Типи словосполучень за семантико-синтаксичними відношеннями між головним і залежним словами

Слова, що входять до складу словосполучень, перебувають у певних семан-тико-синтаксичних відношеннях, які, у свою чер­гу, ґрунтуються на взаємодії їх лексичних значень і граматич­них форм. Ці відношення зводяться до трьох основ-них різно­видів: атрибутивних, об’єктних, обставинних.

Залежно від семантико-синтаксичних відношень розріз­няють і три основні типи словосполучень: 1) атрибутивні; 2) об’єктні; 3) обставинні.

В атрибутивних словосполученнях у ролі головного слова виступають іменники або субстантивовані слова, які є на­звами предметів чи опредметнених понять, а в ролі залежного — слова, що розкривають постійні чи змінні ознаки стриж­невих, головних слів, а саме:

1) прикметники (велика земля, ясний місяць, учорашній день, батькова хата);

2) займенни­ки, співвідносні з прикметниками (наш університет, твоя книжка);

3) порядкові числівники (дванадцятий місяць, перша весна);

4) дієприкметники (засохла квітка, виконане завдан­ня);

5) іменники з прийменниками і без них (хата батька, лю­дина в окулярах); 6) прислівники (робота по-новому, екскур­сія нашвидкуруч);

7) інфінітив (уміння розповідати, наказ ви­ступати).

В об’єктних словосполученнях у ролі головного слова можуть виступати:

1) перехідні дієслова, а в ролі залежного — іменники у знахідному (родо-вому) відмінку без приймен­ника (читати книжку, виконувати завдання, напи-сати листа);

2) інші дієслова, а в ролі залежного слова — іменники в ін­ших непрямих відмінках як з прийменниками, так і без них (малювати олівцем, сказати това-ришеві, розмовляти з друзями, працювати над рукописом), а також займенники (зустрічати його, турбуватися про когось), числівники (знайти першого), суб- стантивовані слова (поважати сміливого, захоплюватися хоробрим);

3) іменники чи прикметники, співвідносні з діє­словами, а в ролі залежно-

го — іменник (готовий до праці — готуватися до праці, формування світогля-

ду — формувати світогляд);

Проміжними між об’єктними і атрибутивними є об’єкт­но-атрибутивні сло-восполучення, в яких залежне слово, вира­жене іменником з прийменником, ха-рактеризує головне слово, виражене також іменником: за матеріалом (пор.: бу-динок з цег­ли — цегляний будинок), за наявністю або відсутністю якихось пред-метів (пор.: людина без досвіду — недосвідчена людина, птах без крил — без-крилий птах, човен з мотором — моторний човен).

В обставинних словосполученнях залежними словами зазви­чай виступають прислівники, а в ролі головного можуть бути:

1) дієслова (іти повільно, працювати наполегливо, відповідати добре);

2) прикметники (дуже міцний, надзвичайно уважний);

3) прислівники (надзвичайно близько, дуже погано).

У ролі за­лежного слова у цих словосполученнях можуть виступати та­кож іменники в місцевому відмінку з прийменниками при стрижневому (головному) слові, вираженому дієсловом (полю­вати в лісі, плавати в морі).

Обставинні значення можуть ускладнюватися об’єктними і передавати об’єктно-обставинні відношення. Ці словосполучен­ня є проміжними між об’єкт-ними й обставинними. У них стриж­невим (головним) словом виступає дієслово, а залежним — іменник з прийменником у значенні місця (покласти в кишеню, но­сити за пазухою, тримати в портфелі, капати з даху, падати з дерева).