Визначення складу хору та його кваліфікація.

Твір може виконуватися як середнім, так і великим складом хору. Кваліфікація хору - професійний, навчальний, добре розвинутий самодіяльний»

Диригентсько-виконавський аналіз.

У творі "В гаю зелененькім" диригент користується основною чотиридольною схемою:

В процесі диригування хором диригент зустрічається з такими техніч­ними труднощами, як впевнений показ вступу, який ділиться на три моменти:

- увага /перевірив чи - потові співаки/;

- дихання /сигнал для набирання дихання/;

- вступ /вольовий рух рук, стремління до точки опори, яка служить момен­том початку подачі хором звучання/.

Так як твір починається з першої долі, замахом для вступу буде служи­ти четверта доля:

Показ зняття не менш важливий від показу вступу. Слід пам’ятати, що чим довша тривалість ноти, яку знімають, тим краще треба підготувати її зняття. Підготовляють її завжди жестом попередньої долі, який роблять трохи довшим, більш виразним, а жест тієї долі, на яку припадає зняття, поступово пришвидшують і в кінці його роблять криву або петлю.

В кінці кожного куплету диригент знімає звучання хору на четверту долю:

Дуже важливим є зняття в кінці даного твору. Це зняття повинно бути чітким і виразним та відповідати характеру твору і динаміці. Зняття в кінці твору припадає на четверту долю такту:

Всі диригентські жести із зовнішнього боку повинні бути, в межах мож­ливого, витончені, красиві, а для хору виразні та зрозумілі.

Таксування довгих тривалостей зустрічається у 2, 4, 5, 6, 8, 10, 12, 13-14, 16 тактах твору. Це половинні ноти, які припадають на третю та четверту до­лі такту:

Жестами ця затримка відтворюється так: зазначають лише початок да­ної довгої ритмічної вартості, а потім її кінець. Проміжні долі, які заповнюють цю довгу ритмічну вартість, зазначають дуже малими, майже непомітними жестами, якими лише ніби реєструють ці долі. Наприклад, у дру­гому такті другої варіації / на словах "... без сокири" /:

У четвертому такті треба зробити чіткий показ синкопи на третій долі в партії сопрано з подальшим переходом на наступну долю в ін­ших - полосах.

Динаміка.

Динаміка та II зміни належать до найбільш дійових засобів виразнос­ті, якими композитор збагачує музичний твір. Тому диригент повинен вмі­ти правильно відобразити жестами найрізноманітніші динамічні відтінки.

У тих випадках,коли хор має розвинути силу звучання,жести рук по­винні бути широкими, енергійними; зменшення сили звучності вимагає від­повідного пом’якшення жесту.

У підході до кульмінації твору, у проведенні фрази, дуже доречним бу­де використання міміки обличчя, руху голови.

Динаміка твору "В гаю зелененькім" дуже багата й різноманітна. Розви­ток і зміна почуттів закоханого парубка передаються різкими динамічни­ми контрастами: від "піано" до "форте", які відповідають змістові сло­весного тексту. В кінці твору, на. словах "буду колисать помалючки", ком­позитор використовує відповідний динамічний нюанс "піано".

Кульмінація твору припадає на 13-14 такти:

ДИКЦІЯ І ОРФОЕПІЯ.

Дикція в хорі є одним із дуже важливих показників його технічної зрілості і художньої досконалості. Суть дикції полягає в ясній І ви­разній вимові тексту.

Українська орфоепія не дуже відрізняється від орфографії. Українсь­кий текст здебільшого вимовляється так, як пишеться. Кінці слів повинні бути чіткими, а початий - рельєфними. Так як. даний твір відрізняється різноманітною динамікою, то треба пам’ятати, що при динамічному нюансі "форте", а тим більше на динаміці "піано", дикція повинна бути одинако­во, виразною.

Особливу увагу слід звернути на правильну артикуляцію голосних "а","о","є","I", тобто при співі домагатися так - званого "закритого" звуку. Щоб краще співаки зрозуміли різницю між "білим" і "прикритим" звуком, треба практично проілюструвати, а саме: спочатку подати звук /першу мить/ затуленим ротом, а тоді швидко його розтуливши, артикулюва­ти потрібний голосний звук.

Для диригента важливо домогтися дотримання вокального правопису словесного тексту. Наприклад, вимовляємо: "що ж ме-ні дів-чат-ко" або "візь-му дів-ча ей,на руч-ки"; співаємо: "що-жме-ні ді-вча-тко" або "ві-зьму ді-вча ей на ру-чки".

При співі складів треба вимагати чіткої, твердої, з підкресленням, вимови приголосних "м","щ","б","д","т" тощо.

ТЕМП.

Відомо, що правильно взятий темп є запорукою доброго виконання му­зичного твору. Тому пій стороні мистецтва диригент повинен приділяти багато уваги. Крім вказівок автора щодо темпу, динамічних знаків і ха­рактеру виконання, сюди слід віднести слідуюче: моменти поступового на­ростання викликають необхідність надати цьому технічному прийомові дея­кої стрімкості, ледь помітного прискорення; моменти поступового ослаб­лення звучання вимагають розширення, легкого уповільнення. Отже, виконання повинно бути овіяне свободою використання метро-ритчічних схем, тобто не смутою ритмічністю "під метроном", а живою музичною мовою, де в залежності від динаміки і смислу музики, можуть бути невеликі, ледь по­мітні розширення темпу, або ж його загострення, легке прискорення, інак­ше кажучи, повинні бути використані моменти агагічного порядку. Як і в якому обсязі можуть бути зроблені невеликі відступи від темпу, підкаже природний музичний смак диригента.

ЗНАЧЕННЯ ТВОРУ.

Хоровий твір "В гаю зелененькім" може виконуватись як професійними хоровими колективами, так і самодіяльними, з доброю вокальною підготов­кою „Це високохудожній твір, який має я" виховне, так і навчальне значен­ня .Диригуючи його, диригент повинен досконало володіти технікою диригу­вання. Співаки, виконуючи твір, набувають відповідних вокально-хорових навичок: ланцюгового та по фразового дихання, чистоти інтонування, пра­вильного академічного звукоутворення, чіткої дикції, ансамблевого співу.

Краса музичних образів, щирість і безпосередність ліричного вислов­лювання в творі Ф.Колесси "В таю зелененькім", справляють великий емо­ційний вплив на слухача.