1997 Р. Вийшла ще одна антологія учасників асоціації «Імен­ник. Антологія дев’яностих».

«Червона фіра» (1991)

Літературна корпорація харківських поетів Сергія Жадана, Ростислава Мельникова та Івана Пилипчука, створена в 1991 р.

Літературною концепцією «Червоної Фіри» згідно із заявами її членів став неофутуризм. Провокативно-епатажні твори черво- нофірівців стали своєрідним східноукраїнським аналогом літера­турного карнавалу Бу-Ба-Бу. Поєднання пародій на публіцистичні штампи створило своєрідний стиль «Червоної Фіри», у якому гро­теск здебільшого перемагає професійну роботу з текстом.

Брати́ Гадю́кіни — культовий український рок-гурт, створений 1988 року у Львові; першими з українських рок-команд здобули популярність на теренах колишнього СРСР і пострадянському просторі. «Гади» випустили 4 студійні альбоми, 4 концертні альбоми та 2 збірки хітів. Крім цього, була величезна кількість концертів та участь у фестивалях по всьому світу. Гурт припинив концертну діяльність в 1995 році і возз'єднався в 2006 році для концерту в київському «Палаці спорту», який зібрав 15 000 глядачів — абсолютний рекорд для українських музикантів. Група виникла в січні 1988 року в надрах Львівського рок-клубу. Тоді музиканти виконували припанковані російськомовні рок-н-ролли з іронічним підтекстом. Першим лідером був Олександр «Шуля» Ємець — саксофоніст, автор музики і текстів. Йому належала й ідея назви, від імені одного з персонажів оповідання російського дитячого пи Успіх базувався на поєднанні музичних напрямків — рок-н-роллу, блюзу, панку, реґґі, фанку, фольку і специфічних «гадюкінських» текстів з гострою іронією, тотальним стьобом і використанням галицьких діалектизмів і наркоманського сленґу. Згодом «Гадів» назвуть «українськими Rolling Stones».

На першій Червоній руті у вересні 1989 «Гадюкіни» завоювали друге місце (після Сестрички Віки) в номінації «Рок». Виступивши у самісінький прайм-тайм — на заході сонця перед повним стадіоном, «Гади» буквально в один момент стали знаменитими. Проте попри успіх і увагу преси лунали і звинувачення, що Гадюкіни начебто паплюжать українську мову.

У грудні 1989 року Гади вирушили до Москви на «Рождественские встречи с Аллой Пугачевой». Хоча з телеверсії концерту їхній виступ теж вирізали, але цей епізод став трампліном для концертової діяльності по Україні та всьому СРСР. Тоді ж почалися перші «відрядження за кордон»: по лінії фестивалю Червона Рута, який повіз своїх лауреатів до Канади; там «Гадюкіни» дали чотири концерти в Торонто.

Твир письменника Віктора Драгунського) «Смерть шпигуна Гадюкіна», популярного у 1960-их роках. Бренд «Брати Гадюкіни» розширюється до творчого об'єднання, яке займається підтримкою молодих талановитих земляків — «Плач Єремії», «Мертвий півень», «Клуб шанувальників чаю», та проведенням різних рок-акцій. У 1992 році разом з іншими переможцями фестивалю «Червона Рута» (вдруге фестиваль відбувся у серпні 1991 року) «Гади» вирушають в тур по Польщі, Німеччині, Бельгії та Франції.

Сестричка Віка справжнє ім'я Ві́ка Вра́дій (* 8 лютого 1961, Львів) — українська співачка. На професійну сцену вперше вийшла ще школяркою — з 1976 року вона була солісткою ВІА «Арніка». В її репертуарі були українські естрадні пісні, дві з яких вийшли на міньйоні фірми «Мелодія». Згодом, навчаючись у Львівському університеті, була солісткою джаз-рокової групи Юрія Варума «Лабіринт». В 1985 році разом із гуртом переїзджає в місто Горький. У 1986 році взяла участь у записі музики до фільму «Вище за веселку[ru]», записавши разом із Михайлом Боярським дві пісні Юрія Чернавського.

У 1989 році працює разом із «Братами Гадюкіними». На фестивалі «Червона рута» Віка Врадій, відома як «Сестричка Віка» завойовує перше місце в категорії рок-виконавців[1].

Перший альбом співачки «Мамо, я дурна», було випущено на компакт-касеті фірмою «СП Кобза (Україна-Канада)».

Віка закінчує Московський інститут театру і сцени ім. Гнєсіних по спеціальності режисер естради. Знімається в головній ролі в фільмі В.Денисенка «Мана». В січні 1992 року отримує титул «Міс Рок-Європа». Після того записує альбоми «По цимбалах» та «Львівський стьоб», а в липні 1993 року поїхала з концертами до США і залишилася в Нью-Йорку з сином. Після чого вона розлучається з чоловіком Володимиром Бебешком, який після короткого перебування в США повернувся в Україну. В основному виступала по відомих клубах з американськими музикантами, також працювала шафером-компаньйоном у американських реперів[2]. Ще тричі виходила заміж, усі шлюби закінчились розлученням[3].

У 2004 році Віка Врадій повернулась в Україну, куди ще раніше повернувся її син[4]. Думала поновити свою музичну діяльність в Україні, проте після недовгого перебування, у 2006 році повертається до США. Тепер проживає в Лос-Анжелесі.

«Ме́ртвий пі́вень» — український рок-гурт. Грає з 1989 року. Гурт народився у середовищі Львівського університету ім. Івана Франка, де навчалися багато його майбутніх учасників, які починали музичну діяльність в університетському хорі «Черемош». У 1989 році музиканти збиралися в кафе «Старий Львів» на вулиці Валовій; назва гурту походить від вивіски кафе. Лідером був Любко Футорський. Перші музичні експерименти МП відбувалися виключно з акустичними інструментами. Саме в такому звучанні гурт отримав перше визнання критиків та слухачів (перемоги на фестивалях «Вивих» у Львові у 1990 році, де виступив уперше, та «Червона Рута» у Запоріжжі в 1991 році), а також записав свій перший альбом «ЕТО» (1991).

У 1990-ті роки МП активно гастролює в Україні та за кордоном (Польща, Франція, Німеччина, Чехія, Словаччина, Австрія), продовжує експерименти зі звучанням електричних гітар і додаванням нових музичних інструментів, водночас живе активним громадським життям, перманентно беручи участь у всіх можливих акціях протесту проти всіх можливих злочинних антинародних режимів.

Одна з найвпізнаваніших рис колективу — пісні на вірші відомих українських поетів (Тарас Шевченко, Максим Рильський, Ігор Калинець, Наталка Білоцерківець, Олег Лишега, Віктор Неборак, Олександр Ірванець, Юрій Андрухович, Юрко Позаяк, Сергій Жадан).

За 20 років існування гурту через нього пройшло близько 20 музикантів. Особливістю «Мертвого Півня» є той факт, що майже всі його учасники паралельно займаються окремими проектами в різних галузях культури. Роман Чайка успішно поєднував роль телеведучого «5 каналу» та гітариста МП, Юрій Чопик — за сумісництвом директор дитячого «Видавництва Старого Лева». Басист гурту Олег «Джон» Сук співпрацює з низкою інших виконавців як музикант, продюсер та звукорежисер, а фронтмен Місько Барбара — з харківським театром «Арабески» як актор.

Восени 2011 р. в ЗМІ з'явилася інформація про можливий розпад гурту.

2. Візуальна (зорова) поезія — це окремий вид мистецтва, який відрізняється від традиційної поезії, побудований на межі словесного, графічного, живописного варіантів зображення тексту. Класичні зразки української зорової поезії сягають іще часів Івана Велич-ковського. У XVII столітті одним із різновидів епіграматичної поезії були так звані курйозні і, зокрема, фігурні вірші. Естетичний смисл цих словесних «іграшок», як їх називав Іван Величковський, полягав у тому, щоб стимулювати інтелектуальну гру, яка б допомагала осягнути невідоме й незрозуміле та давала естетичну насолоду від «розгадування загадок».

У XX столітті на початку сімдесятих років «ракотворчість» відроджує В. Лучук. А вже у 1991 році з’являється об’єднання «Голінних ентузіастів рака літерального» — творчий гурток поетів-паліндромістів «Геракліт», яскравими представниками якого стали М. Мірошниченко, В. Женченко, А. Мойсієнко, І. Іов, Н. Гончар та інші. Безперечно, саме зараз, у століття інформаційних технологій, синтетичних культур, літературні експерименти з формою внутрішньою та зовнішньою стають знову актуальними. Читач, який майже звик отримувати готову інформацію, змушений замислюватися, напружуватися, аби почути, побачити та синтезувати почуте й побачене в єдиний образ.

Сьогодні в літературознавстві з’являються й інші терміни на позначення «ракотворчості» — «поезомалярство», «поезографія», «по-езографіка», «візіопоезія», «зорослов», які відображають саме синтез, поєднання різних видів мистецтва, оскільки у фігурних віршах словесна чи буквена гра набуває живописних графічних форм.

 Творення паліндромів полягає у відштовхуванні від слова та через симетрію народження несподіваного образу. І хоча симетричність рядка може не вловлюватися на слух, але на читача сам вигляд вірша, його графічна симетрія справляють величезне враження, дають відчуття небуденності прочитаного, підносять його на рівень таїни, магічної сили, закладеної в глибині, у структурі самого слова. Тож творення «раків літеральних», що мають зміст, вимагає від автора неабиякої філологічної ерудиції, справжнього мовного чуття, уміння винаходити «зорові рими» для зорової поезії (М. Сарми-Соколовський).

Серед сучасних творців зорової та паліндромної поезії оригінальністю відзначається лірика М. Мірошниченка: збірки «Рік-осокір», «Око», «Узір зрізу»; М. Сарми-Соколовського: твори «Водяний млин» (текст оформлений у вигляді коловоротів), «Вікно зорової поезії» (зі слів складено малюнок вікна), «Тунель», «Вітряк» відповідно побудовані у формі тунелю й вітряка, «Дзвін гетьмана Івана Мазепи», «Писанка», «Кобзарям Коліївщини». Справжніми перлами «рака літерального» є твори А. Мойсієнка: збірки «Шахопоезія» (авторський термін «шахопоезія» увійшов як до «Літературознавчого словника-довідника», так і до «Малої української енциклопедії літератури»), «Віче мечів», у яких маємо яскраві зразки зорової та паліндромної поезії — «Хижих мечем мирим», «Жарт — суму страж», «Ерот і Всесвіт оре».

Поєднання слухових і зорових образів має потужний вплив на читача, ніби дозволяючи йому бути присутнім під час великого таїнства творчості. Автори ніби «витискають» із кожного слова усі можливі смисли, замикаючи їх у єдину ідею поезії, співавтором якої, за влучним зауваженням А. Мойсієнка, є рідна мова. Поезії «Перший сніг», «Жива ватра», «Чоловічий танець»

Василь Герасим’юк — один із найвідоміших і найоригінальніших сучасних українських поетів із покоління 1980-х, автор поетичних книг «Смереки» (1982), «Потоки» (1986), «Космацький узір» (1989), «Діти трепети» (1992), «Осінні пси Карпат» (1999), «Серпень за старим стилем» (2000), «Була така земля: Вибране» (2003) та інших. У своєму інтерв’ю в квітні 2004 року митець визначив такий критерій довіри для поета: «ти сам повинен вірити в те, що пишеш».

Загалом, українська поезія кінця XX — початку XXI століть відзначається міфологічною спрямованістю художнього мислення. Для творчості поетів-«вісімдесятників» характерним є усвідомлення міфу як альтернативної реальності. В умовах посттоталітарного суспільства відбувається не просто актуалізація міфу, а своєрідне відмежування від реальності тогочасного буття з метою створення нової концепції світу. Тому поезія «вісімдесятників» загалом, і В. Герасим’юка зокрема, має філософське спрямування, насичена прихованими смислами, символами. Дослідники відзначають вплив етнічного (а саме гуцульського) міфу на світосприйняття В. Герасим’юка. Автор часто звертається до міфопоетичних образів-символів: образу світового дерева, символу води, вогню, повітря, землі. Так, у поезії «Перший сніг» образ води (снігу) символізує пошук істини. Перший сніг, як відомо, завжди чистий, сама природа ніби робить перший вільний подих у прозоре повітря. Перший сніг у поезії порівнюється з пророком, «в якого серце хворе», бо воно зболіло за свій народ. Ліричний герой має душевний поклик до очищення, прозріння, хай і сумного.

У поезії «Жива ватра» автор творить власний поетичний міф: у значенні «живого вогню» виступає «ватра», «яка помирає тільки раз». Добування вогню на полонині — це ритуал освячення простору. Невипадково з’являється й образ гір, зокрема, біблійного Сипаю, і «високого пасовиська», як неба, як Суду Божого. Не можна перетворюватися на отару овець, що бездумно йде, не можна розмивати своє людське єство, а відтак і національне коріння, бо то духовна смерть. Поезія написана верлібром. Така художня форма дає можливість розширити смислові межі тексту настільки, наскільки цього вимагає метафорична структура. Верлібр В.. Герасим’юка розповідний, його внутрішній ритм наділений ознаками легендної, а деколи й притчової інтонації. Сам поет говорить про медитатив-ність своєї лірики.

Верлібром написаний і «Чоловічий танець». Символічний образ Ісуса Христа вгадується в останніх рядках вірша. Так само, як і «син людський», українські чоловіки мали постійно ціною життя виборювати незалежність, повинні були хоч раз відчути, як «тяжко рветься на цій землі древнє чоловіче коло, як тяжко зчеплені чоловічі руки, як тяжко почати й зупинити цей танець», змішати «із ближніми піт і кров».

У поезіях В. Герасим’юка відчувається своєрідна генетична безперервність, зв’язок різних часових вимірів, які об’єднує внутрішнє переживання, або, як говорить сам поет, нерв. Біблійні образи та» міфопоетичні символи набувають нових розширених значень, смислів, що спонукають читача до філософування.

Наступний етап у розвитку зорової поезії пов’язаний із модерними напрямками в мистецтві на початку ХХ ст.— футуризмом, дадаїзмом, сюрреалізмом. Їхні представники, часто заперечуючи традиційні засоби версифікації, шукали нові засоби художнього відтворення і надавали значної уваги зоровій поезії (використання різних кольорів, шрифтів, математичних чисел, знаків тощо). Найпомітніший внесок зробив французький поет Г. Аполлінер, видавши книгу «Каліграми» (1918). В українській літературі цього періоду зорова поезія проявилась у творчості футуристів, лідер яких М. Семенко видав дві збірки «поезомалярств» — «Каблепоема за океан» (1920–1921) і «Моя мозаїка» (1922); А. Чужий зробив спробу використати зорові елементи в прозовому творі («Ведмідь полює за сонцем», 1927–1928). Новий міжнародний рух зорової поезії, що виник у середині 1950-х років, дістав назву «конкретна поезія». Будучи в основі своїй поєднанням текстової і графічної форм, конкретна поезія продовжила відхід від традиційної поетики до зосередження на мовному матеріалі, просторовому співвідношенні, динаміці статичного тексту.

Передумови виникнення зорової поезії:

•  природна естетична потреба у поєднанні літературних та зорових елементів;

•  візантійсько-південнослов’янський вплив і пов’язані з ним традиції орнаментики, використання різних зорових форм при оформленні книг і, можливо, конкретні зразки зорових поезій;

•  греко-латинський вплив, який дав основний поштовх становленню зорової поезії, принісши вже досить вироблену поетичну теорію, підкреслену конкретними творами;

• такі стильові особливості бароко, як формальна вишуканість, наочність, декоративність, панегіризм. На цей час існує приблизно 38 жанрів зорової поезії.