3. Простір і час

Світ не може уявити поза простором і часом. Простір і час є невід’ємним атрибутом об’єктивного світу. Вони дають змогу відокремити кожну річ від іншої, конкретизувати універсальні зв’язки будь-якої речі або явища з усім світом. Як форми руху матерії їх можна охарактеризувати таким чином: простір - у найзагальнішому плані – це форма сталості, збереження об’єкта, його змісту; час – форма його розвитку, внутрішня міра його буття та самознищення.

Простір – це властивість об’єктів бути протяжними, займати місце серед інших, межувати в іншими об’єктами.

Простір має три виміри протяжності: довжина, ширина, висота. Вони визначають величину, розмір предмета. Задавши розмір тіла і вказавши його місце в середовищі, визначають його просторові характеристики. Тому тіло в просторі може рухатися в трьох взаємоперпендикулярних напрямках. Так тримірною є об’ємна модель ДНК тощо. Одні речі більші, інші - менші. Але предмети не лише мають протяжність, а і певним чином розміщені відносно один одного (далі від нас - ближче до нас, вище - нижче, праворуч - ліворуч).

Час – це властивість об’єктів, що характеризується поетапним розвитком, повторюваністю, тривалістю.

Для того, щоб здійснити відлік часу, ми знаходимо процес, що повторюється в декотрих основних рисах, процес, який обраємо за еталон, і з ним співставляємо неперіодичні, більш складні процеси. Час має 1 вимір: минуле - сучасне - майбутнє. Тривалість - це фази одного і того ж (тривалість дня), у ній розрізняють фази (моменти) – сучасність, минуле, майбутнє. Черговість вказує на місце події серед інших подій в часовому просторі (те відбулося раніше, це – пізніше. Вказавши місце події серед інших подій та її тривалість, визначають її часову характеристику

З появою живої природи з’являється особливий біологічний простір-час. Часова організованість та упорядкованість, послідовність біологічних процесів є однією з корінних умов існування живих організмів. Кожний живий організм має безліч “годинників”, починаючи з ритму клітини. Біологічний час незворотний. Це означає, що організм може лише зростати і старіти.

Соціальні час і простір – це внутрішня міра зрілості соціально-історичних спільностей – класу, нації, народності тощо

Важливою властивістю простору й часу є їхня об'єктивність, тобто незалежність від людської свідомості. Ідеалізм заперечує об'єктивність простору й часу, вважаючи, що це продукт людської думки.

Принципи діалектики і категорії діалектики

Діалектика – це вчення про найбільш загальні закони розвитку природи, суспільства та пізнання, такий спосіб мислення, при якому різні явища розглядаються в різноманітності їх зв’язків, взаємодії протилежних сил, у процесах змін, розвитку

Філософські категорії – це філософські поняття, ідеальні образи, що відображають властивості і зв’язки, притаманні всім явищам дійсності.

Категорії діалектики – це універсальні логічні форми мислення, в яких відображаються загальні зв’язки, властивості і відношення, що мають місце в об’єктивній дійсності.

В категоріях сконцентровано досвід і предметно-практичну діяльність багатьох поколінь людського суспільства. Категорії за своїм змістом об’єктивні (не залежать від людського розуму), а за формою суб’єктивні (створені людиною).

Категорії діалектики: Якість, кількість, властивість, стрибок, міра, зняття, причина тощо

Для діалектики є характерним формування парних категорій, що відображають „полярні сторони” цілісних явищ, процесів. До категорій діалектики можна віднести такі типи загальних зв'язків:

1. причина і наслідок;

2. одиничне і загальне;

3. необхідність і випадковість;

4. форма і зміст;

5. елемент і система тощо

Головна категорія класичної діалектики – зняття, збереження у видозміненому вигляді. Це означає, що в процесі розвитку не відбувається розривів, навпаки, на перший погляд непорівнянні явища можуть і повинні бути синтезовані - “зняті”

Важливими для розуміння суті законів діалектики є категорії:

Якість – це внутрішня визначеність предметів і явищ, сукупність їх суттєвих рис, сторін, що робить їх певними предметами і явищами.

Властивість - це будь-яка ознака, якою один предмет чи явище відрізняється від інших або подібних до них

Кількість – це зовнішня характеристика предметів і явищ, що характеризує їх з боку ступеня розвитку властивостей: об’єму, числа, швидкості руху тощо.

Міра – це та межа зміни кількості, всередині якої предмет зберігає свою якісну визначеність.

Принцип - це основне вихідне положення теорії, керуюча ідея діяльності. Вони становлять фундамент діалектики, оскільки відображають підвалини буття і пізнання. На них ґрунтуються будь - які філософські задуми, від них йде, ними рухається і ними ж завершується будь - який філософський пошук. Завдяки своїй загальності та універсальності принципи мають лише їм притаманну особливість; статус філософських аксіом. Принципи діалектики:

1. загального зв'язку ( існує зв’язок між явищами );

2. розвитку (все існуюче змінюється );

3. детермінізму(явища дійсності є причинно обумовленими),

4. історизму(явища розглядаються з моменту їх появи в процесі розвитку );

5. системності (явища світу утворюють взаємопов’язану систему елементів);

6. цілісності.(світ розглядається у цілісності)