2. Роль національних і колективних валют та золота в міжнародних розрахунках.

Практично до початку ХІХ століття в міжнародних розрахунках в якості платіжного засобу виступало золото. Це було пов’язано з тим, що в часи золотого стандарту внутрішні національні валюти країн не визнавались державами-експортерами і функція світових грошей закріплялася за золотом.

Зміни в міжнародній організації праці, концентрації та спеціалізації товарного виробництва, а також масштаби зовнішньоторговельних зв’язків призвели до того, що розрахунки золотом стали дуже незручними. В ролі золота як міжнародного засобу платежу почали відбуватися суттєві зміни. З розвитком кредитних відносин кредитні гроші – банкноти, векселі та чеки – поступово витіснили золото спочатку з внутрішнього грошового обігу, а потім із міжнародних валютних відносин.

З відміною золотого стандарту і припиненням розміну кредитних грошей на жовтий метал відпала необхідність оплати золотом міжнародних зобов’язань. Разом з тим у світовій торгівлі золото використовується як надзвичайні світові гроші при форс-мажорних обставинах (війни, економічні потрясіння та ін.) або коли інші можливості вичерпані. Наприклад, під час другої світової війни левова частка міжнародних платежів вібувалася стандартними золотими злитками. Після війни сальдо за багатостороннім клірингом (за часи створення і функціонування Європейського платіжного союзу 1950-1958 р.р.) погашалося золотом (спочатку на 40%, а з 1955 р. – на 75%).

У сучасних умовах країни при надзвичайних ситуаціях удаються до продажу частини офіційних золотих запасів за ті валюти, в яких виражені їх міжнародні зобов’язання за зовнішньоторговельними контрактами і кредитними угодами. Отже, і зараз золото використовується в міжнародних розрахунках опосередковано через операції на ринках золота.

Найстарішим золотим ринком в світі є Лондонський, який грає визначальну роль у формуванні цін на цей метал у всьому світі. Другим великим центром торгівлі золотом в Європі з 70-х років став Цюріх (Швейцарія). Обсяги операцій на цьому ринку перевищують тисячі тон на рік. У світі також відомі і інші торгові центи золотом – Нью-Йорк, Франкфурт, Гонконг.

Витіснення золота з міжнародного платіжного обороту призвело до розвитку розрахунків кредитними грошами. В якості платіжного засобу ефективно використовувались кредитні гроші економічно розвинутих країн, доля яких в міжнародній торгівлі була домінуючою.

Так, до першої світової війни переказні векселі (трати), виписані у фунтах стерлінгів, обслуговували 80% міжнародних розрахунків. З розвитком економік інших країн і втратою Англією передових позицій у міжнародній торгівлі частка фунта в міжнародних розрахунках знизилась до 40% у 1948 році і до 5% на початку 90-х років.

Після другої світової війни завдяки стрімкому розвитку американської економіки в міжнародних розрахунках інтенсивно почав використовуватися долар. У 80-ті роки його частка сягнула 75%, але вже на початку 90-х років вона знизилась до 55%. Втрата позицій долара в міжнародних розрахунках обумовлювалась розвитком економік країн Європи та Азії. Починаючи з 90-х років німецька марка, японська ієна, швейцарський франк та інші провідні валюти стали також використовуватись як міжнародні платіжні засоби.

З 70-х років новим явищем в системі міжнародних розрахунків стало використання колективних валютних одиниць – СДР та ЕКЮ (починаючи з 1999 року замість ЕКЮ впроваджено ЄВРО). Колективні валюти з’явились у платіжному обороті в результаті процесу демонетизації золота, розпаду Бреттонвудської валютної системи та негативних наслідків девальвації національних валют. Вони стали використовуватись в якості нових світових кредитних грошей як більш стабільні валюти.

СДР (спеціальні права запозичення) та ЄВРО (європейська валютна одиниця) призначалися для безготівкових міжнародних розрахунків шляхом записів на спеціальних рахунках країн: СДР – в Міжнародному валютному фонді, ЄВРО в Європейському центральному банку. Умовна вартість цих одиниць розраховується на базі середньозваженої вартості та зміни курсу валют, що входять до валютного кошику (валютний кошик СДР включає в себе чотири валюти, в той час як валютний кошик ЄВРО – 18 валют країн Європи).

Використання СДР досить обмежене. Як платіжний засіб вона використовується переважно в міждержавних розрахунках, в основному, для погашення заборгованості країн за кредитами МВФ. Офіційно СДР можуть бути використані банками, підприємствами, приватними особами для розрахунків. Але цією можливістю останні практично не користуються, тому ринок приватних СДР оцінюється приблизно у десять мільярдів, в основному у формі банківських депозитів, депозитних сертифікатів і міжнародних облігацій.

На відміну від СДР ЄВРО використовується не тільки в офіційному, але і в приватному секторах як валюта ціни і валюта платежу. При впроваждені ЄВРО на неї покладались великі надії як на валюту, яка стане в Європі єдиним платіжним засобом. Однак цього не сталося. Такі країни як Англія, Швейцарія, Данія до цих пір користуються своє національною валютою.

Переважне використання національних валют в міжнародних розрахунках посилює залежність їх ефективності від курсових коливань, економічної і валютної політики країн-емітентів цих валют. Стан міжнародних розрахунків залежить від таких чинників:

• економічних і політичних відносин між країнами;

• валютного законодавства;

• міжнародних торговельних правил та звичаїв;

• банківської практики країн;

• умов зовнішньоторговельних контрактів та кредитних угод.