90. Армія як інститут держави. Правовий статус військовослужбовців

А́рмія -  організовані збройні сили для ведення воєнних дій на суші. Національна армія використовується для зміцнення політики силою поза державою на території іншої держави. У більшості країн є армії, які утримуються за рахунок податків. Поповнюється або за рахунок призову чоловіків призовного віку (військовозобов'язаний), або за рахунок контрактників (оплачуваних професіоналів). Армія - орган держави, призначений для проведення його політики засобами збройного насильства. Для захисту інтересів і недоторканості державних кордонів, територіальної цілісності і створюється спеціальна організація - армія ~ реальна сила, необхідна опора і знаряддя верховної влади. Армія - специфічна організація - організація збройна. Армія - це основна частина воєнної організації держави особливого призначення: здатна вести війну, збройну боротьбу на всіх рівнях. Все це і характеризує армію як політичний інститут. Поняття армія охоплює всі підрозділи збройних сил країни: флот, авіацію, сухопутні війська.  Армія як знаряддя держави має внутрішні та зовнішні функції. Внутрішня функція армії зводиться до того, що армія покликана, насамперед, виступати гарантом політичної стабільності суспільства. Зовнішня функція армії полягає в захисті території своєї держави від зовнішніх ворогів, в проведенні політики держави на міжнародній арені із застосуванням збройного насильства. Конституційно-правовий статус військовослужбовців – це юридично гарантоване їх становище у суспільстві, обумовлене сукупністю передбачених Конст. Укр., загальним законодавством і спец. військовим законодавством прав, свобод і обов'язків, гарантій їх здійснення та відповідальності військовослужбовців. Складається з: 1) загальний статус – як громадянина України, закріплений в Конституції і конституційних законах; 2)спеціальний статус – як представника певної соціальної групи (військовослужбовця), наділеного спеціальними, додатковими правами і обов’язками; 3)індивідуальний статус – персоніфіковані права і обов’язки, що визначаються особливостями правового положення кожного конкретного військовослужбовця. Права і свободи військовослужбовців можна поділити: а) на конституційні (загальногромадянські), які вони мають як повноправні громадяни; б) військово-службові, пов’язані з безпосереднім проходженням військової служби.  Особливістю конституційно-правового статусу військовослужбовців є те, що в силу специфіки виконання ними особливого виду державної служби – військової служби – вони користуються конст. правами і свободами з певними обмеженнями, які передбачені законодавством і визначаються особливостями проходження військової служби. Разом з тим для військовослужбовців встановлені конституційні гарантії соціального захисту.  В Україні склалася система нормативно-правових актів, які регулюють питання конституційно-правового статусу, конституційних прав і свобод військово-службовців. Ця система х- ся великою кількістю нормативно-правових актів різної юридичної сили, їх непослідовністю, дублюванням правових норм, відсутністю єдиної термінології. Правові норми, що містяться в цих актах, не відповідають сучасному стану суспільних відносин, носять чисто декларативний характер і не мають механізмів їх реалізації.  ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

91. Податкова функція сучасної держави. Податкова політика проявляється в системі заходів податкового регулювання, спрямованих на встановлення оптимального рівня податків в залежності від поставлених в даний момент макроекономічних завдань. На вибір варіанта рішення в області податкової політики впливає загальна економічна ситуація в державі (темпи зростання або падіння виробництва), рівень інфляції, кредитно-грошова політика, співвідношення між сферою контрольованої державою і приватним сектором. Податки не повинні робити негативного впливу на життєвий рівень населення, на підприємницьку та інвестиційну діяльність. Поряд з цим повинні бути забезпечені необхідні надходження до державного бюджету.В основі формування податкової політики два фактори:1) використання податкових платежів для формування доходної частини бюджетів різних рівнів і вирішення фіскальних завдань держави;2) використання податків як непрямого методу регулювання економічної діяльності.За допомогою податкової системи покриваються витрати держави, задовольняються загальногосподарські потреби, вирішуються завдання диспропорцій в економіці, стимулюються структурні зрушення, розвиваються або скорочуються сфери діяльності, стабілізується економіка, стимулюється економічне зростання, розвиток підприємництва та інвестицій, перерозподіляються доходи юридичних і фізичних осіб.Серед принципів побудови системи оподаткування такі: встановлення переліку податків і частки податкового вилучення на рівні законодавчої влади; стабільність податкової системи; всеосяжність податків; єдиний підхід до оподаткування різних форм власності.Податкова система повинна здійснювати як фіскальну функцію (насичення дохідної частини бюджету), так і розподільчу і стимулюючу. Недосконалість податкової системи полягає в переважанні фіскальної функції, що позначається на результатах податкової політики. При цьому знижуються платежі в бюджет, відбувається спад ділової активності, скорочуються інвестиції. Серед причин неефективної податкової політики називають завищення податкових ставок, множинність податків, складність їх нарахування. Формування податкової системи та включення до її складу певної кількості податків обумовлено обсягом бюджетних витрат. Податкова політика вибудовується таким чином, щоб податкова система забезпечувала основні надходження для покриття цих витрат

92. Аграрна політика сучасної держави. АП країни – це сукупність галузей, пов’язаних із виробництвом с/г продукції, її переробкою, реалізацією та обслуговуванням самого с/г. Безперспективна АП - це політика, яка не має головної концепції і орієнтована не на перспективу, а на вирішення поточних проблем. Аграрна політика володіє визначеною самостійністю і активно впливає на аграрну економіку: вона або пошвидшує або гальмує розвиток. Основні завдання аграрної політики: розкрити систему явищ, процесів і законів в аграрній сфері, з метою вирішення комплексу економічних і соціальних питань розвитку АПК у процесі його трансформування,вплив на агр г-во, забезпечення продуктами харчування за економічно виправданими цінами; забезпечення промисловості сировиною; забезпечення участі с/г в заг.  динаміці доходів; вирішення проблем охорони навк. середовища. Об’єктом агр. політики виступають поточні процеси в аграрній економіці. Предметом агр. політики являється с-ма держ. і сусп. заходів, прагнень, які визначають умови функціонування с/г. Суб’єктами аграрної політики являються: Мін.економіки,Мін.агр.політики,Держком по земельних ресурсах,держком по водному господарству,Держком лісового господарства,відповідні управління і департаменти міністерств і комітетів Значення аграрного з-ва заключається в тому, що воно регулює правові земельні відносини і закріплює статус селянина. Сучасна аграрна політика української держави спрямована на реформування суспільних відносин в аграрному секторі економіки, завданням якого є забезпечення існування форм власності на землю та форм господарювання на ній з метою підвищення сільськогосподарського виробництва.  Основною частиною аграрної реформи є земельна реформа, яка здійснюється задля підвищення ефективності використання земель та забезпечення їх належної охорони.  На сучасному етапі здійснення реформування суспільних відносин в аграрному секторі економіки важливим є розроблення наукових засад цього важливого процесу.  Аграрно-правова наука покликана досліджувати проблеми правового забезпечення аграрної реформи в Україні. Крім того, важливим є проведення наукового дослідження історичних джерел аграрного законодавства і встановлення їх значення для реформування аграрних відносин в сучасний період. Особливу увагу потрібно приділити основним напрямам розвитку аграрно-правових досліджень з питань аграрної реформи.  Аграрно-правова наука є основою для подальшого вдосконалення нових аграрно-правових інститутів. На сьогодні існує багато наукових проблем щодо реформування аграрних відносин в Україні. Чимало праць вчених-юристів присвячені цим проблемам. Саме аграрно-правова наука повинна дослідити нові суспільні відносини, що виникають в аграрному секторі економіки. А, отже, це зумовлює подальший розвиток і розширення аграрно-правових наукових досліджень та розробок. В своїй кваліфікаційній роботі я постараюсь висвітлити основні науково-правові підходи до здійснення реформування аграрних відносин в Україні.