Короткий виклад змісту лекції:

1. Сутність, структура та функції політичної системи.

Політична система – центральна проблема політології. Вона дає загальне цілісне уявлення про організацію і функціонування політичного життя суспільства.

Щоб зрозуміти поняття "політична система", потрібно розглянути поняття системи взагалі. Система - це певна кількість взаємопов’язаних елементів, що утворюють стійку цілісність, мають певні особливості, притаманні саме цій спільноті.

У навколишньому світі – різноманітні системи: суспільні (політична, економічна, культурна, соціальна, ідеологічна, релігійна, етнічна), природні, технічні. Головна особливість соціальних систем - вони пов'язані з вольовою, свідомою, цілеспрямованою діяльністю людей та їх різноманітних об'єднань.

Політ.система виникла на певному етапі розвитку суспільства внаслідок його поділу на класи та появи держави. Дослідження пол..сист. – від Аристотеля, але по-справжньому вагомих результатів досягнуто лише у ХХ ст.

До середини XX ст. політологія існувала як сукупність розрізнених знань про політичні явища і процеси, значну частину яких складав емпіричний матеріал, отриманий завдяки розвитку соціологічних та психологічних методів наукових досліджень. Особливо значний за обсягом матеріал щодо конкретних політичних процесів, передусім електоральної поведінки, нагромаджено у США. Розрізнені політологічні знання було з'єднано в цілісну сукупність завдяки створенню, насамперед науковцями США, теорії політичної системи суспільства.

Поняття «система» запозичене з електроніки й кібернетики. «Перенесення» терміну у політичну науку здійснили американські учені Толкотт Парсонс, Девід Істон і Габріель Алмонд, які створили теорії політичних систем. Американський соціолог Толкотт Парсонс (1902-1979), представник структурно-функціональної школи у праці "Соціальна система" (1951) розглядав суспільство як систему, що складається з окремих, інтегрованих елементів. Такими елементами у структурі кожного суспільства були: суспільні цілі, норми, цінності, ролі, інститути, кожен з яких виступає підсистемою великої суспільної системи.

Кожній суспільній системі властиві чотири основні функції:

1. адаптація (пристосування її вимог до навколишнього середовища).

2. досягнення цілей (забезпечується політичною підсистемою, політикою).

3. інтеграція, (досягнення стану зв'язаності окремих елементів, наявність упорядкованості, безконфліктності відносин між соціальними суб'єктами - індивідами, соціальними спільностями, організаціями, забезпечують правові інститути, владні структури, норми права, звичаї).

4. підтримання системи (забезпечується віруваннями, мораллю, органами соціалізації - сім'я, школа, мистецтво тощо).

Системний підхід до аналізу політики вперше застосував американсько-канадський політолог Девід Істон (нар.1917 р.) у працях "Політична система" (1953), "Концептуальна структура для політичного аналізу" (1965) і "Системний аналіз політичного життя" (1965).

За вихідну модель він використав біологічні системи, які, взаємодіючи між собою та з довкіллям, зберігаються як стабільні системи. Політична система подібна до біологічних систем й існує в навколишньому середовищі, яке складають інші суспільні системи - економічна, соціальна і духовно-ідеологічна.

Політична система, за Д.Істоном, - це сукупність багатьох елементів, кожний з яких складається з простіших явищ і процесів. Політичне життя – неврівноважена система, у якій увесь час відбуваються порушення та робляться спроби до встановлення рівноваги. Тому системи бувають: стійкими і нестійкими. Д.Істон: « нерухомість політ.системи недосяжна, поки політ.система живе».

Взаємодія політичної системи з навколишнім середовищем і всередині самої системи відбуваться на вході, всередині й на виході.

На вході - це вимоги й підтримка, які надходять з навколишнього середовища, а на виході - рішення і дії.

Вимогами є запити й потреби, що стосуються розподілу цінностей у суспільстві. Одні вимоги надходять з оточення політичної системи і є зовнішніми, інші виникають всередині самої системи.

Крім вимог, необхідна й їх підтримка суб'єктами та об'єктами політичного життя, політична активність (проявляється в голосуванні на виборах, сплаті податків, дотриманні законів, повазі до влади, патріотизмі тощо).

Всередині політичної системи відбувається трансформація введених до неї вимог і підтримки, в результаті чого виходом, тобто продуктом системи є рішення щодо розподілу цінностей у суспільстві та відповідні дії для їх здійснення.

На виході системи можуть бути нові закони, субсидії, пільги, інформаційні кампанії, політичні заяви влади або вищих посадових осіб тощо.

Габріель Алмонд (1911-2002) розглядав політичну систему як цілісну систему зі складною структурою, кожний елемент якої має певне призначення і здійснює специфічні функції, спрямовані на задоволення потреб системи.

Це система взаємодії, що виконує функції інтеграції і пристосування за допомогою більш чи менш законного фізичного примусу. Політична система є узаконеною силою, яка підтримує порядок і здійснює перетворення в суспільстві, що забезпечують його згуртованість і цілісність. Як і будь-яка інша система політична система виконує два базових набори функцій - входу і виходу. Є чотири функції входу і три виходу.

Функції входу здійснюються недержавними формуваннями (політичними партіями, групами тиску, засобами масової інформації), а функції виходу - державними органами.

Функції входу:

1. політична соціалізація (залучення до участі в політичному житті);

2. артикуляція інтересів (формування вимог, які відповідають реальним або уявним інтересам);

3. агрегування (поєднання інтересів);

4. політична комунікація (спілкування, обмін думками, ідеями).

Функції виходу:

1. розробка норм (органи законодавчої влади);

2. застосування норм (органи виконавчої влади);

3. контроль за їх дотриманням (судові органи).

Д.Істон і Г.Алмонд заклали основи різних варіантів концепції політичної системи й дали поштовх до розвитку теорії політичної системи суспільства в цілому. Кожний із варіантів досліджує різні сторони політичної системи суспільства.

Суть першого підходу (Д.Істон), який часто називають мікроскопічним, полягає в розгляді політичної системи під кутом зору її складових підсистем, вивченні сукупності взаємозв'язків і взаємодій, що виникають всередині.

Суть другого підходу (Г.Алмонд), який нерідко називають макроскопічним, полягає в тому, що він концентрується на вивченні входів і виходів, а також зворотніх зв'язків, які встановлюються між політичною системою та навколишнім середовищем.

Політична система суспільства - це цілісна, інтегрована сукупність взаємозв'язаних і взаємозалежних політичних суб’єктів, структур і відносин, що відображає інтереси усіх політичних і соціальних сил суспільства.

Основні ознаки політичної системи:

• взаємозв’язок групи елементів

• утворення цими елементами певної цілісності

• внутрішня взаємодія всіх елементів

• прагнення до самозбереження, стабільності та динамізму

• здатність вступати у взаємовідносини з іншими системами.

Структуру політичної системи суспільства складають такі елементи як:

• політичні відносини (взаємини суб’єктів політики з приводу завоювання та здійснення влади):

• міжкласові

• внутрішньокласові

• міжнаціональні

• міждержавні та ін.

• політична організація суспільства (система інститутів, в межах яких відбувається політичне життя суспільства); вона складається з:

• власне політичних організацій (держава, пол.партії, пол.рухи)

• політизованих організацій (народні рухи, профспілки)

• неполітичних організацій (об’єднання за інтересами)

• засоби масової інформації (займаються збором, обробкою, поширенням інформації, пропагують вироблені політичні і правові норми)

• політичні і правові принципи та норми (формують політ.поведінку та свідомість)

• політична свідомість (сукупність політ.ідей, відображення у політ.документах, правових нормах)

• політична культура (сукупність уявлень про різні аспекти політ.життя).

Інколи структуру системи визначають через політичні підсистеми:

1. організаційна підсистема (держава, партії, суспільно-політичні організації і рухи);

2. нормативна підсистема (політико-правові, організаційні, морально-політичні та ін..норми);

3. інформаційно-комунікативна підсистема (ЗМІ, науково-інформаційна інфраструктура);

4. культурно-ідеологічна підсистема (політ.культура, ідеологія, громадська думка).

5. інститути з огляду на те, що саме вони організують політичне життя.

Визначальний елемент політичної системи – держава. Крім неї, у політичну систему входять: політ.партії, профспілки, асоціації, ініціативні групи, групи впливу й тиску, соціально-політ.рухи та інші обєднання, змістом діяльності яких є політичні процеси.

Держава - основний політичний інститут, що організує, спрямовує і контролює спільну діяльність і відносини людей, суспільних груп, класів, асоціацій, груп інтересів. Це політична форма організації суспільства, що здійснює управління суспільством, охорону його економічної та соціальної сфер, культури. Вона покликана захищати інтереси людей певної території і регулювати за допомогою правових норм взаємовідносини між ними, використовуючи за необхідності спеціальні органи примусу. У внутрішній структурі держава поступово створює особливу соціальну верству, що безпосередньо здійснює державні функції, світську політику.

Політичні партії представляють інтереси соціальних груп і ставлять метою реалізацію їх інтересів шляхом завоювання державної влади або участі в її здійсненні.

Групи інтересів - найрізноманітніші організовані групи, спільності людей (профспілки, молодіжні і жіночі рухи, творчі союзи і об'єднання, етнічні і релігійні спільності, організації ветеранів війни, асоціації підприємців і фермерів та ін.).

Вітчизняні дослідники виокремлюють такі функції політичної системи:

1. вироблення політ.курсу держави та визначення цілей і завдань розвитку суспільства

2. організація діяльності суспільства на виконання цілей, завдань політ.програми держави

3. координація окремих елементів сусп.-ва.

4. легітимізація (діяльність, спрямована на узаконення політ.системи)

5. політ.соціалізація (включення людини у політ.діяльність)

6. артикуляція інтересів (пред’явлення вимог до осіб, що приймають політ.рішення)

7. агрегування інтересів (узгодження і впорядкування інтересів і потреб соціальних верств населення)

8. інтеграція всіх елементів суспільства навколо єдиних для всього народу соц..-політ.цілей і цінностей

9. політ.комунікація складових політ.системи (обмін інформацією між різними елементами політ. системи) та ін.