Речення: Словосполучення:

1. комунікативна одиниця, номінативна одиниця,

засіб вираження думки; входить у речення;

2. предикативний зв’язок, у лише підрядний або сурядний;

складному + підрядний або сурядний;

3. інтонаційна завершеність та смислова+ інтонаційна завершеність і смислова -

4. структура – мінімум 1 слово; мінімально – 2 слова.

Слово (спільні ознаки) Словосполучення

1. не комунікативні одиниці, номінативна функція;

2. мають систему граматичних форм, які утворюють їх парадигму: читати книжку/ читаєш, читатиму книжку;

(відмінні ознаки)

1. має складнішу будову, тому конкретніше

називає предмети і явища;

2. ґрунтується на зв’язку (що є визначальним для синтаксису)

Словосполучення – підпорядкована реченню непредикативна одиниця, яка є смисловим і граматичним поєднанням двох або більше повнозначних слів на основі підрядного або сурядного зв’язку. Традиційно звичайним сполученням слів уважають: 1) поєднання службової частини мови + самостійної; 2) аналітичні форми (найбільш вдало, буду читати); 3) фразеологічні сполуки; 4) предикативні поєднання – підмет і присудок (хоча Кулик їх розглядає на тлі підрядного зв’язку, вирізняє в межах останнього предикативний зв’язок і непредикативний. Таку ж позицію поділяє Вінницька синтаксична школа – П.Дудик та його послідовники. Окрім того, Дудик виділяє напівпредикативні поєднання слів у реченні, пов’язані з відокремленими членами речення). Також сурядні поєднання також не всі мовознавці (?) вважають «класичними» слсп. З огляду на два рівні (формальний та смисловий) в теорії слсп вивчають: 1) поєднання, утворені названими типами зв’язку (академічна СУЛМ); 2) будь-які поєднання (Кучеренко – проти штучного обмеження), включно і фразеологізми та комбінації прийменник+іменник.

Класифікація словосполучень:

І. За типом зв’язку:1) підрядні; 2) сурядні.

ІІ. За структурою: 1) двочленні (елементарні); 2) багаточленні (неелементарні). Елементарні слсп – це поєднання 2х компонентів на основі підрядного чи сурядного зв’язку.

У підрядних словосполученнях засобами зв’язку залежного слова є: 1) форма слова; 2) прийменники; 3) порядок слів.

За частиномовною належністю головного компонента відповідно до кількості самостійних частин мови шість типів:

1. субстантивні (іменникові): залежні компоненти – усі самостійні частини мови: іменник (книжка брата), прикметник (братова книжка), займенник (мій брат), числівник (один зошит, чверть на дев’яту), прислівник (стежка ліворуч), дієслово (бажання вчитися);

2. ад’єктивні (прикметникові): залежні компоненти – іменник (несподіваний для більшості), займенник (несподіваний для кожного), прислівник (трохи зависокий), дієслово (готовий допомогти);

3. нумеральні (числівникові): залежні компоненти – іменники (шість студентів), займенники (один із нас), числівники (один із сімнадцятьох);

4. прономінальні (займенникові): залежні компоненти – іменники (кожен із студентів), займенники (ми всі), числівники (кожен із тисячі);

5. вербальні (дієслівні): залежні компоненти – усі самостійні частини мови: іменник (прийшов до колеги), прикметник (прийшов усміхнений), займенник (прийшов до нього), числівник (порахував до десяти), прислівник (прийшов вчасно), дієслово (прийшов подивитися);

6. адвербіальні (прислівникові): залежні компоненти – іменник (видно село), займенник (незручно для студентів), дієслово (необхідно прочитати), прислівник (трохи високо). 1, 2,3, 4 типи об’єднують часто під назвою «іменні» (головним компонентом виступають ті частини мови, для яких властиві категорії роду, числа та відмінка) + дієслівні (дієприкметникові): поблідлий від хвилювання.