6. Розвиток театру. Художні відкриття «драми-параболи» та “театру абсурду”

У цей час продовжує розвиватися епічний театр Б. Брехта.

Епічний театр, на відміну від традиційного – драматичного, це не стільки втілення на сцені подій, скільки розповідь про них. Звертаючись перш за все до розуму глядача, він зберігає емоційну дистанцію між сценою і залом, примушуючи не стільки переживати сценічні події, скільки аналізувати їх. Важливим засобом, який допомагає глядачу сформувати критичне ставлення до світу, Брехт вважав "ефект відчуження". Сенс його полягав у тому, щоб показати дійсність із несподіваного нового боку, викликаючи у глядача подив і зацікавленість, стимулюючи аналітичну, критичну позицію щодо зображених подій. Ефект відчуження на виставах Брехта досягався комплексом виражальних засобів (звертанням безпосередньо до залу, уведенням сольних пісень (зонги), використанням хору, чергуванням віршів і прози, діалогу та пісні, масок тощо). Всі ці риси втілені у створеній Брехтом інтелектуальній драмі ("Тригрошова опера", "Мамаша Кураж і її діти", "Добра людина із Сезуану" та ін.).

Особливості та теоретичні засади "епічного театру":

• в основі драми - розповідь, а не дія;

• драма апелює до інтелектуальних та аналітичних здібностей;

• відкритий фінал (конфлікт не розв'язано);

• п'єса не наслідує життя, це лише сценічна замальовка;

• переважає жанр драми;

• широке використання запозичених сюжетів;

• герої - не драматичні характери, а алегорії певних властивостей;

• "ефект очуження" (буденне явище змальовується по-новому, здається дивним).

Отже, два основних принципи "епічної драми" - розповідність та інтелектуальність.

ДРАМА-ПАРАБОЛА (драма-притча) один В Д.-п. широко використовується притчевий первiнь, ожливостi асоцiативного вiдтворення подiй об'єктивноï реальностi, алегоризаиiя зображуваного, ситуацiй, характерiв i особистостей. Продуктивною є методика розкадровки матерiалу, застосування парадоксу. Параболiчний драматург виявляє не iндивiлуально-особистiсне, а заг. для соц. групи, для iст. або ж полiт, даностi (Мiстерiя-буф В.Маяковського, Марко в пеклi I.Кочерги, Дракон .Шварца, Круглоголовi та гостроголовi» Б.Брехта, Череп Н.Хiкмета. Носороги Е.Йонеско, Дихайте економно» А.Макайонка)

Значним явищем театрального авангарду другої половини XX ст. с так званий "театр абсурду"«Театр абсурду» — найзначніше явище театрального авангарду другої половини XX століття. На противагу інтелектуальній драмі-притчі, що змушувала глядачів замислюватися над важливими духовними й моральними питаннями життя, «театр абсурду» був спрямований на відтворення емоцій, насамперед - викликаних станом потрясіння свідомості, яка стикнулася з незбагненним світом і абсурдністю буття.

Це була узагальнена назва різноманітних нереалістичних явищ у драматургії 50-60-х років XX ст.

Ознаки: відсутність місця й часу дії, руйнування сюжету і композиції, ірраціоналізм, парадоксальні колізії, сплав трагічного і комічного. У драмі "театру абсурду" нічого не відбувається, а те, що діється, - абсурдне й незрозуміле, - чиниться невідомо чому й задля чого.

М. Есслін, уводячи новий термін, підкреслював, що саме поняття абсурду щодо явищ сучасної драматургії не вміщується в його словникове значення "безглуздя" чи "нісенітниця". Воно має глибокий морально-філософський сенс, і "театр абсурду" слід розглядати не як щось негативне, а як відображення суттєвих духовних тенденцій нашого часу, від творення стану сучасної людини, що знаходиться у розладі зі світом, природою, іншими людьми, із самою собою.

Найталановитішими представниками "театру абсурду" є С.Беккет, Е.Йонеско, Е.Олбі, М.Фріш, С.Мрожек, Г.Грасс, Дж.Релбер, А.Копіт та ін., хоча самі драматурги заперечують свою приналежність до будь-якого напряму чи школи.

Різні дослідники неодноразово робили спробу "винаходу" нового терміну щодо явищ, які криються за поняттям "театр абсурду". Серед них: "театр обурення" (Р.Брустайн), "театр протесту і парадоксу" (Дж.Веллворт), "театр насмішки" (Е.Жакар) тощо. Невизначеність терміну, втім, не заперечує усталених тенденцій у сучасній драматургії, яка продовжує пошук нових шляхів у мистецтві.

Драми "абсурдистів", які шокували і глядачів, і критиків,

- нехтували драматичними канонами, застарілими театральними нормами, умовними обмеженнями;

- це бунт проти будь-якого регламенту, проти "здорового глузду" та нормативності,

- фантастика у творах абсурдистів поєднується з реальністю

6