Скелетотопія нирок у тварин

Вид тварини	Ліва нирка	Права нирка
велика рогата худоба	2-3 – 5 L*	12-13 Тh** – 2-3 L
кінь	18 Тh – 3-4 L	14-16 Тh – 1-2 L
свиня	1-4 L	1-4 L
собака	1-3 L	1-3 L

Примітка: * L – поперековий хребець; ** Th – грудний хребець.

У коня серцеподібна права нирка розміщується в поперековій ділянці (частково) та наполовину інтраторакально (останнє ребро поділяє її навпіл) у правому підребер’ї, де переднім своїм кінцем стикається з печінкою, залишаючи на ній ниркове втиснення, а заднім кінцем і вентральною поверхнею – з голівкою сліпої кишки. З медіальним краєм нирки межує права надниркова залоза. Бобоподібна ліва нирка майже повністю лежить у поперековій ділянці і рідко заходить за рівень останнього ребра. Переднім кінцем вона стикається з лівою часткою підшлункової залози, а заднім – з петлями порожньої та меншої ободової кишок. Латерально вона межує з основою селезінки, а медіально (ближче до переднього кінця) – з лівою наднирковою залозою. Дорсальною поверхнею обидві нирки прилягають до м’язів ділянки попереку, діафрагми та її ніжок, а вентрально – прикриті жировою капсулою і очеревиною.

Права нирка у великої рогатої худоби розміщується в правому підребер’ї (частково) та поперековій ділянці, прилягаючи дорсальним кінцем до більшого м’яза попереку та правої ніжки діафрагми, причому її передній кінець знаходиться в нирковому втисненні печінки. Вентрально вона межує з підшлунковою залозою, а також із сліпою та ободовою кишками. Ліва нирка не має чітко визначеного місця положення і, внаслідок того, що вона підвішена на власній довгій брижі, має можливість вільно переміщуватися вправо та вліво («блукаюча нирка») залежно від наповнення дорсального півмішка рубця. За слабого наповнення рубця ліва нирка лежить у середній сагітальній площині або дещо зліва від неї, а за сильного – зміщується вправо. Тривалий тиск рубця викликає формування на латеральній поверхні нирки, ближче до її переднього кінця, рубцевого втиснення – impressio ruminis.

У свині та собаки нирки повністю лежать у поперековій ділянці майже на одному рівні під поперековими хребцями.

Знайдіть парний трубчастий орган – сечовід – ureter, який виходить із ниркової миски у воротах нирки, відразу повертає назад і прямує до тазової порожнини. Черевна частина – pars abdominalis – лівого сечоводу лежить над очеревиною, поблизу аорти, а правого – недалеко від каудальної порожнистої вени. Тазова частина – pars pelvina – кожного сечоводу у тазовій порожнині проходить вентрально від зовнішньої та внутрішньої клубових артерій, перетинаючи їх. У самців сечоводи лежать у сечостатевій складці очеревини і, перехрещуючи сім’япровід, переходять на дорсальну стінку сечового міхура. В самок сечоводи проходять у широкій матковій зв’язці і збоку матки йдуть до сечового міхура.

Особливо зауважте, що і в самців, і в самок сечоводи косо пронизують стінку міхура і, пройшовши 3-5 см між м’язовою й слизовою оболонками, відкриваються біля шийки сечового міхура. Таке співвідношення сечоводу з оболонками сечового міхура навіть при його переповненні автоматично запобігає зворотному відтоку сечі в сечовід. Під час проходження в товщі сечового міхура в стінці сечоводу зберігається лише поздовжній м’язовий шар, який скорочується незалежно від мускулатури самого міхура, завдяки чому вхід може відкриватися навіть при сильно наповненому і розтягнутому сечовому міхурі.

Розгляньте будову сечоводу як трубкоподібного органу. Слизова оболонка вистелена перехідним епітелієм, в початковій частині містить слизові залози. М’язова оболонка побудована з непосмугованої м’язової тканини, утворює сполучення з нервами, що дає змогу здійснювати перистальтичні скорочення і переміщувати сечу в сечовий міхур. Зовні сечоводи вкриті адвентицією.

На непарному еластичному порожнистому органі – сечовому міхурі – vésica urinária – відокремте тіло – córpus vésicae, верхівку – vértex vésicae – і шийку – cérvix vésicae, що спрямована каудально і переходить у сечівник.

Слизова оболонка сечового міхура вистелена перехідним епітелієм, без залоз. На дорсальній стінці міхура, біля шийки, в місці проходження сечоводів, виділіть два сечовідних стовпи – colúmnae uretéricae, які ведуть до отворів сечоводів – óstium uretéricae. Від цих отворів каудально спрямуйте сечовідні складки – plícae uretéricae, що обмежують трикутник міхура – trigónum vésicae. Складки каудально зливаються і утворюють сечівниковий гребінь – crísta urethrális.

М’язова оболонка товста, складається з двох поздовжніх (зовнішнього й внутрішнього) і колового шарів непосмугованих м’язових волокон. Коловий шар утворює в ділянці шийки сечового міхура стискач.

Верхівка й тіло сечового міхура вкриті очеревиною, а його шийка – адвентицією.

Зафіксуйте сечовий міхур складками (зв’язками) серозної оболонки: непарною – серединною зв’язкою міхура – lig. vesícae mediánum, яка проходить до лобкового зрощення і продовжується краніально по черевній стінці до пупка, в ній у плодів проходить сечова протока – uráchus – до сечового мішка зародка (allántois) та парною – бічною зв’язкою міхура – lig. vesícae laterale – є залишком початкової частини пупкової артерії.

Топографічно сечовий міхур у коня та великої рогатої худоби дослідіть на вентральній стінці тазової порожнини над лобковими кістками, під сечостатевою складкою в самців і під маткою та піхвою в самок. Шийка сечового міхура знаходиться між затульними отворами таза. Навіть у наповненому стані він майже не виступає в лобкову ділянку черевної порожнини.

В свині та собаки сечовий міхур знаходиться в лобковій ділянці черевної порожнини, а за сильного наповнення сечею пальпується через вентральну черевну стінку безпосередньо попереду лобкових кісток.

Насамкінець, спрямуйте струмінь сечі із сечового міхура в непарний трубкоподібний орган – сечівник – urethra, що незалежно від статі, починається внутрішнім отвором сечівника – ostium urethrae іnternum – у шийці сечового міхура. Слизова оболонка сечівника вистелена перехідним епітелієм, без залоз. У товщі слизової оболонки проходять великі вени. М’язова оболонка складається з непосмугованої м’язової тканини, проте в каудальній частині знаходяться посмуговані м’язові волокна, які формують сечівниковий м’яз – m. urethrális, виконуючи функцію стискача. Зовні сечівник вкритий адвентицією.

Зверніть особливу увагу на статеві відмінності сечівника.

У самок сечівник (жіноча уретра) – urethra femininа – призначений лише для виведення сечі. Знайдіть його на вентральній стінці тазової порожнини, проведіть каудально і вгору під піхвою, а зовнішній отвір сечівника – ostium urethrae externum – розгляньте на межі піхви та присінка піхви.

У самок жуйних, верблюда і свині на нижній стінці сечівника, перед його відкриттям у сечостатевий синус, є значний підсечівниковий випин – diverticúlum suburethrálle, що слід враховувати при введенні катетера.

У самців сечівник лише в самій початковій своїй частині (від шийки сечового міхура до сім’яного горбка) призначений для виведення сечі і, таким чином, відповідає жіночій уретрі. Після злиття з сім’явипорскувальною протокою перетворюється в сечостатевий канал (чоловічий сечівник) – canalis urogenitalis (urethra masculina), через який на всьому протязі виділяються і сеча, і сперма, тому він сильно розвинутий, простягається аж до голівки статевого члена, де відкривається зовнішнім отвором сечостатевого каналу – ostium canalis urogenitalis.