2. Корпоративне право в системі права України.

Визначаючи місце корпоративного права і системі права України науковці мають різні погляди на правову природу відповідного правового інституту. Насамперед, слід визначити, що правовий інститут юридичної особи переважно розглядається в межах цивільного права. Поняття юридичної особи закріплено в ст. 80 Цивільного кодексу України від 16 січня 2013 р. (далі – ЦК України), зокрема визначені основні положення щодо сутності юридичної особи, видів юридичних осіб, умови їх створення та припинення. Досить детально ЦК України в Главі 8 визначає правовий статус підприємницьких товариств (комерційних юридичних осіб), що в поєднанні з відповідними положеннями ГК України формують основу правового інституту корпоративного права

Перш за все необхідно наголосити, що, в переважній більшості, корпоративне право розглядається як цивільно-правовий інститут, який входить до предмета регулювання цивільного права, але особливості цих суспільних відносин визначають їх внутрішню диференціацію і потребують відповідного правового регулювання. Отже, для регулювання корпоративних відносин застосовується цивільно-правовий метод регулювання – метод юридичної рівності сторін. У результаті врегулювання нормами права ця група суспільних відносин набуває форми цивільного правовідношення.

Проте не вірно визначати корпоративне право як виключно інститут цивільного права, оскільки сутність управлінських відносин комерційною юридичною особою має не тільки цивільно-правову природу. В науковій літературі зустрічається точка зору, що корпоративне право є складовою частиною господарського права та господарського законодавства. Але в будь-якому випадку слід визначити місце господарського права в системі права України, що є досить важливим з точки зору визначання правової природи корпоративного права як інституту права та інституту законодавства. Зокрема слід вказати на наявність кількох основних позицій щодо визначення господарського права як галузі права. Так деякі науковці вказують, що господарське право як галузь права займає самостійне місце в системі права України, що виражається в чіткому розмежуванні від кола відносин унормованих іншими галузями права⁸. Інші науковці вказують, що господарське право є поєднанням цивільно-правових і адміністративно-правовий норм, які прямо або опосередковано унормовують діяльність суб’єктів господарювання. Проте слід погодитися із науковцями, які визначають господарське право як комплексну галузь права, що поєднує норми різних галузей права⁹. Відповідні норми та правові інститути різних галузей права (цивільного, адміністративного, трудового та ін.) унормовують діяльність суб’єктів господарювання та інших учасників відносин у сфері господарювання¹⁰, ¹¹.

Не заперечуючи комплексний характер корпоративних відносин слід вказати, що корпоративне право слід розглядати як власне правовий інститут, що поєднує норми публічного та приватного права, які унормовують порядок створення корпорацій, набуття корпоративних прав щодо комерційної організації та подальше управління такою організаціє учасниками. Отже, на наш погляд, корпоративне право є комплексними міжгалузевими правовим інститутом, який охоплює норми цивільного та інших галузей права, які унормовують порядок й особливості створення, діяльності та припинення юридичних осіб в цілому, в тому числі господарських товариств окремих видів зокрема. Цивільне право є джерелом, з якого виникло корпоративне право, оскільки це наслідок розвитку інституту юридичної особи. Цивільне право визначає поняття юридичної особи, її систему та правовий статус, умови виникнення (створення) та припинення. Але до корпоративного права, з огляду на предметну пов’язаність з юридичною особою, яка є центральною категорією корпоративного права, слід включити і норми інших галузей права. Зокрема, адміністративне право регулює публічно-правові аспекти функціонування юридичних осіб: їх державну реєстрацію, відповідальність посадових осіб, припинення організацій тощо. Трудове право частково регулює працю учасників корпорацій ( за їх наявності), договірну форму роботи керівників виконавчих органів та інших посадових осіб, їх відповідальність. Фінансове право регулює особливості формування статутного капіталу юридичної особи, бухгалтерський облік його майна та господарських операцій, оподаткування операцій з корпоративними правами тощо. Кримінальне право встановлює відповідальність за злочини, так чи інакше пов’язані із використанням юридичної особи, наприклад щодо банкрутства, порушення порядку випуску (емісії) та обігу цінних паперів, зловживання посадом становищем тощо.

Таким чином, цілком доцільним слід визначити, що корпоративне право розглядається як комплексний інститут, який входить до предмета регулювання цивільного та інших галузей права, але особливості цих суспільних відносин визначають їх внутрішню диференціацію і потребують відповідного правового регулювання. Для регулювання корпоративних відносин застосовується різні методи регулювання, але цивільно-правові методи регулювання, наприклад метод юридичної рівності сторін, мають вагоме значення для врегулювання корпоративних відносин. Власне світова практика говорить про корпоративність як про наявність специфічних відносин усередині комерційних юридичних осіб (підприємницьких товариств) певної організаційно-правової форми. Причому ці відносини можуть розглядатись як такі, що виникають всередині суб'єкта підприємницької діяльності (між юридичною особою - суб'єктом підприємницької діяльності і його засновниками, між засновниками й органами управління такого суб'єкта чи між самими засновниками) чи в разі взаємодії суб'єкта з іншими суб'єктами приватноправового чи публічно-правового характеру, що прямо або опосередковано є учасниками відносин за участю корпорацій. Також слід вказати, що різні правові механізми можуть використовуватися для унормування внутрішньокорпоративних відносин, так і зовнішньокорпоративних відносин.

Отже, корпоративне право як правовий комплексний міжгалузевий інститут – це сукупність правових норм, які регулюють приватноправові і публічно-правові відносини, що складаються у зв’язку зі створенням, діяльністю та ліквідацією господарських товариств, а також інших суб’єктів господарювання, що має на меті отримання прибутку для його розподілу між учасниками.