2. Поява “нового роману” у французькій літературі

"Новий роман" — це умовний термін для позначення художньої практики письменників 1950-их-1970-их років, що замість техніки традиційного роману, яка, на їхню думку, вже вичерпалася, запропонували прийом творення тексту без сюжету та героя.

Його представники (Наталі Саррот, Ален Роб-Ґріє, Мішель Бютор, Клод Сімон та ін.) опиралися на філософсько-естетичну систему екзистенціалізму і відтворювали розірвану свідомість особи, стан її відчуттів та вражень. В антиромані немає «відображеної дійсності», конфлікту, сюжетних колізій, зав'язки чи розв'язки, немає героя, його вмотивованих вчинків, емоцій. Група виникла та утвердилась як реакція на традиційний, реалістичний, «бальзаківський» роман з його канонами.

Автори «нового роману» (або ж «антироману» — термін, запропонований Ж.-П. Сартром) оголосили традиційний, «старий роман рутинним явищем у сучасному мистецтві»; «гинучими буржуазними цінностями» називає А. Роб-Грійє форми реалістичного роману.

Старий роман, роман з ідеями, відображенням «Історії», персонажами, сюжетом, конфліктами, на думку представників школи «нового роману», помер. Відштовхуючись від традиційних форм (анахронічними для новороманістів є навіть романи Сартра та Камю), вони прагнуть до оновлення, реформування роману, сміливо експериментуючи, роблячи, здавалося б, неможливе в межах творів.

Свій «смертний вирок» виносять автори «нового роману» романному персонажеві. На думку Н. Саррот, «персонажі, як їх розумів старий роман, вже не здатні увібрати в себе сучасну психологічну реальність».

Від персонажа, вважає письменниця, «залишилася лише тінь». Схожі думки висловлює і Роб-Грійє, який певний того, що «роман з персонажами, безумовно, належить минулому». А. Роб-Грійє гадає, що створювачі «персонажів у традиційному сенсі слова» (тобто героїв з «іменем та прізвищем», «родичами та спадковістю», професією та власністю, характером та «минулим») «нездатні запропонувати нам нічого, окрім маріонеток, в яких і самі давно перестали вірити». Замість персонажів новороманісти відтворюють у перебудованих структурно своїх творах різні пласти зовнішнього і внутрішнього світу.

Французький письменник Робер Мерль та американський митець Рей Бредбері звернулися до жанру роману-антиутопії, зосередивши увагу на бездуховності тоталітаризму, небезпеці ідеологічних чвар, які можуть призвести до катастрофи.

3. Нові обрії жанру фантастики

У XX ст. формуються різноманітні течії у фантастиці, розробляються нові теми й проблеми, відбуваються жанрові й стильові експерименти провідних фантастів світу, розширюється географія фантастики.

Зарубіжна фантастика 30-40-х років пророкує початок нової, зоряної епохи в історії розвитку людства. Письменникам бачаться перспективи швидкого освоєння космосу, контактів з братами по розуму, створення об´єднаних міжзоряних держав. У 40-і роки в Англії та США видається вже понад двадцяти науково-фантастичних журналів, з якими співпрацюють тепер уже всесвітньо відомі письменники Айзек Азімов, Кліфорд Саймак, Роберт Хайнлайн, Генрі Каттнер тощо.

В англо-американській фантастиці 40-50-х років оформлюється новий літературний напрямок — «фентезі» (тобто чарівна, героїчна фантастика), який, зародившись у надрах «наукової фантастики», поступово виділився в окреме і надзвичайно перспективне літературне відгалуження. Твори у стилі фентезі дуже часто створюються з опорою на міфологічні та казкові образи, сюжети. Вони не акцентують уваги читача на наукових досягненнях, на описі науково-технічного прогресу — це швидше світла фантастична казка для дорослих, інколи героїчна, інколи лірична або філософська, але завжди сповнена неймовірних чудес, казкових пригод у часі і просторі, карколомних пригод, що не вкладаються в жодні обмежувальні рамки реальності і, як правило, з щасливим кінцем у фіналі твору.

Кінець 50-х -початок 60-х років позначені в зарубіжній фантастиці новою кризою. У фантастику почали проникати елементи містики, мотиви екзистенціалізму і філософії абсурду. Серед американських представників фантастики помітно виділяється Роджер Желязни, творець своєрідних фантастичних світів, автор оригінальних романів «Цей безсмертний» (1966), «Володар снів» (1966), «Бог світла» (1967), «Творіння світла і темряви» (1969), «Острів мертвих» (1969) та інших. Окремим і, без перебільшення, безпрецедентним явищем у зарубіжній фантастиці XX ст. стала творчість відомого англійського письменника, філолога, знавця західноєвропейської міфології Джона Рональда Руела Толкіна (1892-1973). В історію світової фантастики Толкін увійшов як автор знаменитої романної фентезі-трилогії «Володар перснів», з якою тематично поєднуються ще два його твори — повість-казка «Гоббіт, або туди й назад» і збірка міфологічних переказів під назвою «Сільмарілліон».