Тема 1. Макроекономіка як наука

1. Вступ в макроекономіку, економічна система як об'єкт макроекономіки. Основні суб'єкти макроекономіки.

2. Предмет макроекономіки. Механізм регулювання макроекономіки.

3. Макроекономіка як система знань про механізми функціонування національної економіки.

1. Вступ в макроекономіку, економічна система як об'єкт макроекономіки. Основні суб'єкти макроекономіки

Економіка — складна, багаторівнева система. Всі її рівні взає­мопов'язані та взаємозалежні. Але принципи функціонування фірм, галузей, домашніх господарств відрізняються один від одного за законами економічного розвитку. Тому макроекономіка вивчає проблеми ефективного використання обмежених ресурсів на рівні економічної системи та її секторів у цілому (сектор домаш­ніх господарств, підприємницький сектор, державний сектор, закордонний сектор). Обмеженість виробничих ресурсів спонукає необхідність вивчення їх ефективного використання. Предметом макроекономіки є проблема раціонального використання обме­жених ресурсів з метою задоволення потреб суспільства в цілому та його членів.

Знання економічних проблем, уміння їх розв'язувати потрібно як фахівцям, так і тим, хто вчиться розуміти складний економіч­ний світ.

У своїй роботі економісти використовують різні методи дослід­ження (порівняльний аналіз, абстракція, моделювання, індукція, дедукція, гіпотеза, кореляція, допущення «за інших рівних умов»).

Констатація цих чи інших явищ, тенденцій належить до пози­тивного напряму в економічній науці. Коли ж ставиться питання про те, як повинна ефективно працювати економіка, то цей напрям в економічній науці є нормативний.

Існує три основних типи економічної організації суспільства: командна економіка, ринкова економіка, змішана економіка.

У командній економіці на перший план висувається централізо­ване планування, у ринковій — економічний вибір визначає ринок, у змішаній — ринок і економічна політика уряду, яка реалізується за допомогою його економічних функцій (забезпечення правової бази, сприяння конкуренції, перерозподіл доходів та багатства, перерозподіл економічних ресурсів, стабілізація економіки).

Для задоволення власних потреб люди повинні мати економічні ресурси. За ринковою класифікацією економічні ресурси (або фак­тори виробництва) поділяються на природні, людські та ресурси, вироблені людиною. Ці ресурси поділяються на матеріальні (земля і капітал) та людські (праця і підприємницькі здібності).

При обмеженості економічних ресурсів суспільство завжди стоїть перед вибором між виробництвом того або іншого товару для задоволення своїх потреб. За умов обмеженості ресурсів вибір одного товару або послуги завжди означає відмову від іншого. Ціна товару або послуги, від яких ми відмовились, визначає величину альтернативних витрат нашого вибору. Це можливо проілюстру­вати кривою виробничих можливостей. Наприклад, суспільство стоїть перед вибором виробництва того чи іншого товару. У табл. 1 наведені альтернативні виробничі можливості цих товарів.

Таблиця 1

Альтернативні можливості виробництва двох товарів

Можливості	1-й товар (тис. шт.)	2-й товар (тис. шт.)
А	15	0
Б	14	1
В	12	2
Г	9	3
Д	5	4
Е	0	5

Графічно це виглядатиме так:

Опуклий характер кривої виробничих можливостей поясню­ється законом зростання витрат, суть якого полягає у наступному. Для того, щоб отримати кожну додаткову одиницю товару, який нам необхідний, ми повинні жертвувати більшою кількістю іншого товару. Інакше кажучи, кожна додаткова одиниця товару, який замінили, стає дорожчою на величину необхідної додаткової від­мови від виробництва замінного товару Цей закон пояснюється тим, що економічні ресурси не пристосовані для повного їх вико­ристання у виробництві альтернативних продуктів. Відсутня повна взаємозамінність ресурсів.

Те, що ціна одного товару, яка визначена в іншому товарі, має тенденцію зростати, пов'язано із більш відомим економічним законом — законом спадної дохідності. Цей закон встановлює співвідношення між витратами у виробництві (наприклад, праці) і виробництвом продукції (наприклад, олії). Відповідно до цього закону збільшення окремих витрат відносно інших незмінних витрат призводить до збільшення загальної кількості продукції, але до визначеного моменту. Після чого додаткової продукції, яку буде отримано від додаткових витрат, ставатиме все менше і менше. Це зменшення додаткового доходу є наслідком того, що нові додаткові ресурси з'єднуються з меншою кількістю фіксова­них ресурсів.

Крива виробничих можливостей відображає, що:

1. економіка повної зайнятості для виробництва одного товару завжди повинна скорочувати виробництво якогось іншого товару;

2. заміщення — це закон життя в економіці повної зайня­тості;

3. суспільство завжди стоїть перед вибором.

Крива виробничих можливостей показує, у яких межах сус­пільство може робити вибір між виробництвом того або іншого товару. При цьому воно враховує сьогоднішній рівень технології та кількість економічних ресурсів, які є. Точки за межами кривої виробничих можливостей (наприклад, точка С) є неприпустимими або недосяжними. Будь-яка точка всередині кривої, наприклад, точка Н, вказує, що економіка працює неефективно. Це відбува­ється наприклад, при зростанні безробіття протягом кількох діло­вих циклів. Збільшення економічних ресурсів і технологічні зміни розширюють межі виробничих можливостей, переміщуючи криву виробничих можливостей праворуч від Г до С (рис. 1).

2. Предмет макроекономіки. Механізм регулювання макроекономіки.

Економіка функціонує ефективно тоді, коли вона знаходиться на межі своїх виробничих можливостей, а не нижче них. Ефектив­ність означає, що ресурси економіки використовуються таким чином, щоб максимально задовольнити потреби і бажання людей.

Високорозвинену економіку характеризують три основні риси:

виробництво товарів на основі спеціалізації і складного по­ділу праці;

широке використання грошей;

великий запас капіталу.

Функціонування змішаної економіки наочно відображає рис. 2.

Рис. 2. Схема функціонування змішаної економіки

У верхній частині рисунка видно, що споживчі витрати домаш­ніх господарств взаємодіють з пропозицією підприємств на ринках товарів та послуг, визначаючи, що треба виробляти. Потім попит підприємств на ринках факторів виробництва зіштовхується з сус­пільною пропозицією праці й інших ресурсів на ринках факторів виробництва (нижня частина рисунка). Доходи, отримані власни­ками факторів виробництва, визначають, для кого призначені вироблені товари та послуги. Конкуренція підприємств на ринках дозволяє визначити найбільш ефективний спосіб виробництва.

Практична функція макроекономіки обумовлюється існуванням головної суперечності в житті суспільства, яка полягає в тому, що матеріальні потреби людей безмежні, а економічні ресурси, що необхідні для їх задоволення — обмежені. Єдиним способом зменшити розрив між безмежними потребами і обмеженими ресурсами є постійне підвищення ефективності економіки. Тому практична функція макроекономіки полягає в тому, щоб продукувати такі знання, які здатні озброїти людей спроможністю підвищувати ефективність економіки і на цій основі забезпечувати умови для стійкого зростання рівня їх життя.

Об’єктом макроекономіки є економічна система, що являє собою сукупність економічних суб’єктів, діяльність яких спирається на історично визначені форми виробничих відносин та адекватні їм механізми регулювання економічної діяльності. Окремі економічні системи відрізняються між собою формами власності на засоби виробництва та механізмами регулювання економіки. За цими ознаками економічні системи поділяють на три типи: ринкова економіка (чистий ринок), командно-адміністративна економіка (планова економіка), змішана економіка. Проміжним варіантом економічної системи є перехідна економіка.

3. Макроекономіка як система знань про механізми функціонування національної економіки.

Макроекономіка вивчає не окремі економічні одиниці або явища, а їх сукупності, тобто агрегати. Так, всі суб’єкти економіки поділяються в макроекономіці на чотири агрегати: домашні господарства, підприємства, держава, решта світу. Економічні суб’єкти здійснюють свою діяльність переважно за допомогою ринків. Тому вся сукупність ринків теж структуризується в окремі агрегати: товарний ринок, ринок праці, грошовий ринок, валютний ринок тощо. І нарешті, макроекономіка має справу з такими агрегованими показниками, які характеризують загальні умови та сукупні результати економічної діяльності людей. Серед них головними є такі: сукупний попит, сукупна пропозиція, валовий внутрішній продукт, безробіття, інфляція.

Предметом макроекономіки є причинно-наслідковий механізм функціонування економіки, який являє собою сукупність зв’язків між окремими макроекономічними процесами та явищами. Макроекономіка повинна, з одного боку, визначати систему функцій, які відтворюють причинно-наслідкові зв’язки в економіці; з іншого — розкривати можливості людей впливати на причини з метою корегування тих наслідків, які вони викликають в економіці. Отже, макроекономіка виконує як пізнавальну так і прикладну функцію. Макроекономіку, що виконує пізнавальну функцію, називають позитивною, а макроекономіку, що виконує прикладну функцію — нормативною.

Для виконання пізнавальної і прикладної функцій макроекономіка спирається на певні методи та принципи, які в сукупності складають її методологію. В основі методології макроекономіки лежить метод руху від конкретно фактичного рівня до абстрактного і від абстрактного рівня до конкретно прикладного. Тому технологічно методологія макроекономіки складається з трьох етапів: емпірична макроекономіка, теоретична макроекономіка і прикладна макроекономіка. Основним методом узагальнення фактів та продукування теоретичних положень в макроекономіці є моделювання. Застосовуються графічні, математичні та інші моделі, які описують зв’язки між ендогенними (залежними) змінними і екзогенними (незалежними) змінними. При побудові моделей широко використовуються припущення, які дозволяють абстрагуватися від зв’язків, що не є предметом дослідження, і зосереджувати увагу лише на зв’язках, які досліджуються.

Результати макроекономічного моделювання в значній мірі залежать від періоду, який охоплюється моделлю. В макроекономіці розрізняють два періоди: короткостроковий і довгостроковий. Короткостроковий період відображає проміжок часу, упродовж якого ринкові регулятори не володіють здатністю адекватно відреагувати на збурення в економіці і відновлювати повну зайнятість. Довгостроковий період — це проміжок часу, упродовж якого ринкові регулятори спроможні в повній мірі відреагувати на збурення в економіці і завдяки цьому відновлювати повну зайнятість.

Макроекономіка відноситься до наймолодших економічних наук. Її перші положення були сформульовані в XVІ столітті. Протягом наступних періодів макроекономіка поступово нагромаджувала свій науковий капітал за рахунок теорії меркантилізму, класичної теорії, кейнсіанської теорії, монетаристської теорії тощо. Своєї зрілості вона досягла у 30-і роки ХХ ст., коли набула здатності впливати на економічну практику. Сучасна макроекономіка теж не стоїть на місці, а продовжує інтенсивно розвиватися. Цей розвиток відбувається під впливом двох груп факторів. По-перше, в макроекономіці, як і в будь-якій науці, постійно виникають нові теоретичні положення, які витісняють застарілі, що не витримали перевірки практикою. По-друге, причинно-наслідковий механізм функціонування економіки теж постійно розвивається, що породжує нові питання і вимагає на них відповідь.