2.2 Європейська рамкова конвенція про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями

Положення Європейської рамкової конвенції про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями, що була підписана державами-членами РЄ в Мадриді 21 травня 1980 року регламентують зовнішньоекономічну діяльність між територіальними органами (далі Конвенція). Україна приєдналась до цієї конвенції на основі Постанови Верховної Ради України ще 14 липня 1993 року[9].

Крім того, було ратифіковано 3 додаткові протоколи до Європейської рамкової конвенції про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями. Системний аналіз Конвенції свідчить про логічне переплітання телеологічних домінант в діяльності РЄ з діяльністю місцевого самоврядування, його суб’єктів і органів та їх системоутворюючий характер. Так, вказується, що держави-члени РЄ, які підписали цю Конвенцію, враховуючи, що метою РЄ є досягнення більшого єднання між її членами та розвиток співробітництва між ними, враховуючи, що, як зазначено в статті 1 Статуту РЄ, ця мета досягатиметься, зокрема, шляхом укладання угод в адміністративній галузі, беручи до уваги, що РЄ прагне забезпечити участь територіальних общин або властей Європи в досягненні її мети, враховуючи, що для досягнення цієї мети важливе значення може мати співробітництво між прикордонними територіальними общинами або властями в таких галузях, як регіональний, міський та сільський розвиток, охорона довкілля, поліпшення діяльності підприємств громадського користування і комунального обслуговування, а також взаємна допомога у надзвичайних ситуаціях враховуючи набутий досвід, який свідчить про те, що співробітництво між місцевими та регіональними властями в Європі дозволяє їм ефективно виконувати свої завдання і сприяє, зокрема, благоустрою та розвитку прикордонних регіонів.

Крім того, держави-члени РЄ сповнені рішучості якнайширше розвивати таке співробітництво і таким чином сприяти економічному та соціальному прогресу прикордонних регіонів і зміцненню солідарності, яка об'єднує народи Європи.

Конвенція містить відповідний тезаурус (ст. 2), який має праксеологічне значення для виконання її телеологічних домінант та містить низку суттєвих умов для здійснення такої форми міжнародної комунікації.

Так, для її цілей "транскордонне співробітництво" означає:

А) будь-які спільні дії, спрямовані на посилення та поглиблення добросусідських відносин між територіальними общинами або властями, які знаходяться під юрисдикцією двох або декількох Договірних Сторін, та

Б) на укладання з цією метою будь-яких необхідних угод або досягнення домовленостей.

В) Транскордонне співробітництво здійснюється в межах компетенції територіальних общин або властей, визначеної внутрішнім законодавством.

Г) Межі та характер такої компетенції цією Конвенцією не змінюються.

Згідно її ст. 1, кожна Договірна Сторона зобов'язується підтримувати та заохочувати транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями, які знаходяться під її юрисдикцією, та територіальними общинами або властями, які знаходяться під юрисдикцією інших Договірних Сторін. Вона прагне, враховуючи належним чином відповідні конституційні положення кожної Сторони, сприяти укладанню угод та досягненню домовленостей, які можуть бути для цього необхідними.

Рамковий характер досліджуваної Конвенції зафіксований в її ст. 3. Але тут, на нашу думку, закріплюються й технологічні підходи та організаційні умови до формування компетенції ОМСВ, зокрема й в сфері ЗЕД. Так, для цілей цієї Конвенції Договірні Сторони:

А) з урахуванням положень пункту 2 статті 2 заохочують будь-які ініціативи територіальних общин та властей, що ґрунтуються на розроблених у РЄ рамкових домовленостей між територіальними общинами та властями.

Б) вони можуть, якщо визнають за доцільне, враховувати типові міждержавні двосторонні або багатосторонні угоди, розроблені у Раді Європи і спрямовані на сприяння співробітництву між територіальними общинами та властями.

В) Досягнуті домовленості та укладені угоди можуть ґрунтуватися на типових і рамкових угодах, статутах та договорах, які наводяться у Додатку до цієї Конвенції в пунктах 1.1 - 1.5 та 2.1 - 2.6 і в які можуть вноситися будь-які необхідні зміни залежно від конкретної ситуації в кожній Договірній Стороні. Ці типові і рамкові угоди, статути та договори призначаються для керівництва і не мають сили договору.

Г) Якщо Договірні Сторони визнають за необхідне укласти міждержавні угоди, в них, крім іншого, можуть визначатися контекст, форми та межі, в яких можуть здійснювати свою діяльність територіальні общини та власті, зацікавлені у транскордонному співробітництві. Кожна угода може також визначати общини або власті, яких вона стосується.

Г’) Попередні положення не перешкоджають Договірним Сторонам використовувати за спільною згодою інші форми транскордонного співробітництва. Положення цієї Конвенції не можуть також тлумачитися як такі, що анулюють вже існуючі угоди про співробітництво.

Д) Угоди та договори укладаються з належним урахуванням повноважень, передбачених внутрішнім законодавством кожної Договірної Сторони, щодо міжнародних відносин та загальної політики, а також з урахуванням будь-яких правил контролю чи нагляду, яких мають дотримуватися територіальні общини або власті.

Е) З цією метою будь-яка Договірна Сторона під час підписання цієї Конвенції або після цього у повідомленні на ім'я Генерального секретаря РЄ може визначати органи, які за її внутрішнім законодавством мають право здійснювати контроль або нагляд щодо відповідних територіальних общин і властей.

При цьому типові міждержавні угоди можуть мати таку видову характеристику:

1.1 Типова міждержавна угода про розвиток транскордонного співробітництва.

1.2 Типова міждержавна угода про транскордонні регіональні зв'язки.

1.3 Типова міждержавна угода про транскордонні місцеві зв'язки.

1.4 Типова міждержавна угода про транскордонне співробітництво на контрактній основі між місцевими органами влади.

1.5 Типова міждержавна угода про органи транскордонного співробітництва між місцевими органами влади.

Важливе значення мають положення пунктів 4 і 5 ст. З Конвенції, в яких сказано, що всі договори і домовленості укладаються з дотриманням вимог внутрішнього законодавства кожної із сторін з питань повноважень у сфері міжнародних відносин і з дотриманням правил контролю або нагляду, що регулюють діяльність територіальних общин і місцевої влади. З цією метою кожна сторона, що бере участь, має під час підписання Конвенції або через подальше повідомлення Генерального секретаря РЄ визначити органи влади, що, відповідно до внутрішнього законодавства, уповноважені здійснювати такий контроль або нагляд.

Приєднання України до Європейської конвенції про основні принципи транскордонного співробітництва між територіальними общинами або органами влади 1980 p., здійснене за запрошенням Ради Міністрів РЄ, ще до її вступу в РЄ, завдяки Постанові Верховної Ради України від 14 липня 1993 р. стало не тільки визнанням потенційних можливостей України в цій сфері як значної європейської держави, що обрала демократичні орієнтири розвитку, і вираженням бажання республіки брати участь в європейських інтеграційних процесах, що стрімко набирають силу і трансформуються в домінантну тенденцію регіональної і глобальної міжнародної політики, а й своєрідним першим запрошенням до родини європейських народів.