4. Причини електротравм та способи запобігання

Основними причинами електротравматизму є:

• недостатня освіченість, несвоєчасна перевірка знань та присвоєння груп кваліфікації за технікою безпеки персоналу, який обслуговує електроустановки;

• порушення правил улаштування, технічної експлуатації та техніки безпеки при експлуатації електроустановок;

• неправильна організація праці;

• неправильне розташування пускової апаратури та розподільчих пристроїв, захаращеність підходів до них;

• порушення правил виконання робіт в охоронних зонах ЛЕП, електричних кабелів та ліній зв'язку;

• несправність ізоляції, через що металеві неструмопровідні частини обладнання виявляються під напругою;

• обрив заземлювального провідника;

• використання електрозахисних пристроїв, що не відповідають умовам виконання робіт;

• виконання електромонтажних та ремонтних робіт під напругою;

• застосування проводів і кабелів, що не відповідають умовам виробництва та використовуваній напрузі;

• ремонт обірваного нульового провідника повітряної лінії при невимкненій мережі і приєднаному однофазовому навантаженні;

• живлення декількох споживачів від загального пускового пристроя із захистом запобіжниками, розрахованими на вимкнення найбільш потужного з них або від однієї групи розподільчої шафи;

• виконання робіт без індивідуальних засобів електрозахисту або використання захисних засобів, які не пройшли своєчасного випробування;

• невиконання періодичних випробувань, зокрема перевірок опору ізоляції (електромереж, обмоток електродвигунів, котушок комутаційної апаратури, реле) та опорів заземлювальних пристроїв;

• користування електроустановками, опір ізоляції яких не перевищує нормативних значень;

• відсутність маркування, запобіжних плакатів, блокувань, тимчасових огороджень місць електротехнічних робіт.

Ці причини можна згрупувати за наступними чинниками:

• дотик до струмоведучих частин під напругою внаслідок недотримання правил безпеки, дефектів конструкції та монтажу електрообладнання;

• дотик до неструмоведучих частин, які опинились під напругою внаслідок пошкодження ізоляції, перехрещування проводів;

• помилкове подання напруги в установку, де працюють люди;

• відсутність надійних захисних пристроїв.

Тема: Контроль впливу виробництва на довкілля План

1. Структура, завдання, та місце моніторингу в системі управління якістю природного середовища

2. Нормування шкідливих викидів в атмосферу

3. Нормування шкідливих домішок в стічні води

4. Екологічна експертиза промислових об’єктів

5. Екологічний паспорт підприємства

1. Структура, завдання, та місце моніторингу в системі управління якістю природного середовища

Під моніторингом розуміють систему спостережень за змінами стану середовища викликаних антропогенними причинами, яка дозволяє прогнозувати розвиток цих змін. Термін “моніторинг” походить з латинської мови, що в перекладі означає “спостережливий” або “запобігаючий”.

Об’єктами моніторингу можуть бути природні, антропогенні або природно антропогенні екосистем. Мета моніторингу – це не тільки пасивна констатація фактів, але й проведення експериментів, моделювання процесів, їх прогнозування.

Основними завданнями моніторингу є :

• спостереження за фактичним станом біосфери та її змінами;

• виділення змін, викликаних діяльністю людини та узагальнення результатів спостережень;

• оцінка змін біосфери та їх тенденцій;

• виявлення тенденцій, зумовлених антропогенною діяльністю;

• прогнозування тенденцій у зміні стану біосфери.

В системі моніторингу здійснюються три специфічні функції: спостереження, оцінка й прогноз. Об’єктами спостережень можуть бути окремі точки й зони різних розмірів. Розглядають три види моніторингу: локальний, імпактний і регіональний. Якщо зони спостережень не перевищують десятки кілометрів, то цей моніторинг вважається локальним. Якщо об’єктами спостережень є локальні джерела, але підвищеної небезпеки (місця захоронення радіоактивних відходів, хімічні заводи та ін.), то такий моніторинг називається імпактним. Збільшення масштабів спостереження до тисяч квадратних кілометрів веде до регіонального моніторингу.

В задачах промислової екології найбільш значимим є локальний моніторинг – як система, що дозволяє оперативно відслідковувати якість середовища і приймати адекватні заходи.

Моніторинг джерел забруднення включає слідкування за їх типами: точковими стаціонарними (заводські труби, зосередженні викиди промислових підприємств тощо), точковими рухомими (транспорт), лінійними або площинними (стоки з сільськогосподарських полів, лісових галявин, випадання дощів, розсіювання добрив, їх змивання тощо).

За методами спостережень моніторинг поділяється на: супутниковий геофізичний (спостереження за каламутністю атмосфери, метеорологічними і гідрологічними характеристиками середовища тощо), кліматичний (спостереження за станом кліматичної системи), біологічний (спостереження за станом біоти, реакції на антропогенну дію), санітарно-гігієнічний (визначення стану здоров’я людини під впливом навколишнього середовища), генетичний (спостереження можливих змін спадкоємних ознак в різних популяцій), екологічний (визначення стану абіотичної складової біосфери та антропогенних змін в екосистемах, пов’язаних із забрудненням середовища).

При організації систем моніторингу звичайно виходять із визначення пріоритетів на основі наявності сукупності критеріїв. Так, для моніторингу забруднень рекомендують такий перелік критеріїв:

1. величина фактичного або потенційно можливого впливу шкідливих речовин на здоров’я людини, клімат або екосистему;

2. схильність до деградації в навколишньому природному середовищі та накопиченню шкідливих речовин в організмі людини і харчових ланцюгах;

3. можливість хімічної трансформації у фізичних і біологічних системах, в результаті чого вторинні речовини можуть виявитися більш токсичними;

4. мобільність (рухомість) шкідливих речовин;

5. фактичні або можливі тренди (тенденції) концентрації шкідливих речовин у навколишньому середовищі і в організмі людини;

6. частота й величина дії шкідливих речовин;

7. можливість замірів концентрацій шкідливих речовин у різних середовищі;

8. місце знаходження шкідливих речовин у навколишньому середовищі.