійної заборгованості;
збільшення статутного фонду;
зниження процентної ставки щодо заборгованості;
заморожування інвестиційних вкладень;
одержання від інвесторів нових інвестицій.
Рис. 8 – Класифікація масштабів, форм і видів реструктуризації підприємства
Реструктуризація підприємств здійснюється після занесення їх до Реєстру неплатоспроможних суб'єктів господарювання й поглибленого аналізу фінансово-господарської діяльності за висновками про можливі напрямки фінансового оздоровлення.
Проведення реструктуризації підприємства здійснюється в такий спосіб:
Проведення попереднього аналізу фінансового стану неплатоспроможного підприємства.
Внесення до Реєстру неплатоспроможних підприємств і організацій.
Здійснення поглибленого аналізу техніко-економічного й фінансового стану підприємства.
Обґрунтування концепції реструктуризації підприємства.
Розробка плану реструктуризації, розробка бізнес-планів нових реорганізованих підприємств.
Здійснення організаційно-економічних, правових і технічних заходів з реструктуризації.
Визначення економічної ефективності реструктуризації підприємства.
Оцінка результатів створення й функціонування нових організаційно-правових структур.
Концепція реструктуризації підприємства включає такі розділи:
організаційний; виробничий; інвестиційний; економічний; зовнішньоекономічної діяльності; управління персоналом; соціальний; екологічний.
За формами реструктуризація поділяється на оперативну й стратегічну.
У процесі оперативної реструктуризації підприємства вирішуються дві основних проблеми: забезпечення ліквідності й істотне поліпшення результатів діяльності підприємства. Період оперативної реструктуризації триває приблизно 3-4 місяця. Оперативні зміни на підприємстві мають потребу в проведенні таких заходів
Стратегічна реструктуризація підприємства забезпечує його довгострокову конкурентоспроможність. Для її досягнення необхідне визначення стратегічної мети підприємства, розробка стратегічної концепції розвитку, а також напрямків і інструментів реалізації цієї мети.
Стратегічна реструктуризація полягає в розробці й здійсненні довгострокових заходів щодо стабілізації виробництва й зміцненню фінансового стану підприємства. Вона здійснюється за рахунок залучення як внутрішніх, так і зовнішніх джерел фінансування.
Основними шляхами цієї реструктуризації можуть бути:
впровадження нових технологій;
придбання й установка нового обладнання;
розробка нових видів продукції;
пошук нових ринків збуту;
підвищення кваліфікації персоналу.
Вибір конкретних реорганізаційних заходів має бути індивідуальним для кожного підприємства і залежить від рівня економічного стану підприємства, що реорганізується.
Ефективність реструктуризації підприємства характеризується наступними основними показниками:
збільшення обсягів виробництва й реалізації продукції;
зростання продуктивності праці, зниження витрат виробництва, підвищення рентабельності;
збільшення грошових надходжень; відновлення платоспроможності й ліквідності;
збільшення обсягів експорту і завоювання внутрішнього ринку.
Тема 5. Розвиток підприємства і підприємницької діяльності Планування підприємницької діяльності
План
Бізнес-план в ринковій системі господарювання: сутність, принципи, функції.
Технологія складання бізнес-плану.
Логіка та структура бізнес-плану.
1. Бізнес-план в ринковій системі господарювання: сутність, принципи, функції
Бізнес-план – специфічний плановий документ, який містить загальний опис напрямків діяльності підприємства або конкретного проекту та його технічних характеристик за певний період часу.
Бізнес-план - форма подання комерційної інформації, основа для ведення ділових переговорів.
Бізнес-план дає відповіді на питання:
Що робити?
Оцінка сучасного стану підприємства (ситуації)?
Напрямок розвитку (бажаний стан)?
Способи досягнення мети?
Оцінка витрат ресурсів і фінансових результатів?
Призначення бізнес-плану
Основні причини складання бізнес-плану:
Можливість передбачити та усунути проблеми до того, як вони з'являються
Можливість залучити інвестиції, необхідні для реалізації бізнес-ідеї
Бізнес-план – стандартний документ ділового світу, “обличчя” підприємства
Можливість використовувати БП як інструмент контролю та управління у внутрішній діяльності фірми
Бізнес-план дає змогу розв’язати ряд завдань, основними серед яких є:
Обґрунтування економічної доцільності напрямків розвитку підприємства
Розрахунок фінансових результатів діяльності підприємства, обсягів продажу та прибутку
Визначення джерел фінансування обраної стратегії, способів концентрації фінансових ресурсів
Підбір працівників, здатних реалізовувати даний план
2. Послідовність складання бізнес-плану полягає в дотриманні наступних дій
Ухвалення рішення про створення нового чи впровадження заходів з удосконалення діючого підприємства
Аналіз власних можливостей і здатності взятися за реалізацію задуманого проекту
Вибір виробу чи послуги, виробництво яких будуть метою задуманого проекту
Послідовність складання бізнес-плану полягає в дотриманні наступних дій
Дослідження ринку збуту
Складання прогнозу обсягів збуту
(для першого року - щомісячно, для другого - поквартально)
Вибір місця для здійснення комерційної, виробничої діяльності
Розробка плану виробництва
Розробка плану маркетингу
Розробка організаційного плану
Розробка юридичної схеми комерційної діяльності
Вирішення питань організації бухгалтерського обліку
Вирішення питань страхування
Розробка фінансового плану
Написання резюме до бізнес-плану
Етапи бізнес-планування
1. Підготовчий період
Підбір виконавців, консультантів, експертів
Постановка завдання
Розподіл обов'язків між виконавцями
Розробка календарного плану (графіка) виконання робіт
Збір необхідної інформації
2. Розробка бізнес-плану
Створення та робота робочої групи (менеджери, економісти, фінансисти, аналітики, маркетологи, юристи)
3. Презентація бізнес-плану
Доведення основних положень бізнес-плану до потенційних інвесторів, кредиторів, партнерів, співробітників
Джерелами інформації для розробки бізнес-планів діяльності:
довідники, посібники з організації та планування сільськогосподарського виробництва
дослідження та розробки місцевих наукових, дослідницьких та навчальних закладів
власна інформація про минулу діяльність свого підприємства, досвід практичної діяльності
безпосередні контакти з майбутніми споживачами, постачальниками
відомості про конкурентів
статистична інформація про стан і тенденції розвитку галузі
поточні аналітичні огляди економічної та ринкової ситуації
рекламні матеріали, інформаційно– комерційні матеріали виставок, ярмарків та науково - практичних конференцій
публікації з питань підприємництва
Вимоги до стилю написання бізнес-плану: стислість, простота, адекватність щодо сутності підприємницького проекту
Для більшості невеликих проектів (для реалізації яких потрібно 80—100 тис. грн.), як свідчить практика, обсяги бізнес-планів обмежуються 10-25 сторінками, на вимогу готують докладніший бізнес-план
В бізнес-плані рекомендується:
уникати жаргонних виразів та лише технічного опису продукції (операцій, процесів)
використовувати загальновідомі терміни
викладати інформацію в діловому, доступному стилі
Функціональність – розміщення лише корисної інформації, яка цікавить читача
За необхідності додаткова, пояснювальна, первинна інформація виноситься в додатки (обсяг додатків не обмежується)
Бізнес-план має ґрунтуватися на реалістичних припущеннях
Прогнози, передбачення обґрунтовуються та підкріплюються посиланнями на:
тенденції та пропорції розвитку галузі
проведені дослідження ринку
досвід діяльності конкурентів
Довіра до бізнес-плану може бути серйозно підірвана, якщо заплановані в ньому відхилення від середньо-галузевих показників не мають достатніх підстав
бізнес-плану протипоказаний зайвий оптимізм
Будь-яке припущення в бізнесі дає "на виході" кілька результатів — від найгіршого до найкращого
У процесі бізнес-планування треба орієнтуватися на найгірший результат, створюючи певний запас "міцності" бізнесу
бізнес-план має бути легким для сприйняття, чітким, логічним – можливо швидко знайти потрібну інформацію
У структурі бізнес-плану обов'язково потрібно виділяти розділи та параграфи
бізнес-план має забезпечувати охорону конфіденційної інформації про фірму та діяльність
Необхідно жорстко контролювати сферу його розповсюдження або скласти окремий додаток, який міститиме всю конфіденційну інформацію і буде доступний тільки цільовим споживачам
Правила технічного оформлення бізнес-плану
наявність титульного аркуша
наявність сторінки змісту
розміщення резюме на початку бізнес-плану
розміщення в кінці бізнес-плану додатків
наявність приміток та посилань на джерела використаної інформації
3. Розділи бізнес - плану
Резюме
Опис підприємства та галузі
Опис продукту (послуги)
План виробництва продукції
Маркетинг та збут продукції
Організаційний план
Ризики та гарантії
Юридичний план
Фінансовий план
План управління
Додатки
Структура стандартного бізнес-плану:
1. Резюме
розділ довільний, являє собою основні ідеї та зміст бізнес-плану в мініатюрі
створюється та уточнюється в міру опрацювання плану, завершується після складання бізнес-плану в цілому
Резюме представляє:
генеральну мету проекту
коротку характеристику продукту
шляхи, способи досягнення поставлених цілей
терміни здійснення проекту
витрати, пов'язані з реалізацією
очікувану ефективність та результативність
галузь використання результатів
2. Аналіз стану справ у галузі
Визначаються:
поточні тенденції
потенційні конкуренти
потенційні споживачі
3. Опис продукту, послуги, роботи характеристика продуктів, робіт, послуг, приміщення під офіс, обладнання для нього, відомості про персонал, підприємця та його партнерів
4. Виробничий план
Розрахунок виробничої програми
Визначення потреби в приміщеннях (виробничі, допоміжні, побутові)
Визначення потреб в сировині
основних фондах, деталізація
Оцінка потреби у виробничому персоналі
Розрахунок витрат, пов'язаних з реалізацією проекту
5. План маркетингу
оцінка роботи збуту
ціни на продукцію
канали збуту
реклама
прогноз ціни на нову продукцію
цільові показники
Види досліджень ринку
Первинне – збір власних даних:
Дослідження руху товарів у Вашій місцевості
Місцеві дослідження по виявленню конкурентів
Аналіз діяльності конкурентів
Опитування цільових груп майбутніх споживачів
Вторинне – використання опублікованої інформації: Галузеві показники
Дані Держкомстату, ін. компетентних джерел інформації
Журнали
Газети
Моніторинг Інтернетресурсів
6. Організаційний план
характеристика форми власності
відомості про основних пайовиків
визначення міри відповідальності партнерів
відомості про керівний склад
організаційна структуру
розподіл обов'язків
7. Оцінка ризику та страхування
Ринковий ризик (розвиток, цінова конкуренція)
Зовнішній ризик (уряд, підрядники, транспорт, партнери)
Внутрішній ризик (слабкі сторони компанії – кадри, ресурси, технології, керівництво)
Ризик неспроможності виконати зобов'язання (інфляція, курси валют, політичні, економічні передумови)
Погодний ризик
Методи та форми страхування
Технологія подолання ризиків у конкурентів
8. Юридичний план
практичне обслуговування господарської практики
консультативні послуги відділам, партнерам
захист прав власника, інтересів підприємства
9. Фінансовий план
план доходів та витрат
план грошових надходжень та платежів
балансовий план
визначення точки самоокупності
джерела надходження та напрямки використання коштів
стратегії фінансування
10. План управління характеристика організації та функцій управління, його структур, вибір управлінської стратегії, методів управління
БІЗНЕС-ПЛАН ДАЄ ЗМОГУ
Продемонструвати ділові ідеї ясно для інших
Виразити свої завдання, очікування мовою цифр
Зважити витрати на створення фірми
Отримати зовнішнє фінансування
Завоювати довіру до фірми
Прогнозувати дії на певні періоди наперед
Вирахувати можливі потенційні проблеми, очікувати їх
Страхувати себе від ризику
Розглянути всі аспекти започаткування бізнесу
ПРАВИЛО ТРЬОХ “П” – ПРОЗОРІСТЬ, ПЕРЕДБАЧЛИВІСТЬ, ПРОСТОТА
Класифікація бізнес-планів за певними ознаками:
За сферою бізнесу
(виробництво, будівництво, роздрібна та оптова торгівля, надання послуг, посередницька діяльність)
За масштабами бізнесу
(великий, середній, малий)
За характеристиками продукту бізнесу (традиційний, принципово новий, виробничо-технічного чи споживчого призначення)
Основні показниками якості інформації:
Об’єктивність (характеризується оцінкою повноти, точності та несуперечливості інформації)
Актуальність (передбачає відповідність інформації її конкретним інформаційним потребам)
Своєчасність (відображає здатність задовольняти інформаційні потреби у визначений термін)
Комунікативність (унаочнює зрозумілість інформації для відповідного користувача)
Наочність, очевидність
Бізнес-план допоможе:
бути більш переконливим при пошуку фінансування
приймати важливі ділові рішення
докладно ознайомитися з фінансовим станом вашого бізнесу
оцінити положення підприємства на ринку
передбачити, запобігти або пом'якшити наслідки можливих негативних явищ
поставити конкретні завдання, здійснення яких буде свідчити про досягнутий прогрес
прорахувати можливі варіанти розвитку бізнесу
Розробка бізнес-плану забезпечує вирішення таких завдань:
1) чітке формулювання цілей підприємства, визначення конкретних кількісних показників, їх реалізації і строків досягнення
2) розробки взаємозв’язаних виробничих, маркетингових і організаційних програм, які забезпечують досягнення поставлених цілей
3) визначення необхідних об’ємів фінансування i пошук його джерел
4) виявлення труднощів i проблем, з якими прийдеться зіткнутися в ході реалізації проекту
5) організації системи контролю за ходом здійснення проекту
6) підготовки розгорнутого обґрунтування, необхідного для залучення інвесторів до фінансування проекту
Тема 6. Реформування економіки на сучасному етапі Основні напрямки реформування економіки України
План
Потреби реформування національної економіки
Роль та вплив економічних реформ на економічну систему країни
Проблеми української економіки
Реформування фінансової системи
Основні завдання та напрями реформ соціальної сфери
1. Потреби реформування національної економіки
Сутність проблеми структурного реформування національної економіки полягає в тому, що перехід від планово-централізованої економіки до ринкової потребує фундаментальних змін усіх глибинних параметрів економічного та політичного устрою. Процес трансформації сам по собі має об’єктивний характер, але його реалізація в конкретних історичних умовах відбувається під впливом різноманітних соціально-економічних, правових, політичних та інституціональних чинників. Поняття «реформування» знайшло свою нішу в суспільній свідомості і нині з ним пов’язують не лише відображення цілісності економічного процесу, а й здатність владних структур здійснити радикальні позитивні зміни в суспільному житті.
Реформи в економіці – це процес трансформації існуючої економічної системи, кожного з її найважливіших елементів. Така трансформація може здійснюватися еволюційними, революційними методами. Для різних елементів економічної системи доцільно використовувати неоднакові методи реформування.
В Україні (як і в Росії та інших пострадянських країнах) протягом 1991-1993 рр. вони йшли за сценарієм «шокової терапії» та мали на меті якнайскорішу лібералізацію економіки – насамперед цін та зовнішньоекономічних відносин, у тому числі ліквідацію державної монополії у сфері зовнішньої торгівлі. Радикально-лібералістська модель трансформаційних перетворень («шокова терапія») ґрунтувалась на ідеологічних засадах концепції «вільного ринку». В Україні, насамперед, ішлося про ліквідацію будь-якою ціною засад існування соціалістичних елементів господарства та домінування «російських інтересів, російського управління» національною економікою.
Зі здобуттям незалежності Україна віддала перевагу науково обґрунтованим висновкам вітчизняних та іноземних вчених про поступовий перехід до ринку західноєвропейського типу, тобто ринку з відносно сильним макроекономічним контролем.
За період реформ відбулися деіндустріалізація країни, фізичний розпад продуктивних сил, руйнація інтелектуального потенціалу суспільства. У країні стала переважати бартерна економіка, що різко скоротило бюджетні надходження. Хронічним став дефіцит державного бюджету. В умовах відсутності протекціоністської політики держави у власній країні вітчизняного виробника стали витісняти з ринку іноземні виробники. Неминучим наслідком глибокої і тривалої кризи стало різке падіння життєвого рівня населення України.
2 Роль та вплив економічних реформ на економічну систему країни
Безперечно вплив ліберальних реформ на розвиток економічної системи є дуже великим. Лібералізація економіки, як свідчить досвід господарювання розвинутих, насамперед західноєвропейських країн, є підґрунтям розвитку та формування стабільного ринку. В Україні цей процес постійно ускладнювався періодичним державним втручанням в економічні процеси, передусім поширенням практики «ручного управління» для вирішення нагальних проблем, зокрема у сфері цінової та соціальної політики.
Цікаво зазначити, що рівень лібералізації національної економіки у світі ототожнюється з поняттям «економічна свобода», що розглядається як невтручання держави у виробництво, розподіл та споживання товарів і послуг. Індекс економічної свободи розраховується як показник, інтегрований за десятьма чинниками:
торгівельна й бюджетна політика;
ступінь втручання уряду в економіку;
монетарна політика;
рівень грошових потоків та іноземних інвестицій;
розвиненість банківського сектора й системи фінансів;
контроль за рівнем заробітних плат і цін;
дотримання прав власності, державне регулювання й чорний ринок.
Чим більший бал за конкретними визначеними вище чинниками, тим вищий рівень оцінки втручання держави в економіку й, відповідно, нижчий рівень оцінки економічної свободи.
Створення сприятливого конкурентного середовища для розвитку підприємництва – невід'ємна складова лібералізації економіки, один із пріоритетних напрямів економічної політики в трансформаційний період. З огляду на це визначалась нова роль держави в забезпеченні розвитку конкурентного середовища. Насамперед, ішлося про те, що держава мала здійснювати контроль за діяльністю реально існуючих на ринку конкурентів та їх взаємодією; постійно аналізувати діяльність потенційних конкурентів; здійснювати державне регулювання суб'єктного складу ринків; припиняти або обмежувати монополістичну діяльність та недобросовісну конкуренцію; впроваджувати антимонопольний контроль за економічною концентрацією; сприяти недопущенню або усуненню руйнівної іноземної конкуренції; надавати державну допомогу та пільги суб'єктам господарювання з метою підтримки конкуренції та недопущення монополізації ринків; встановлювати економічні бар'єри щодо входження на ринок та виходу з нього.
Для України мало велике значення впровадження ліберальних реформ. Ці реформи дали певні позитивні результати щодо визнання України як самостійної держави міжнародною спільнотою. Європа визнала Україну країною з ринковою економікою. Реформи спряли входження України в світовий ринок.
3.Проблеми української економіки
Однією із ключових проблем економіки України є погашення (реструктуризація, списання) зовнішнього державного боргу. Україна має виплатити значні обсяги боргів (включаючи як відсотки, так і основні суми боргів та зобов’язання НБУ перед МВФ). Гострота ситуації зумовлена відсутністю економічного зростання та недовірою до України як отримувача кредитів на міжнародних ринках капіталу (стан, наближений до кредитної блокади). Отже, важко розраховувати на приплив в Україну капіталу для покриття зовнішніх виплат.
Потенційними напрямками вирішення назрілої проблеми є реструктуризація (списання) частки боргових зобов’язань, покращання торговельного балансу в умовах скорочення імпорту та зростання експорту товарів і послуг, а також жорстка бюджетна політика. Головним напрямком виходу з кризи зовнішніх платежів є зростання високотехнологічного та конкурентоспроможного виробництва.
Міждержавні домовленості щодо товарного покриття боргових виплат є одним із кращих шляхів зняття напруженості в платіжному балансі, але це потребує зусиль з боку держави щодо кредитної підтримки зростання виробництва відповідних товарів з гарантованим зовнішнім попитом. Особливо привабливою є можливість забезпечити зростання тих видів виробництва, що не призводить до рівноцінного зростання потреби на енергоресурси, а отже не потребує розширення їх імпорту.
Передача акцій за рахунок погашення боргів є також одним із альтернативних шляхів скорочення державного боргу та вирішення проблеми погашення боргів.
Ситуація з дефіцитом платіжного балансу впливає на девальвацію гривні. Взагалі є можливість краще вирішити цю проблему, що дозволить забезпечити відносно невелике перевищення зростання курсу гривні відповідно до темпів інфляції, хоча і заплановано синхронізацію їх змін.
Процес «відлучення» вітчизняних виробників від українського ринку поглиблюється внаслідок неплатоспроможності населення і підприємств. Це створює ситуацію, коли експорт продукції стає єдиним фактором забезпечення конкурентоспроможності для підприємств. У свою чергу, залежність від зовнішніх ринків при загальній політичній і економічній слабкості України не дозволяє державі забезпечити інтереси українських виробників на зовнішніх ринках. Тому навіть такий позитивний фактор, як експорт продукції, несе в собі певні ризики. А позитивний вплив експорту суттєво нівелюється неповерненням валютної виручки.
Політика стимулювання підприємств з метою створення конкурентоспроможної продукції залишається недостатньо ефективною, неефективними залишаються державні заходи в сфері демонополізації і запобігання недобросовісній конкуренції на ринках харчової продукції, сировини і матеріалів для легкої промисловості, нафтопродуктів.
Монополістами в цих сферах часто виступають спільні підприємства, які користуються пільгами при імпорті продукції в Україну. Надавши свого часу «легальні» пільги одним підприємствам порівняно з іншими, держава створила надзвичайно негативний приклад. Виявилося, що окремі підприємства можуть не виконувати вимоги чинного законодавства, і тому величезні ресурси підприємницьких структур були кинуті на те, щоб добитися такого права для конкретних підприємств. Формулювання права на винятки, умов і порядку їх отримання перетворилася в цілу галузь нормотворення і центр ваги конкурентної боротьби між підприємствами дуже часто знаходиться не на ринку, а саме в цій сфері.
Продовжує скорочуватись чисельність наявного населення України У структурі населення зберігається високий рівень непрацездатного населення, зокрема, пенсіонерів, інвалідів, дітей. Синтезуючим показником розвитку людини-виробника є рівень освіти, економічної культури. За цим показником Україна істотно відстає від багатьох країн.
Таким чином, однією із ключових проблем економіки України є досягнення зростання українського експорту, реструктуризація (або списання) частки зовнішніх державних боргів за умов недопущення росту імпорту і короткострокових та дорогих зовнішніх запозичень.
Крім цього дуже важливою проблемою є високий рівень смертності та «старіння» нації.
4 Реформування фінансової системи
Ключовим завданням у побудові фінансової системи з позиції першої стадії її функціонування – ресурсного забезпечення виробництва національного продукту – є оптимізація розміщення фінансових ресурсів, в основі якого лежить визначення мінімально достатнього рівня самофінансування підприємств.
Сутність фінансової реструктуризації полягає у трансформації фінансової системи. У результаті фінансової реструктуризації має бути створена така фінансова система, яка б і за сутнісним наповненням, і за організаційною будовою повністю відповідала умовам ринкової економіки і давала змогу вирішувати усі завдання фінансової політики перехідної економіки. Складовими фінансової реструктуризації є:
зміна складу фінансової системи у перехідний період;
поступове вдосконалення структурних співвідношень між окремими сферами і ланками фінансової системи;
докорінна реструктуризація джерел фінансового забезпечення підприємницьких структур;
оптимізація структури фінансового ринку на основі відповідного розвитку усіх його сегментів;
реструктуризація системи державних фінансів на основі зміни пропорцій між суспільним та індивідуальним споживанням, структурних співвідношень у державних доходах і видатках;
удосконалення форм і методів фінансової діяльності суб’єктів підприємництва та держави;
створення дієздатної та надійної системи фінансових органів та інституцій, забезпечення оптимального розподілу функцій і повноважень між ними.
Щоб зрозуміти сутність трансформаційних процесів в Україні й інших країнах із перехідною економікою, потрібно насамперед чітко усвідомити необхідність кардинального реформування системи фінансового забезпечення діяльності підприємств. Саме проблеми забезпечення ефективності суспільного виробництва завжди були у центрі уваги економічної політики. Тому складність трансформаційних процесів на перших етапах переходу до ринку полягала скоріше в психологічній, ніж у фінансовій площині. Подібна ситуація мала місце й у банківській системі через значний рівень неповернення кредитів. Хоча банківська система існувала й раніше, її функціонування докорінно відрізнялося від умов ринкової економіки. Банки були скоріше фінансовими органами, що здійснюють планове кредитування підприємств, ніж фінансовими інституціями.
Яким би важливим не було завдання мобілізації та розміщення фінансових ресурсів, головним у функціонуванні фінансової системи є забезпечення належної ефективності їх використання. Ресурси – не самоціль, а тільки засіб реалізації основної мети функціонування фінансової та економічної системи – максимізації виробництва ВВП. Досягнення цієї мети можливе тільки на основі відповідної організації фінансової діяльності підприємницьких структур. Саме тому в умовах ринкової економіки вона засновується на засадах комерційного розрахунку, який ставить підприємство в такі умови, що вони можуть вижити в конкурентній боротьбі тільки за рахунок високої ефективності виробництва.
На основі продуктивного використання фінансових ресурсів на підприємствах створюється відповідний обсяг національного продукту, певна частина якого на другій стадії функціонування фінансової системи централізується державою в бюджеті і цільових фондах, а інша набуває форми індивідуальних доходів підприємців (прибуток) і найманих працівників (заробітна плата). Значна частина індивідуальних доходів використовується на забезпечення поточних потреб підприємств і громадян. Частина, що залишилася, набуває форми нагромаджень підприємств і заощаджень громадян, що є потенційними джерелами інвестицій, які прямо або через інституції фінансового ринку направляються на збільшення обсягів фінансових ресурсів.
Процес формування бюджету може здійснюватися на податковій і на позиковій основі. Держава на фінансовому ринку є насамперед позичальником, і тому слід враховувати, що її запозичення зменшують обсяги фінансових ресурсів, які могли б направлятися на забезпечення виробництва національного продукту. Державні позики з позицій ефективності функціонування фінансової системи доцільні лише за умови забезпечення достатньої ефективності використання позикових коштів.
5 Основні завдання та напрями реформ соціальної сфери
Досвід розвинених країн світу свідчить, що прогресивні трансформаційні перетворення та активна державна соціальна політика повинні характеризуватися високим рівнем цільової спрямованості, їх принципи й методи – узгоджуватися із загальним курсом реалізації стратегічно важливих економічних реформ.
Реальний соціальний успіх досягається лише за умови відповідності поставлених цілей і завдань інтересам і сподіванням широких верств населення, суспільному консенсусу щодо базових засад стратегії розвитку та механізмів її реалізації, досягнутому на основі консолідації всього суспільства. Ці процеси є дієвими каталізаторами соціального розвитку та зміцнення демократичних інститутів, розбудови суспільства й успішної реалізації стратегічних завдань довгострокового соціально-економічного розвитку.
Стратегічними напрямами реформ соціальної сфери рівні є:
досягнення відчутного поліпшення матеріального добробуту і умов життя людей;
забезпечення повної продуктивної зайнятості населення, підвищення якості і конкурентоздатності робочої сили;
гарантування конституційних прав громадян на працю, соціальний захист населення, освіту, охорону здоров'я, культуру, житло;
переорієнтація соціальної політики на сім'ю, забезпечення прав і соціальних гарантій, що надаються сім'ї;
забезпечення соціальної підтримки соціально найвразливіших верств населення;
вплив на демографічну ситуацію в напрямі підвищення народжуваності та зниження смертності населення, особливо дитячої, підвищення тривалості життя;
значне поліпшення соціальної інфраструктури.
Державна програма приватизації
План
Сутність приватизації
Приватизація невеликих державних підприємств
Сутність приватизації
В економічному значенні сутність приватизації полягає у зміні економічних відносин державної власності на відносини приватної чи колективної власності на засоби виробництва.
В економічному аспекті приватизація означає перетворення (трансформацію) державних засобів виробництва та іншого майна у недержавні, тобто (згідно із Законом "Про власність") у приватну чи колективну власність.
Визначення приватизації у формально-юридичному значенні цього поняття дає Закон України від 4 березня 1992 р. "Про приватизацію майна державних підприємств" (Відомості Верховної Ради України —1992 —№24 —Ст. 348). Згідно з зазначеним законом приватизація майна державних підприємств України — це відчуження майна, що перебуває у загальнодержавній, республіканській (Республіка Крим) і комунальній власності, на користь фізичних та недержавних юридичних осіб .
З юридичної точки зору приватизація — це майнова угода між суб'єктами приватизації, змістом якої є сплатне, частково сплатне або безоплатне відчуження державного майна. Закон регулює даний вид угод як особливі угоди (звідси спеціальні закони про приватизацію). Як окрема юридична категорія угод вони мають власну назву: "угоди приватизації" (ст. 27 Закону "Про приватизацію майна державних підприємств").
Головні цілі приватизації є одним із засобів досягнення результатів цього суспільно-економічного процесу. Вони залежать від економічних і суспільно-політичних обставин, що складаються у країні. В силу своєї динамічності головні цілі приватизації регулюються державною програмою — законодавчим актом, який щорічно перезатверджується. Таке регулювання дає змогу оперативно враховувати "умови досягнення" цілей.
Державна програма (загальні положення) визначає такі головні соціально-економічні та політичні цілі:
1. Фундаментальна соціальна-економічна ціль. Державна програма передбачає в перспективі "зміну відносин власності на засоби виробництва з метою їх якісного відтворення та ефективного використання". Ця ціль розрахована на далеку перспективу, бо, так свідчить досвід східноєвропейських приватизацій, на змішу відносин власності потрібен певний час.
2. Соціально-політична ціль передбачає створення прошарку недержавних власників як основи багатоукладної соціальне орієнтованої економіки.
3. Економічні цілі приватизації — це:
структурна перебудова економіки. Мається на увазі, що після "первинної" приватизації, яка ведеться адміністративними методами, у нашій країні буде відбуватися приватизація на ринковій основі. В такому разі екс-державні засоби виробництва стануть звичайним товаром, який його власники вільно продаватимуть. Вільний рух цих товарів зумовить найбільш доцільну і галузеву структуру економіки;
стабілізація економіки;
розвиток конкуренції;
обмеження монополізму;
залучення іноземним інвестицій.
Схема 1. Способи приватизації майна державних підприємств
Основними пріоритетами приватизації є підвищення ефективності виробництва та мотивації до праці, прискорення структурної перебудови і розвитку економіки України.
Приватизація здійснюється на основі таких принципів:
законності;
державного регулювання та контролю;
надання громадянам України пріоритетного права на придбання державного майна;
надання пільг для придбання державного майна членам трудових колективів підприємств, що приватизуються;
забезпечення соціальної захищеності та рівності прав участі громадян України у процесі приватизації;
платності відчуження державного майна;
пріоритетного права трудових колективів на придбання майна своїх підприємств;
створення сприятливих умов для залучення інвестицій;
безоплатної передачі частки державного майна кожному громадянинові України за приватизаційні папери;
додержання антимонопольного законодавства;
повного, своєчасного та достовірного інформування громадян про порядок приватизації та відомості про об'єкти приватизації;
врахування особливостей приватизації об'єктів агропромислового комплексу, гірничодобувної промисловості, незавершеного будівництва, невеликих державних підприємств, підприємств із змішаною формою власності та об'єктів науково-технічної сфери.
Державна програма приватизації визначає цілі, пріоритети та умови приватизації, розробляється Фондом державного майна України і затверджується Верховною Радою України законом України щорічно не пізніш як за місяць до затвердження Державного бюджету України, але до початку наступного бюджетного року.
Державна програма приватизації складається із завдання на перший бюджетний рік і прогнозу на два наступних роки виходячи з пріоритетів приватизації.
До об'єктів державної власності, що підлягають приватизації, належать:
майно підприємств, цехів, виробництв, дільниць, інших підрозділів, які є єдиними (цілісними) майновими комплексами, якщо в разі їх виділення у самостійні підприємства не порушується технологічна єдність виробництва з основної спеціалізації підприємства, з структури якого вони виділяються;
об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти;
акції (частки, паї), що належать державі у майні господарських товариств та інших об'єднань.
Приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення. До об'єктів, що мають загальнодержавне значення, відносяться майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів, основним видом діяльності яких є виробництво товарів (робіт, послуг), що мають загальнодержавне значення.
Схема 2. Класифікація об'єктів приватизації майна державних підприємств
Загальнодержавне значення мають:
1. Об'єкти, які забезпечують виконання державою своїх функцій, забезпечують обороноздатність держави, її економічну незалежність, та об'єкти права власності Українського народу, майно, що становить матеріальну основу суверенітету України (золотий і валютний фонди та записи):
2. Об'єкти, діяльність яких забезпечує соціальний розвиток, збереження та підвищення культурного, наукового потенціалу, духовних цінностей, зокрема:
3. Об'єкти, контроль за діяльністю яких з боку держави гарантує захист громадян від наслідків впливу неконтрольованого виготовлення, використання або реалізації небезпечної продукції, послуг або небезпечних виробництв, зокрема:
4. Об'єкти, які забезпечують життєдіяльність держави в цілому - структурні підрозділи майнових комплексів, що забезпечують постійне розміщення і зберігання державних резервів і мобілізаційних запасів;
З метою технічного переозброєння та відновлення виробництва, поліпшення фінансово-економічного стану підприємств Збройних Сил України майно таких підприємств, яке є єдиним (цілісним) майновим комплексом, може корпоратизуватись. Приватизація таких підприємств здійснюється із збереженням у державній власності 51% акцій. Окремими законами України визначається порядок корпоратизації та приватизації зазначених підприємств.
За погодженням з Кабінетом Міністрів України приватизуються майнові комплекси:
підприємств-монополістів на ринку відповідних товарів України, визнаних такими у встановленому порядку;
підприємств військово-промислового комплексу, що підлягають конверсії згідно з відповідною програмою;
підприємств, приватизація яких здійснюється із залученням іноземних інвестицій за міжнародними договорами України;
інших об'єктів, віднесених Державною програмою приватизації до групи 4. Перелік об'єктів, віднесених Державною програмою приватизації до групи 4, приватизація яких здійснюється із залученням іноземних інвестицій, затверджується Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України.
Перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, затверджується Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України.
Будівлі (споруди, приміщення) за бажанням покупця приватизуються разом з об'єктами приватизації, що в них розташовані, якщо на це немає прямої заборони відповідно Фонду державного майна України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим. За наявності такої заборони зазначені будівлі (споруди, приміщення) передаються власникам приватизованих об'єктів за їх бажанням в оренду на строк не менш як 10 років.
Суб'єктами приватизації є:
державні органи приватизації;
покупці (їх представники);
посередники.
Державну політику в сфері приватизації здійснюють Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва у районах і містах, органи приватизації в Автономній Республіці Крим, що становлять єдину систему державних органів приватизації в Україні.
Посадові особи державних органів приватизації несуть кримінальну, адміністративну, матеріальну та дисциплінарну відповідальність за неправомірні дії щодо майна, яке приватизується, у порядку, встановленому законодавством.
Державні органи приватизації не мають права втручатися в діяльність підприємств, за винятком випадків, передбачених законодавством України та установчими документами цих підприємств.
Продаж майна, що є у комунальній власності, здійснюють органи, створювані відповідними місцевими радами. Зазначені органи діють у межах повноважень, визначених відповідними місцевими радами, та є їм підпорядкованими, підзвітними і підконтрольними.
Конкурсний продаж акцій за приватизаційні папери здійснюється через національну мережу центрів сертифікатних аукціонів.
Покупцями об'єктів приватизації можуть бути:
громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства;
юридичні особи, зареєстровані на території України, крім передбачених частиною третьою цієї статті;
юридичні особи інших держав.
Не можуть бути покупцями:
юридичні особи, у майні яких частка державної власності перевищує 25 відсотків;
органи державної влади;
працівники державних органів приватизації (крім випадків використання ними приватизаційних паперів);
юридичні особи, майно яких перебуває в комунальній власності, органи місцевого самоврядування.
Покупці - юридичні особи зобов'язані подати до державного органу приватизації документ про розподіл статутного фонду серед учасників.
Відповідальність за достовірність поданого документа покладається на покупця відповідно до законодавства.
З метою забезпечення контролю за здійсненням Державної програми приватизації, додержанням законодавства України про приватизацію та аналізу її наслідків з числа депутатів створюється Спеціальна контрольна комісія Верховної Ради України з питань приватизації.
Приватизація невеликих державних підприємств
Що стосується малої приватизації, то вона регулюється законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств".
Сферою застосування Закону є галузі, які підлягають першочерговій приватизації: переробна і місцева промисловість, промисловість будівельних матеріалів, легка і харчова промисловість, будівництво, окремі види транспорту, торгівля і громадське харчування, побутове обслуговування населення, житлово-експлуатаційне і ремонтне господарство.
Об'єктами малої приватизації є:
цілісні майнові комплекси невеликих державних підприємств, віднесених Державною програмою приватизації до групи А;
окреме індивідуально визначене майно;
об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти.
У випадках, коли до складу підприємств входять структурні підрозділи (магазини, перукарні, майстерні, їдальні тощо), які можуть бути виділені у самостійні підприємства, об'єктами малої приватизації є названі структурні підрозділи.
Не підлягають приватизації визначені в установленому порядку спеціалізовані підприємства торгівлі, що обслуговують виключно громадян, які мають пільги згідно з чинним законодавством.
Приватизація об'єктів малої приватизації здійснюється шляхом:
викупу;
продажу на аукціоні, за конкурсом.
Продавцями об'єктів малої приватизації, що перебувають у загальнодержавній та комунальній власності, є відповідно:
Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва;
Органи приватизації, створені місцевими Радами.
Покупцями об'єктів малої приватизації можуть бути фізичні та юридичні особи, які визнаються покупцями відповідно до Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств".
Не можуть бути покупцями:
юридичні особи, у майні яких частка державної власності перевищує 25 відсотків;
органи державної влади та органи місцевого самоврядування;
працівники органів приватизації та інші особи, яким відповідно до чинного законодавства заборонено займатися підприємницькою діяльністю (крім випадків використання ними приватизаційних паперів).
Об'єкти малої приватизації можуть бути придбані покупцями за рахунок власних чи позичених коштів, а також приватизаційних паперів.
У разі придбання об'єкта малої приватизації за рахунок грошових коштів покупці - фізичні особи подають до державного органу приватизації декларацію про доходи.
За рішенням органів приватизації оплата окремих об'єктів може здійснюватися виключно за рахунок приватизаційних паперів, випущених відповідно до чинного законодавства.