3. Поняття про методи активізації навчально-пізнавальної діяльності (інтерактивні методи).

Особистісна орієнтованість при вивченні предмета «Основи здоров’я» здійснюється через зміст навчального матеріалу та особистісну спрямованість навчального процесу. Запорукою формування здорової особистості учня є взаєморозуміння, взаємоповага, толерантність, творче співробітництво всіх учасників навчального процесу. Увага вчителя має бути зосереджена на проведенні занять з використанням методів навчання, що ґрунтуються на активній участі всіх учнів. Цьому сприяє використання методики активізації навчально-пізнавальної діяльності (у науковій літературі ця методика відома також як «використання активних (інтерактивних) методів навчання»).

Інтерактивне навчання – це спеціальна форма організації пізнавальної діяльності, яка має конкретну, передбачувану мету – створити комфортні умови навчання, за яких кожен учень відчуває свою успішність, інтелектуальну спроможність.

Нині вже неможливо навчати традиційно, оскільки у центрі навчально-виховного процесу має бути учень. Від його творчої активності на уроці, вміння доказово міркувати, обґрунтовувати свої думки, вміння спілкуватися з учителем, учнями класу залежить, наскільки успішно й усвідомлено він опанує шкільну програму.

Суть інтерактивного навчання (ІН) полягає у тому, що навчальний процес відбувається за умови постійної, активної взаємодії всіх його учасників (учителів й учнів). Це – співнавчання, взаємонавчання (колективне, групове, навчання у співпраці), де і учень, і учитель є рівноправними, рівнозначними суб’єктами навчання, розуміють, що саме вони роблять, рефлектують з приводу того, що саме вони знають, вміють і здійснюють. ІН ефективно сприяє формуванню навичок і вмінь, виробленню цінностей, створенню атмосфери співробітництва, взаємодії, дає педагогові змогу стати справжнім лідером дитячого колективу.

Інтерактивна взаємодія виключає домінування одного із учасників навчального процесу над іншим, однієї думки над іншими. Під час інтерактивного навчання учні вчаться бути демократичними, спілкуватися з іншими дітьми, критично мислити, приймати продумані рішення. Інтерактивне навчання дозволяє різко збільшити відсоток засвоєння матеріалу, оскільки воно впливає не лише на свідомість учня, а й на його почуття, волю (дії, практику).

Понад 2400 років тому Конфуцій сказав: «Те, що я чую, я забуваю. Те, що я бачу, я пам’ятаю. Те, що я роблю, я розумію». Ці прості твердження можуть слугувати обґрунтуванням необхідності використання у навчально-виховному процесі інтерактивних методів. Дещо змінивши слова великого китайського педагога, можна сформулювати кредо інтерактивного навчання: «Те, що я чую, я забуваю. Те, що я бачу, я трохи пам’ятаю. Те, що я чую, бачу і обговорюю, я починаю розуміти. Коли я чую, бачу, обговорюю і роблю, я набуваю знань, умінь і навичок. Коли я передаю знання іншим, я стаю майстром».

Набагато важливішим є навчити, ніж просто розповісти. Хоча останній метод (розповідь) простіший, доступніший і, безумовно, швидший. Можна швидко повідомити учням те, що вони повинні знати, але вони забудуть це ще швидше.

Процес навчання не є автоматичним вкладанням навчального матеріалу в голову учня, оскільки він потребує напруженої розумової роботи самої дитини і її власної активної участі в цьому процесі. Приміром, пояснення і демонстрація самі по собі ніколи не дадуть справжніх стійких знань. Цього можна досягти тільки за допомогою активного (інтерактивного) навчання.

У педагогічній літературі досить часто актуалізують так звану «Піраміду навчання», з якої видно, що: найнижчих результатів можна досягти за умов пасивного навчання (приміром, читання – 15% засвоєння); використання у процесі навчання відео/аудіо матеріалів забезпечує приблизно 20% засвоєння; натомість інтерактивні технології забезпечують найвищі показники: метод дискусії сприяє тому, що засвоюється, в середньому, 50% пропонованої учням інформації; 75% необхідного матеріалу учень засвоює під час практичних дій; навчаючи інших, або негайно застосовуючи набуті знання забезпечують 90% засвоєння.

Ці дані підтверджуються дослідженнями сучасних психологів: зокрема, старший школяр може, читаючи очима, запам’ятати 10% інформації, слухаючи – 26%, розглядаючи – 30%, слухаючи і розглядаючи – 50%, обговорюючи – 70%, спільно працюючи і обговорюючи – 90%, навчаючи інших – 95%.

Поняття «активні методи» з’явилося у вітчизняній педагогіці у 20-30х роках ХХ ст. Свій розвиток вони отримали у 60-х роках, коли почала розвиватися педагогіка співробітництва. У 70-х роках активні методи увійшли в систему класифікації методів навчання і стали широко впроваджуватися в систему освіти. Вони будуються, в основному, на діалозі, передбачають вільний обмін думками з тієї чи іншої проблеми. Порівняно недавно, у 80-х рр. ХХ ст., у вітчизняну педагогіку прийшов термін «інтерактивні методи». Він походить від поєднання двох латинських cлів: inter – між і active – активний.

Інтерактивними стали називати методи, які забезпечують комунікативну активність, тобто взаємодію між учасниками спілкування.

Майбутньому учителеві необхідно знати, що виходячи з визначення педагогічного поняття «метод», важко розподілити всі методи на інтерактивні і неінтерактивні. Очевидно, що будь-який педагогічний метод за своєю суттю є інтерактивним, оскільки передбачає суб’єкт-об’єктну або суб’єкт-суб’єктну взаємодію. Без взаємодії, без впливу на суб’єкта навчання метод перестає існувати, бо не може виконувати свої функції. З огляду на це, розподілення методів і прийомів на інтерактивні і неінтерактивні дуже умовне.

Отже, можна вести мову лише про ступінь інтерактивності (вона може збільшуватись або зменшуватись), яка залежить від мети застосування методів, кількості використаних прийомів, більш чи менш активної взаємодії учасників навчально-виховного процесу. Будь-який метод можна зробити більш інтерактивним, добравши для нього відповідний прийом (або ряд прийомів), що стимулює активність учнів та допомагає зробити взаємодію суб’єктів навчальної діяльності більш конструктивною. Ці прийоми можуть бути універсальними, а можуть бути і суто індивідуальними.

Основними завданнями інтерактивних методів є:

• інтенсифікувати процес навчання, включити всіх, без винятку, учасників процесу в єдиний процес здобуття на засвоєння знань (тут

варто наголосити на тому, що не лише учень, але й учитель отримує

нові знання – про самих учнів, їх індивідуальні особливості підходу до навчання, їх навчальну спрямованість);

• інтегрувати у єдиний пізнавальний процес навчання (засвоєння знань) наукову творчість, володіння науковою теорією та розв’язання практичних проблем;

• спеціально орієнтувати на розвиток самостійності учнів як суб’єкта навчально-пізнавальної діяльності;

• створити позитивний емоційний фон, зробити невимушеним процес спілкування учасників навчання, що є головною умовою активності учасників навчального процесу.

Інтерактивні методи навчання можуть бути використані на різних етапах уроку:

• під час первинного оволодіння знаннями;

• під час закріплення й удосконалення;

• під час формування вмінь та навичок;

• їх можна застосовувати також як фрагмент заняття для досягнення певної мети або ж проводити цілий урок з використанням окремої технології.

Методи інтерактивного навчання можна поділити на дві великі групи: групові та фронтальні. Перші передбачають взаємодію учасників малих груп (на практиці від 2 до 6-ти осіб), другі – спільну роботу та взаємонавчання всього класу.

Підсумовуючи, зазначимо, що відомості, здобуті школярами за допомогою використання інтерактивних методів навчання, мають суб’єктивну новизну, але позитивним є те, що вони здобуваються учнями дітьми у процесі самостійної пізнавальної діяльності, мотивованої пізнавальним інтересом, відтак сприймаються ними як власні відкриття.

4. Характеристика деяких інтерактивних методів («мозковий штурм», рольова гра, аналіз конкретної історії, ситуації, робота в малих групах, ін.), які використовуються у навчанні молодших школярів основам здоров’я.

Застосування інтерактивних методів на уроках «Основ здоров’я» сприяє творенню у дітей та молоді адекватної моральної самооцінки, організації дієвої роботи з формування позитивної мотивації на здоровий спосіб життя, перебудові і зміні асоціативних форм у їхній поведінці на соціально значущі; підтримці, посиленню позитивних моральних спонук, активізації їх проявів чи загальмуванню негативних мотивів, зниженню їх сили, утриманню дітей та молоді від прояву деструктивної мотивації на здоровий спосіб життя.

Серед педагогічних методів, які полегшують процес відвертого і доброзичливого спілкування учасників навчання, забезпечують активну участь і взаємодію молодших школярів один з одним і учителем, найбільш ефективними прийнято вважати: «мозковий штурм», рольову гру, аналіз конкретної ситуації, роботу в малих групах.

«Мозковий штурм» («мозкова атака», брейн-сторм) – це метод, при якому всі учасники можуть вільно (без критики і оцінювання з боку вчителя та інших учнів) висловлювати будь-які свої думки, навіть абсурдні та фантастичні, щодо поставленого питання або проблеми.

Цей метод використовується, коли потрібно:

• розкрити зміст того чи іншого поняття;

• знайти шляхи вирішення проблемної ситуації;

• з’ясувати, що учасники знають та як ставляться до того чи іншого питання, проблеми, явища тощо;

Для організації «мозкового штурму» необхідно:

• чітко сформулювати запитання, проблему чи ситуацію і попросити учасників висловити свої ідеї та пропозиції;

• повідомити, що учасники можуть пропонувати будь-які ідеї, які

спадають їм на думку;

• не обговорювати ідеї одразу після того, як їх запропоновано;

• записувати (там, де їх буде видно) всі висловлювання та пропозиції учнів у тому вигляді, як вони прозвучали (переформулювати висловлювання або сформулювати його по-іншому можна тільки за згодою учасника);

• надавати можливість висловитися всім бажаючим; заохочувати всіх учнів до висловлювання думок та пропозицій.

Перевага методу «мозковий штурм» полягає в тому, що він:

• дає змогу за короткий час зібрати максимальну кількість різних думок;

• допомагає залучити до роботи тих, хто зазвичай є пасивним і

соромиться брати участь у дискусіях;

• активізує уяву, інтелектуальні здібності і творчі можливості учнів, розвиває фантазію, уможливлює їх відхід від стереотипних уявлень і стандартних схем;

• виробляє вміння толерантно ставитися до чужих думок.

Рольова гра – це метод навчання, так звана, неформальна постановка, у процесі якої учасники без попередньої підготовки розігрують сценки, уявляють себе вигаданими персонажами, які моделюють реальні життєві історії та ситуації.

Необхідно пам’ятати, що під час рольової гри участики діють не від свого імені, а демонструють поведінку та висловлюють почуття умовного персонажа. Зазвичай це набагато легше, ніж діяти від себе особисто.

Рольова гра є ефективним методом апробації нових моделей поведінки. Вона дає змогу «приміряти» їх на себе у безпечних умовах. Дія «під маскою» уможливлює формування власних уявлень учасників про те, як можна розв’язати подібну ситуацію в реальному житті. Це також допомагає краще зрозуміти почуття уявного персонажа і розвинути навички емпатії (співпереживання). Крім того, завдяки рольовій грі учень має змогу краще зрозуміти і висловити свої почуття без побоювання розкритися і бути висміяним.

Отже, рольова гра імітує реальність шляхом «проживання ситуації у ролі», яка дісталася, та надає можливість діяти «як насправді». Учасник може поводитися і розігрувати свою роль, моделюючи свою реальну поведінку, якщо це ситуації, в яких він уже побував. Рольова гра – це чудова можливість для практичного відпрацювання навичок у ситуаціях, близьких до реальних.

Для проведення рольової гри необхідно:

• організувати чітке розподілення ролей між учасниками так, щоб кожний мав свою роль;

• слідкувати, щоб учасники обирали ролі добровільно;

• попередити учнів, що при виконанні ролі не обов’язково використовувати власні імена;

• слідкувати, щоб після закінчення виконання учнями поставлених завдань група підтримувала їх оплесками;

• після закінчення рольової гри обов’язково провести з учнями «вихід з ролей»: для цього наголосити, що гру закінчено і всі знову стають тими, ким вони є у реальному житті (бажано, щоб кожен учасник відповів на запитання: «Як ви себе почували в тій чи іншій ролі?», «Що подобалось під час гри, а що – ні?», «Чи доводилось вам потрапляти в подібну ситуацію?», «Чи була вирішена проблема? Чому? Як вона була вирішена?», «Яку іншу лінію поведінки можна було б вибрати?», «Яким чином цей досвід може вплинути на ваше подальше життя?»).

• у разі виконання учнем негативної ролі після «виходу з ролі» надати йому доброзичливу підтримку: запропонувати групі подякувати, назвати учасника його реальним іменем, сказати комплімент і обов’язково поаплодувати.

Аналіз конкретної історії, ситуації – це детальний розбір реальної або вигаданої історії, в якій описано, що сталося в житті конкретної людини, групи людей, родини, школи чи громади.

Цей метод дає змогу учасникам проаналізувати і обговорити ситуації, з якими вони можуть зіткнутися в реальному житті. Учні аналізують поведінку персонажів, прогнозують, оцінюють наслідки різних варіантів їх поведінки.

Історія може бути незавершеною. У такому разі учні самі вирішують, які наслідки можуть мати місце і як саме треба діяти, щоб історія закінчилася щасливо.

У початковій школі цей метод набуває особливої ефективності за умови використання легенди чи казки. Така інформація сприймається і запам’ятовується молодшими школярами краще, ніж у вигляді сухих фактів чи інструкцій.

Наприклад, казка «Вовк і семеро козенят» ілюструє небезпеку відкривання дверей незнайомцям, навіть якщо вони виглядають цілком невинними. Казка «Ріпка» описує чудовий зразок роботи в команді, з якого можна зробити висновок, наприклад, про те, що внесок найслабшого члена групи може бути вирішальним.

Головна цінність методу аналізу конкретної історії, ситуації полягає в тому, що учасники мають змогу експериментувати з «майже реальним життям» і апробовувати різні варіанти поведінки в безпечних умовах, прогнозувати, «що з цього вийде».

Робота в малих групах – це метод, який полягає в організації виконання певних завдань групами з кількістю учасників від 3 до 5 осіб. Робота малих груп завершується презентацією колективної роботи й обговоренням її результатів у великій групі.

Робота в малих групах використовується для того, щоб:

• кожен учасник мав можливість ефективно засвоїти інформацію, висловити і обговорити свої думки, напрацювати певні навички;

• організувати взаємодію між учасниками і згуртувати групу;

• підвищити активність учасників.

Організовуючи роботу учнів в малих групах, необхідно:

• використовувати різноманітні форми і прийоми об’єднання учасників в малі групи (див. «Вправи об’днання в групи»);

• чітко ставити завдання і визначати час на його виконання;

• під час самостійної роботи малих груп надавати необхідну допомогу, додаткові пояснення та підтримку;

• познайомити учнів з правилами роботи в малих групах.

Правила роботи в малих групах:

• необхідно швидко розподілити «ролі» (за бажанням кожного). Для учасників віком 7-10 років достатньо визначити в групі того, хто буде слідкувати за часом (хронометриста), та того (або тих), хто буде представляти напрацювання підгрупи – спікера;

• у процесі роботи кожен учень може висловлювати власну думку (наприклад, по черзі);

• коли один говорить – інші слухають;

• обговорюються ідеї, а не особистість;

• усі члени групи мають зробити свій внесок у вирішення

• поставленого завдання; успіх групи залежить від внеску кожного;

• учасники в малій групі прагнуть прийти до спільної думки.

Використання інтерактивних методів навчання веде до фахового зростання самого вчителя. Варто зробити перший крок, і після декількох старанно підготовлених уроків учитель зможе відчути, як змінилося ставлення до нього учнів, сама атмосфера в класі, що послужить додатковим стимулом роботи за інтерактивними технологіями.