6. Дослідження в області структурної й функціональної організації тварин.

Німецький вчений Іоган Хрістіан Рейль (1759-1813) проводив дослідження з патологічної фізіології, заснував спеціальний журнал «Архів фізіології» (1755) із публікаціями результатів досліджень фізико-хімічних основ життєвих явищ у тварин. Він пояснював процеси життєдіяльності, виходячи зі здатності матерії до змін. У цьому плані порівнював організацію різних тварин за змістом основних речовин, що мало значення для виділення порівняльної фізіології тварин як самостійної дисципліни.

Швейцарський вчений Альбрехт Галлер (1708-1777) у роботі «Елементи фізіології» уперше скорочення м'язових волокон розглядав як прояв більш загальної властивості - подразливості. Саме з подразливістю він зв'язував рух м'язів, серця й внутрішніх органів, і це доводив дослідами зі штучного подразнення нервів. При цьому навіть слабкі подразнення нервів приводили до сильних скорочень органів.

Дослідження в області порівняльної анатомії: в 1784 р. німецький природодослідник і поет Іоганн Вольфганг Ґьоте (1749-1832) описав міжщелепну кістку в людини, відсутність якої розглядалася раніше як специфічна відмінність акту Божого творіння. Це відкриття дозволило І. Гьоте говорити про спільність будови людини й інших хребетних. Порівнянням будови орангутанга й людини було поглиблено це уявлення.

Нідерландський анатом і натураліст Петер Кампер (1722-1789) порівнянням черепів людей різних національностей запропонував критерії для їхньої класифікації («лицьовий кут» Кампера). При цьому він виявив їхню подібність не тільки між собою, але й із черепом людиноподібних мавп. Такі порівняння дали підґрунтя для виділення в подальшому науки про людину – антропології.

Німецький порівняльний анатом Іоганн Фрідріх Меккель Молодший (1781-1833) намагався пояснити походження легенів у хребетних шляхом видозміни плавального міхура в риб, а також побачити єдність у будові відтворювальної системи в безхребетних і хребетних тварин.

Французький вчений Фелікс Вік д'Азір (1748-1794), порівнюючи будову органів у різних тварин і в межах одного організму, прийшов до висновку про єдність їхньої будови й функцій. Розвивав уявлення про кореляцію органів, він пише, що «одні органи не можуть зазнати більших змін і модифікацій без того, щоб у цьому не прийняли участі інші органи». Він знаходить зв'язок між будовою нервової системи у тварин різних класів і особливостями їхнього руху, інстинктів, подразливості й розумовим розвитком, а також подібність у будові тих самих органів у тварин різних класів.

Мікроскопічні дослідження з найпростішими: До таких досліджень відносяться праці німецького натураліста Мартіна Фробена Ледермюллера (1719-1769), йому належить термін „інфузорії”, німецького ентомолога і мікроскопіста Реселя фон Розенгофа (1705-1759) ­ блискучого малювальника, який залишив чудові малюнки багатьох вивчених форм та особливо датського зоолога Отто Фредеріка Мюллера (1730-1784), який описав до 200 видів найпростіших.

7. Дослідження в області ембріології і їхнє значення для прогресу біології.

Відбувається нагромадження матеріалу з ембріонального росту курчати (швейцарець Альбрехт Галлер, 1708-1777), розвитку жаби (італієць Ладзаро Спалланцані, 1729-1799), розвиваються уявлення про поступове формування

органів у тварин і рослин в ембріональному розвитку шляхом новоутворення (німець Каспар Фрідріх Вольф, 1733-1794, француз П’єр Луї Моро Мопертюі, 1698-1759).

Розвиток нового потомства зв'язували не тільки зі змішанням чоловічої й жіночої рідин (француз Жорж Луі Леклерк Бюффон, 1707-1788), але й інших важливих явищ. Швейцарський натураліст Шарль Бонне (1720-1793) в «Трактаті про комах» (1745) описує приклади партеногенезу як свідчення панівної ролі яйця - материнського організму у формуванні нового організму.

Дослідження з регенерації: французький фізик і природодослідник Рене Антуан Реомюр (1683-1757): увів в біологію термін «регенерація», багато зробив для вивченні комах, включаючи і їхню поведінку, він виступав проти ідеї перетворення комах у ході еволюції.

Швейцарський натураліст Абраам Трамблє (1710-1794). робив досліди на трьох видах гідр (1743), де він досяг успіху не тільки з регенерації, але й трансплантації .

Швейцарський природодослідник Шарль Бонне (1720-1793), проводив досліди з регенерації, де досяг позитивних результатів з відновлення цілого організму з ізольованих відрізків у гідри, різних хробаків (черв’яків), а також втрачених органів у морських зірок, равликів, раків і саламандри. З урахуванням здатності до регенерації в рослин він робить висновок про регенерацію як про загальбіологічне явище, яке має значення для виживання індивідуума. Ш.Боннє зробив безсмертним своє ім'я також і введенням терміна «еволюція» в ембріологічній роботі (1792), хоча розумів його в сенсі росту й розгортання наявних зачатків.

Центральна ідея біології XVIII ст. про абсолютну незмінюваність видів залишалася як фундаментальна її основа, незважаючи на спроби її перегляду й критики прихильниками «трансформізму». Трансформізм виходив з можливості поступового розвитку живої природи від простого до складного, включаючи й самозародження життя з неорганічних речовин.

Представники трансформізму: Жорж Луї Леклєрк Бюффон (1707-1788) ­ французький біолог-мандрівник і натурфілософ. Каспар Фрідріх Вольф (1733-1794, німець за походженням, академік Петербурзької АН). Еразм Дарвін (1731-1802), дід Ч.Дарвіна. Російський природодослідник Михайло Васильович Ломоносов (1711-1765). Інший член Петербурзької академії Петр Сімон Паллас (1741-1811).

Отже, XVIII ст. збагатило біологію не тільки новим фактичним матеріалом у різних напрямках, але й ідеями. Різкій критиці піддалася основна догма біології ­ ідея незмінюваності й абсолютної сталості видів. Незважаючи на її критику, вона ще до середини XIX ст. панувала в науці. Багато питань, які були поставлені в XVIII ст., стали предметом спеціального вивчення в першій половині XIX ст., на їхній основі виникають нові напрямки науки. Досягнення біології XVIII ст. тому варто розглядати як передумову подальших її успіхів.